Ухвала суду № 46189435, 23.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2015 рокусправа № 808/1269/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі № 808/1269/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий будинок "Кераміст" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000262201 від 10.02.2014р., -

ВСТАНОВИЛА:

18.02.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавничий будинок "Кераміст" (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000262201 від 10.02.2014 у повному обсязі.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий будинок "Кераміст" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000262201 від 10.02.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий будинок "Кераміст" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 611929,50 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 407953 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 203976,50 грн.

Не погодившись з вищевказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, мотивуючи тим, що судом першої інстанції під час винесення судового рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, та просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, На підставі направлень від 11.11.2013 №№ 563, 564, 580, 570, 566, 567 та від 13.12.2013 №721 та наказу відповідача від 01.11.2013 №531 в період з 11.11.2013 по 20.12.2013 відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012. На підставі наказу від 06.12.2013 термін перевірки було продовжено на 10 робочих днів до з 09.12.2013 по 20.12.2013.

За наслідками перевірки 27.12.2013 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: п. 14.1.36, п. 14.1.71 п. 14 ст. 14, п. 135.1, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряє мий період у розмірі 407953,00 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2012 - на суму 44982,00 грн., півріччя 2012 - на суму 125031,00 грн., 3 квартали 2012 - на суму 275559,00 грн., 2012 - на суму 407953,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряє мий період у сумі 120897,00 грн., в тому числі по періодах: січень 2012 - на суму 25241,00 грн., березень 2012 - на суму 34434,00 грн., травень 2012 - на суму 12229,00 грн., червень 2012 - на суму 26052,00 грн., серпень 2012 - на суму 22941,00 грн.; пп. 168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 ПК України в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за період серпень 2012 та листопад 2012 на загальну суму 1050,00 грн., в тому числі: за серпень 2012 - 450,00 грн., за листопад 2012 - 600,00 грн.; п. 51.1 ст. 51 ПК України, п. 3.2 ст. 3 наказу ДПА України від 24.12.2010 №1020, а саме невідображення позивачем у податковому розрахунку сум податку, нарахованого та сплаченого на користь платників податків та суми утриманого з них податку, виплати доходу та суми утриманого податку з гр. ОСОБА_1 за 3,4 кв. 2012.

Не погодившись із висновками Акту перевірки 30.01.2014 позивачем були подані заперечення на Акт перевірки.

06.02.2014 відповіддю на заперечення №17/14 відповідач повідомив, що висновки Акту перевірки залишено без змін.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000262201 від 10.02.2014, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 611929,50 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 203976,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 407953,00 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що чистий прибуток позивача складає 373807,65 грн. (473174,65 грн. - 99367,00 грн.), доходи позивача перевищують витрати, що дає змогу зробити висновок, що спірні операції є прибутковими та економічно обґрунтованими, а висновки відповідача щодо їх збитковості є безпідставними.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено між позивачем та ВАТ "Славянський завод "Тореласт" були встановлені господарські правовідносини, реальність яких підтверджується первинними документами, а саме: накладні від 31.01.2012 №83, від 07.02.2012 №110, від 07.02.2012 №111, від 17.02.2012 №138, від 30.03.2012 №350, від 20.04.2012 №438, від 28.04.2012 №495, від 28.04.2012 №496, від 10.05.2012 №538, від 23.03.2012 №295, від 18.05.2012 №579, від 18.07.2012 №928, від 20.07.2012 №941, від 26.07.2012 №988, від 30.07.2012 №1024, від 03.08.2012 №1051, від 07.08.2012 №1073, від 10.08.2012 №1098, від 26.09.2012 №1436, від 27.09.2012 №1445, від 18.10.2012 №1627, від 23.10.2012 №1677, від 29.10.2012 №1721, від 02.11.2012 №1748, від 14.11.2012 №1807, від 21.11.2012 №1857, від 18.12.2012 №2039 на загальну суму 14599098,96 грн. та рахунки на зазначену суму, меморіальні ордери та виписки по особовому рахунку, які наявні в матеріалах справи.

Товар, що придбавався у ВАТ "Славянський завод "Тореласт" позивач в подальшому експортував своїм контрагентам - ПП ОСОБА_2, ТОО "Глиарх Компани", ТОО "Кен-Курилис", ТОО "М.Елеман", ТОО "GRAND СТРОЙ ЖИhАЗ", ТОО "Граффіті-Ж", ТОВ "РУСТОЛЕРАСТ", ТОО "Axiom Trade", "A&B Paint", ТОО "Довеку", ОсОО "КАМА", ИП "ОСОБА_3" з якими було встановлено господарські правовідносини, та реальність їх проведення підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи та досліджені детально судами першої та апеляційної інстанціями та відповідають чинному законодавству.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

За приписами пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Судом встановлено, що позивачем за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 задекларовано валовий скоригований дохід у сумі 73130936,00 грн., валові витрати у сумі 69040684,00 грн. та податок на прибуток у сумі 858953,00 грн.

Позивачем було подано податкову декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2012, якою визначено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 14226887,00 грн., витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 13736467,00 грн., об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності - 490420,00 грн. та податок на прибуток за результатами останнього податкового періоду - 102988,00 грн.

Позивачем було подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2 квартал 2012, якою визначено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 31006783,00 грн., витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 29467389,00 грн., об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності - 1539394,00 грн. та податок на прибуток за результатами останнього податкового періоду - 220285,00 грн.

Позивачем було подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2-3 квартали 2012, якою визначено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 52260250,00 грн., витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 49383497,00 грн., об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності - 2876753,00 грн. та податок на прибуток за результатами останнього податкового періоду - 280845,00 грн.

Позивачем було подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2-4 квартали 2012, якою визначено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 73130936,00 грн., витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі 69040684,00 грн., об'єкт оподаткування від усіх видів діяльності - 4090252,00 грн. та податок на прибуток за результатами останнього податкового періоду - 254835,00 грн.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та іншими документами підтверджується віднесення, своєчасно та в повному обсязі, до складу доходів, доходу отриманого за експортними операціями, згідно договірної вартості товару, а тому посилання відповідача на порушення позивачем вимог п. 135.1, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 ПК є безпідставним.

Суд зазначає, що за приписами пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, що діяла на час проведення перевірки) ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, що діяла на час проведення перевірки) звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни встановлені ст. 39 ПК України.

Розділом XIX Прикінцевих положень визначено, що Податковий кодекс України набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім ст. 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до п. 8 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію ст. 39 цього Кодексу застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Положення пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін, за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.

Судом встановлено, що відповідачем перевірка проводилась за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, а отже звичайна ціна мала визначатися згідно п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що дохід отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Судом встановлено, що позивачем на підставі укладеного договору придбавався товар (полівінілхлорид декоративний на підоснові (лінолеум) у ВАТ "Славянський завод "Тореласт". Також, позивачем за вищезазначеними зовнішньоекономічними контрактами здійснювався експорт товару (полівінілхлорид декоративний на підоснові (лінолеум) контрагентам.

Сторонами договорів визначалася ціна товару, яка відповідно до зазначених вище норм законодавства є звичайною ціною.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Отже, дохід має порівнювались не з витратами, що розраховані податковим органом, а зі звичайною ціною на такі товари, визначених у встановлених законодавством випадках і за встановленою процедурою.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано доказів, які могли б підтвердити, що ціна придбання товару/продажу товару не відповідає визначенню ринкової ціни або звичайної ціни.

За приписами пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Суд наголошує, що законодавством України не встановлено процедуру визначення звичайних цін для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

За приписами пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач сплатив ПДВ по операціях з придбання товарів, що оподатковуються ПДВ за ставкою 20% та відніс сплачений ПДВ до податкового кредиту.

За приписами пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до пункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.

Отже, операції з експорту позивачем товарів контрагентам оподатковуються за нульовою ставкою, а тому ціна продажу товару не включає ПДВ.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не вчиняв операцій, які не є об'єктом оподаткування, відповідно до ст. 196 ПК України, або операцій звільнених від оподаткування, відповідно до ст. 197 ПК України.

Таким чином, у відповідності із вимогами пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначення оподатковуваного прибутку здійснюється без врахування ПДВ, а тому доходи, отримані позивачем від реалізації на експорт товарів мали б порівнюватись відповідачем з витратами на придбання товару, розрахованими без урахування ПДВ.

Судом встановлено, що в результаті здійснення операцій з придбання товару позивачем були понесені витрати у сумі 12617850,72 грн., в тому числі: на придбання товару без ПДВ у сумі 12124990,55 грн., на транспортування товару у сумі 492860,17 грн.

В результаті здійснення операцій з експорту товарів позивач отримав дохід у розмірі 13091025,37 грн. Прибуток від експортних операцій, що визначається як різниця між доходами та витратами на собівартість, складає 473174,65 грн. (13091025,37 грн. - 12617850,72 грн.), з якого нараховано та сплачено податок на прибуток у сумі 99367,00 грн.

Отже, чистий прибуток позивача складає 373807,65 грн. (473174,65 грн. - 99367,00 грн.), доходи позивача перевищують витрати, що дає змогу зробити висновок, що спірні операції є прибутковими та економічно обґрунтованими, а висновки відповідача щодо їх збитковості - безпідставними.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 07.04.2014 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, , зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

Керуючись ст. п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов