Рішення № 46194472, 02.07.2015, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 липня 2015 року Справа № 913/168/15

Провадження №1пд/913/168/15

За позовом позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія", м. Лисичанськ Луганської області

до відповідача Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа", м. Лисичанськ Луганської області

про визнання недійсним правочину

Суддя Зюбанова Н.М.

Секретар судового засідання-помічник судді Кравцова Г.А.

В засіданні брали участь:

від позивача - Коваленко Ю.О., представник за довіреністю від 20.05.2015 № 80;

від відповідача - Дядько Г.П., начальник юр. відділу, довіреність від 14.01.2015 № 2; Глушков Г.В., юрисконсульт, довіреність від 14.01.2015 № 3;

Суть спору: про визнання недійсним договору № 105 від 21.10.2013 на підставі ст. 234 ЦК України як фіктивного правочину.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов до наступного.

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву за листом від 15.06.2015 № 1196 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що оспорюваний позивачем договір виконувався, що підтверджується документами про вироблення теплової енергії у період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року, а саме актами прийому-здачі послуг, відомостями про придбання природного газу для вироблення теплової енергії тощо.

Як свідчать матеріали справи, за листом б/н від 01.07.2015 позивач здав до канцелярії суду письмові пояснення, за змістом яких зазначає, що укладаючи договір про виконання робіт № 105 від 21.10.2013, сторони не мали наміру на створення правових наслідків, які обумовлюються таким правочином, а насправді сторони мали намір здійснити постачання позивачу природного газу, який необхідний для подальшого виробництва теплової енергії, тобто оспорюваний договір оцінюється позивачем як вдаваний правочин щодо постачання природного газу. При цьому слід зазначити, що позивач зробив ретельне дослідження змісту складених сторонами актів прийому-здачі виконаних робіт/послуг, у той час, як раніше стверджував про відсутність доказів будь-якого виконання договору № 105 від 21.10.2013.

Таким чином, виходячи зі змісту позовної заяви та цих додаткових пояснень суд дійшов висновку, що позивач вийшов за межі підстав позову, якими є відповідні фактичні обставини для визнання договору № 105 від 21.10.2013 недійсним як фіктивного правочину у порядку ст. 234 ЦК України.

На запитання суду з цього приводу перед початком розгляду справи по суті представник позивача зазначив, що він усвідомлює цей факт, тому подає клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки заяви про зміну підстав позову у порядку ст. 22 ГПК України, яке судом було відхилене, оскільки позивач мав час для вчинення цих процесуальних дій, яким не скористався.

Таким чином, відповідні письмові пояснення позивача судом долучені до справи, втім не приймаються для оцінки позовних вимог з підстав, зазначених вище.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник у зв'язку з наступними обставинами.

Так, 21.10.2013 між сторонами у справі був підписаний договір № 105, за умовами якого позивач доручив, а відповідач зобов'язався виконати роботи по виробленню теплової енергії на опалювальний сезон 2013-2014 років з власних енергоносіїв.

Згідно фактичних обставин, викладених позивачем у позові, умови зазначеного договору сторонами не виконувались, котельні та обладнання відповідачу не передавались, роботи з виробництва теплової енергії не виконувались.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позов, про що вказано вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у позові, виходячи з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в обгрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору від 21.10.2013 № 105 між ТОВ "Лисичанська енергосервісна компанія" та КП "Лисичанськтепломережа" позивач посилається на те, що даний правочин укладено з порушенням законодавства, оскільки відповідно до п. 3.1.1 договору позивач мав надати в користування відповідача відповідні котельні, вести облік виконаної роботи, проводити обслуговування обладнання, тощо, втім, позивач як здійснював виробництво теплової енергії до укладення оспорюваного договору, так і продовжував після, тобто ніяких правових наслідків правочин для сторін не створив, що свідчить про його фіктивність.

У якості нормативно-правової підстави позову позивач посилається на ст. 234 ЦК України, якою передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, законодавцем визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/.

Так, у п. 3.11 постанови пленуму ВГС України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших

дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Твердження позивача про укладання договору від 21.10.2013 № 105 без наміру настання реальних наслідків є надуманими, спростовуються складеними та підписаними сторонами актами прийому-здачі виконаних робіт/послуг № 231 від 31.03.2014, № 169 від 31.01.2014, № 274 від 30.04.2014, актами надання послуг на суму 106435 грн. 68 коп., на суму 358933 грн. 63 коп., на суму 515375 грн. 18 коп., рахунками на оплату послуг, численним листуванням сторін.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про відмову у позові, оскільки у справі відсутні будь-які докази, які б свідчили про фіктивність договору від 21.10.2013№ 105, у т.ч. наявність умислу сторін щодо його укладання без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Судові витрати покладаються на позивача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в :

1.У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанська енергосервісна компанія", ідент. код 35389334 до відповідача Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа", ідент. код 13401321 про визнання недійсним правочину (договору № 105 від 21.10.2013) в і д м о в и т и.

2. Витрати по судовому збору у сумі 1218 грн. 00 коп. покласти на позивача.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.07.2015.

Суддя Н.М.Зюбанова