Ухвала суду № 46190163, 02.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/1222/15

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Гризан О.П.;

представника відповідача - Білоус В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» до Південної митниці Міндоходів про визнання бездіяльність протиправною, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» (далі - позивач, ТОВ «ІПГ «Майстер») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом в якому просила визнати протиправною бездіяльність Південної митниці Міндоходів у неналежному контролі митної вартості під час митного оформлення МД №500060804/2014/001810 від 11 листопада 2014 року.

В обґрунтування позову зазначено про невиконання суб'єктом владних повноважень обов'язку перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та перевірки відповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товарів, що призвело до надмірно сплаченого товариством мита.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ІПГ «Майстер» ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в межах виконання контракту №18/14 від 17 березня 2014 року ТОВ «ІПГ «МАЙСТЕР» 11 листопада 2014 року подало до Південної митниці Міндоходів електронну митну декларацію №500060804/2014/001810 із метою митного оформлення вантажу - мішки паперові з плівкою (з білим верхом і поліетиленовим вкладишем) (а.с.6,10-14).

При цьому, митна вартість товару була визначена позивачем самостійно за другорядним методом - за ціною щодо ідентичних товарів - 33 010,85 Eur.

Позивачем відповідно до заповненої митної декларації сплачено до Державного бюджету України відповідні митні платежі.

За результатом заповнення вказаної митної декларації, Південною митницею Міндоходів здійснено митне оформлення товару, який випущено у вільний обіг.

Також необхідно зауважити, що будь-яких рішень про коригування митної вартості товару, заявленого цією декларацією, митницею не приймалось.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлені неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Враховуючи, що такі підстави були відсутні, орган доходів і зборів погодився із заявленою митною вартістю та правомірно розмитнив товар, не допускаючи при цьому будь-яких порушень митного законодавства.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частина 1 ст.51 Митного кодексу України передбачає, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митний кодекс України в пункті 8 статті 4 визначає, що декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування.

Згідно з ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:

- заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;

- подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до ч.1 ст.54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Частина 6 вказаної статті передбачає, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Тобто, митний орган перевіривши митну декларацію та виявивши невідповідність ч.6 ст.54 Митного кодексу України має право відмовити у розмитненні товарів, але якщо митна декларація не викликала сумнівів щодо її достовірності, митний орган зобов'язаний провести митне оформлення товару, оскільки у нього відсутні підстави для відмови у розмитненні товару.

При цьому, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7 ст.54 Митного кодексу України).

Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом (ч.9 ст.264 Митного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості в тому числі митна вартість товарів та метод її визначення (пп. «ж» п.5 ч.8 ст.257 Митного кодексу України).

Крім цього, з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації (ч.8 ст.264 Митного кодексу України).

За таких обставин справи, колегія суддів аналізуючи норми Митного кодексу України, вважає, що підстави для визнання бездіяльності Південної митниці Міндоходів - відсутні, так як ТОВ «ІПГ «Майстер» самостійно визначив митну вартість товару, з якою погодився митний орган та який не приймав жодних рішень щодо її коригування.

Слід також зазначити, що Верховний Суд України за подібними правовідносинами зробив висновок (постанова від 25 листопада 2014 року у справі №21-338а-14), який полягає в тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам Митного кодексу України.

Згідно з абз.2 ст.244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, беручи до уваги зазначені вимоги процесуального законодавства, суд першої інстанції формуючи свою правову позицію, обґрунтовано спирався на дане судове рішення.

Посилання апелянта на те, що вказану постанову Верховного Суду України не можна брати до уваги, оскільки вона була прийнята, виходячи із норм матеріального права, які діяли на період 2007-2008 років, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки зазначені норми не зазнали змін.

Спростовуючи доводи апелянта про обов'язок органів доходів і зборів дбати не тільки за державні інтереси, а також про інтереси декларанта, суд апеляційної інстанції бажає зазначити наступне.

Державна митна політика, відповідно до ст. 5 Митного кодексу України - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики.

Стаття 6 Митного кодексу України визначає, що митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи, а митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України.

Тобто, завданням органів доходів і зборів є захист митних інтересів та митної безпеки держави, а також контроль за надходженням митних платежів до державного бюджету.

Одним із доводів апеляції є те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про відвід судді.

Так, підставою для відводу судді Єфіменко К.С., ТОВ «ІПГ «Майстер» зазначило, що за період з 2012 року та до цього часу суддя жодного разу не виніс рішення на користь декларанта - юридичної особи за аналогічними справами до Південної митниці.

Колегія суддів вважає такий довід апелянта безпідставним та таким, який не ґрунтується на вимогах Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ст.27 вказаного Кодексу не передбачає таку підставу для відводу.

Наведена обставина не може свідчити про неупередженість судді та викликати сумніви щодо заінтересованості вирішення даної справи.

За таких обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, є законним і обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображено обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин та правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» до Південної митниці Міндоходів про визнання бездіяльність протиправною - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова