Постанова № 46188113, 27.03.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

27 березня 2015 року Справа № 814/158/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс.» (вул. Спаська, 1/1, м. Миколаїв, 54030, вул. Шевченка, 42/18, м. Миколаїв, 54030)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.14р. № НОМЕР_1,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітекс» (далі ТОВ «Вітекс.») звернулось до суду з адміністративним позовом про визнаня протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) № НОМЕР_1 від 04.12.2014 року.

В обґрунтування позову ТОВ «Вітекс.» послалось те, що висновки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, зроблені в Акті перевірки, є помилковими, а податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 04.12.2014 року є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач проти позву заперечує та зазначає, що у разі відсутності факту реальності господарських операцій визначення податкового кредиту з податку на додану вартість слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцю (виконавцю) вартості товару (робіт, послуг).

Представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Згідно наданих письмових заперечень просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В період з 05.11.2014 року по 13.11.2014 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Вітекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за липень 2014 року, за результатом якої було складено акт № 931/14-03-22-02/36954979 від 20.11.2014 року (т. 1 арк. спр. 10 254, т. 2 арк. спр. 1 50; далі Акт перевірки).

У висновках вказаного Акту перевірки зазначено, що позивачем було порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі ПК України), внаслідок чого ТОВ «Вітекс.» було занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету за липень 2014 року у розмірі 703 616,00 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 04.12.2014 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на 703 616,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 175 904,00 грн. (т. 1 арк. спр. 8).

Не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обовязковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

ТОВ «Вітекс.» надало до перевірки договір доручення № 01-04/14 від 01.04.2014 року, укладений з ТОВ «Сант Ніколас» на здійснення останнім від імені та за рахунок ТОВ «Вітекс.» комплексу заходів з оформлення карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв на сільськогосподарські культури. До перевірки було також надано додаткові угоди № 1, № 2 та № 3, якими встановлювалась вартість послуг. Перелік карантинних сертифікатів, наданих до перевірки, зазначено на стор. 14 - 231 Акту перевірки. До перевірки також було надано акти наданих послуг, податкові накладні, які були виписані ТОВ «Сант Ніколас» в липні 2014 року (т. 2 арк. спр. 51 - 131).

З метою встановлення розумної економічної причини (ділової мети) по отриманню послуг ТОВ «Вітекс.» з сертифікації зернових у ТОВ «Сант Ніколас» у визначенні пп. 14.1.123 ПК України, як такої, що може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської операції, проведено аналіз доцільності отримання ТОВ «Вітекс.» даних послуг у ТОВ «Сант Ніколас». В результаті такого аналізу відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Сант Ніколас» застосувало завелику, на думку відповідача, націнку на свої послуги з оформлення карантинних сертифікатів у порівнянні з вартістю послуг, що надаються Державною ветеринарною та фітосанітарною службою згідно Постанови КМУ від 28.12.2011 року. В цьому факті відповідач побачив відсутність розумної економічної причини (ділової мети) щодо отримання позивачем послуг від ТОВ «Сант Ніколас».

В якості порушень в Акті перевірки також зазначено, що на підтвердження надання послуг від ТОВ «Сант Ніколас» до перевірки позивачем не було надано товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, 3-х сторонні акти приймання-передачі (довіритель-повірений-експедитор довірителя в порту) відповідно до умов договору від 01.04.2014 року № 01-04/14; та карантинні сертифікати з відмітками Одеського зернового терміналу та Миколаївського портового елеватору.

Також відповідач посилається на «Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сант Ніколас» за липень 2014 року» від 20.10.2014 року № 00205/10/15-33-22-01/32145903, складений ДПІ у м. Южному ГУ Міндоходів в Одеській області. В якому зазначалось, що зустрічну звірку провести неможливо в звязку з тим, що фактичне місцезнаходження ТОВ «Сант Ніколас» не встановлено.

Відповідно до п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 рокуроку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно зі ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Акти та листи про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 ПК України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама пособі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагенту не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства (постанова ВАСУ від 27.02.2014 року по справі № К/800/41631/13).

З урахуванням наведеного, вказаний вище акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента-постачальника, які використовувалися при складанні Акту перевірки TOB «Вітекс.», не належать до первинних документів, тому висновок Акту перевірки про нереальність здійснення господарських операцій між TOB «Вітекс.» та контрагентами-постачальниками - є безпідставним та зробленим з порушенням п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок.

TOB «Вітекс.» під час перевірки підтвердив господарські відносини з контрагентом-постачальником ТОВ ОСОБА_1», про що зазначено на стор. 14 - 231 Акту перевірки. Посилання відповідача про те, що позивачем не було надано до перевірки товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, 3-х сторонні акти приймання-передачі не приймаються судом, оскільки предметом договору доручення № 01-04/14 від 01.04.2014 року, укладеного ТОВ «Вітекс.» з ТОВ «Сант Ніколас» було не постачання товарів та не їх перевезення, а здійснення останнім від імені та за рахунок ТОВ «Вітекс.» комплексу заходів з оформлення дозвільних документів - карантинних сертифікатів та ветеринарних свідоцтв на сільськогосподарські культури.

Слід зазначити, що усі надані до перевірки TOB «Вітекс.» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають чинному законодавству щодо вимог, встановлених до цих документів (т. 2 арк. спр. 132 258, т. 3 арк. спр. 1 261, т. 4 арк. спр. 1 - 37). Дані факти підтверджені Актом перевірки та відповідачем не заперечувались.

Відповідно до пункту 185.1. ПК України, обєктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 188.1. ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обовязкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого звязку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у звязку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У випадках, передбачених статтею 189 цього ПК України, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Статтею 39 ПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу контрольованими операціями є, зокрема, господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з повязаними особами - нерезидентами; та господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з повязаними особами резидентами (пп. 39.2.1.1. п. 39.2 ст. 39 ПК України).

Отже, операції з придбання у ТОВ «Сант Ніколас» послуг з оформлення карантинних сертифікатів не є контрольованими операціями в розумінні статті 39 ПК України, а доводи відповідача про застосування підприємством ТОВ «Сант Ніколас» надвеликої, на думку відповідача, націнки, та відсутністю в звязку з цим ділової мети, є необґрунтованими.

Також згідно із частиною 2 статті 76 Господарського Кодексу України, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Це узгоджується із принципом свободи договору, визначеної у статті 627 Цивільного Кодексу України, та статті 628 ЦКУ, відповідно до якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Субєкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, здійснює її на власний ризик (ст. 42 ГКУ), і визначає умови договору на власних розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 11, 94, 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_1 від 04.12.2014 року.

3. Повернути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітекс.» (код ЄДРПОУ 36954979) судовий збір у розмрі487,20 грн., сплачений за платіжним дорученням № 848 від 06.01.2015 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих