Постанова № 46185546, 26.05.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 р. справа № 804/4984/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Квасові В.П.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "ТЕТРА" до Верхньодніпровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2014 року № НОМЕР_1, -

ВСТАНОВИВ :

08 квітня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ТЕТРА» (далі ТОВ «НВП «ТЕТРА», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Верхньодніпровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі Верхньодніпровська ОДПІ, відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.12.2014 року № НОМЕР_1 по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 63000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Верхньодніпровською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «НВП «ТЕТРА» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Про Сервіс» за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1410/04-16-22-02/23077206 від 19.11.2014 року, висновки якого про нереальність здійснення господарських операцій в частині придбання позивачем товару у ТОВ «Про Сервіс», порушення норм Податкового кодексу України та заниження суми ПДВ за серпень 2014 року на суму ПДВ 50400 грн. є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у звязку із чим податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 року № НОМЕР_1, прийняте на підставі даного акту, є протиправним та підлягає скасуванню (а.с. 3-11).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2015 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 2).

Представник позивача у судовому засіданні 26.05.2015 року позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві, скасувавши податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 року № НОМЕР_1.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджено матеріалами справи. Правом на подання письмових пояснень або заперечень по справі не скористався.

Дослідивши всі документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ТЕТРА» зареєстровано 12.06.2006 року та з 12.06.2006 року перебуває на податковому обліку в Верхньодніпровській обєднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є: виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.

Судом встановлено, що 24.10.2014 року Верхньодніпровською ОДПІ сформовано та направлено на адресу ТОВ «НВП «ТЕТРА» запит № 2583/10/04-16-15-01 щодо надання належним чином завірених копій первинних документів, що підтверджують сформований податковий кредит у серпні 2014 року по взаємодії з ТОВ «Про Сервіс».

У відповідь на вказаний запит позивачем супровідним листом від 30.10.2014 року № Т-03-01/359 були надані підтверджуючі документи: договір, банківська виписка, видаткова накладна, податкова накладна, ТТН з придбання комплектуючих, накладна на оприбуткування, видаткові накладні № 39, № 42, ТТН з реалізації продукції, Акт № 56, заявка з перевезення вантажу, договір перевезення, наказ, відряджувальне посвідчення, договір оренди авто.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що у 18.11.2014 року на підставі наказу № 1018 від 18.11.2014 року, згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 та п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України Верхньодніпровською ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «НВП «ТЕТРА» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Про Сервіс» за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки № 1410/04-16-22-02/23077206 від 19.11.2014 року (а.с. 13-16).

Перевіркою встановлено: нереальність здійснення господарських операцій в частині придбання ТОВ «НВП «ТЕТРА» товару у ТОВ «Про Сервіс»; порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 50400 грн., в тому числі: за серпень 2014 року на загальну суму 50400 грн.

На підставі акту перевірки № 1410/04-16-22-02/23077206 від 19.11.2014 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.12.2014 року № НОМЕР_1, яким ТОВ «НВП «ТЕТРА» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 63000,00 грн., у тому числі: 50400 грн. за основним платежем та 12600 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «НВП «ТЕТРА» було оскаржено його у адміністративному порядку. Рішенням Державної фіскальної служби України № 5866/6/99-99-10-01-01-15 від 20.03.2015 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 10.12.2014 року № НОМЕР_1, а скаргу без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки № 1410/04-16-22-02/23077206 від 19.11.2014 року податковим органом досліджувались взаємовідносини ТОВ «НВП «ТЕТРА» лише з контрагентом-постачальником ТОВ «Про Сервіс» за серпень 2014 року.

Судом встановлено, що 25.07.2014 року між ТОВ «НВП «ТЕТРА» (замовник) та ТОВ «Про Сервіс» (постачальник) укладено договір № Т-001-009. За умовами укладеного договору постачальник зобовязується придбати або виготовити, а також передати у власність замовника товар, зазначений у доповнення 1 до даного договору. Товар вважається прийнятим за кількістю та номенклатурі після підписання товаросупровідної накладної. Право власності на товар переходить до замовника з моменту прийняття товару та оформлення відповідної накладної. (а.с.31).

На підставі укладеного договору ТОВ «Про Сервіс» було виписано видаткову накладну № 117 від 19.08.2014 року на товар фотоелектронний помножувач, детектор, яка після фактичного отримання товару була підписана ТОВ «НВП «ТЕТРА».

Розрахунок за укладеним договором здійснено 19.08.2014 року, що підтверджено підсумковою випискою по банківському рахунку позивача та платіжним дорученням № 946 від 19.08.2014 року.

За фактом виконання договірних зобовязань ТОВ «Про Сервіс» виписано на адресу позивача податкову накладну № 117 від 19.08.2014 року, копія якої залучена до матеріалів справи.

Транспортування придбаного товару було здійснено за допомогою ТОВ «Нова пошта», про що складено відповідну накладну від 22.08.2014 року.

Слід зазначити, що отримання придбаного товару здійснено працівником ТОВ «НВП «ТЕТРА» за виписаною довіреністю № 083 від 19.08.2014 року, видача якою відображена в журналі видачі довіреностей.

Придбаний товар було оприбутковано позивачем та відображено у бухгалтерському обліку, за засвідчено складеною прибутковою накладною № 525 від 25.08.2014 року. Також внутрішнє переміщення придбаного товару відображено у накладній-вимозі від 25.08.2014 року.

В подальшому придбаний товар (фотоелектронний помножувач, детектор) було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме: виготовлення блоків детектування, які на підставі укладеного з ТОВ «Вега Харків» договорів № В0901/14 від 01.11.2014 року та № В1001/14 від 14.10.2014 року були реалізовані покупцю ТОВ «Вега Харків».

Факт подальшої реалізації виготовлених блоків детектування підтверджено наданими позивачем видатковими накладними на товар, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями та виписками по банківському рахунку позивача.

Суд зазначає, що відповідачем в ході судового розгляду заперечень щодо належного документального оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Про Сервіс» надано не було.

Згідно з підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (наразі та далі - у редакції Податкового кодексу України станом на час виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

При цьому, в пункті 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Відповідно до змісту пунктів 201.4 та 201.8 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з пунктом 184.1 статті 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент проведення операції з позивачем і виписки податкових накладних ТОВ «Про Сервіс» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, а тому мало повне право виписувати позивачу податкові накладні.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Як вбачається з наданих позивачем доказів, первинні документи, якими оформлені операції з постачання ТОВ «Про Сервіс» товару, складені належним чином та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Будь-яких заперечень з цього приводу відповідачем не надано.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2012 року звернув увагу адміністративних судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні питання щодо реальності господарської операції судам слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Необхідно також перевірити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача з огляду на наведені критерії.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені ТОВ «НВП «ТЕТРА» правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Натомість податковим органом не було належним чином досліджено первинну документацію ТОВ «НВП «ТЕТРА», а висновки ґрунтуються лише на отриманій податковій інформаці з автоматизованої інформаційної системи податкового органу ІС «Податковий блок».

Суд відмічає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на підтвердження позивачем первинними документами реальності здійснення, описаних в Акті перевірки, операцій, суд не приймає до уваги посилання податкового органу на наявні відомості із баз даних із зазначенням даних стосовно контрагента позивача, з урахуванням наступного.

Чинним законодавством не передбачено залежності виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання та не встановлює обов'язку для підприємства здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

З огляду на характер викладеного висновку щодо сумнівності факту здійснення контрагентом позивача визначеної діяльності, що містить ознаки припущень, відсутності відповідних доказів з боку відповідача щодо неможливості виконання умов договорів та у відповідності до ст..62 Конституції України, якою визначено, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, дані твердження відповідача судом не приймаються.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин контрагент позивача ТОВ «Про Сервіс» був зареєстрований як юридична особа, також відповідачем не надано відповідного доказу щодо наявності запису про відсутність платника податку за місцем реєстрації, про що, серед іншого, зазначає податковий орган в акті перевірки № 1410/04-16-22-02/23077206 від 19.11.2014 року.

Також чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюги яких декларувався рухтоварів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також слід зауважити, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Наслідки ж в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі № К-12509/08.

Цей висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Суд приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищезазначеним податковим накладним, виписаним ТОВ «Про Сервіс».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції Українита діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність винесеного рішення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що документи, які були надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій та право позивача на формування податкового кредиту, відсутності належних доказів правомірності прийнятого відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «ТЕТРА» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2014 року № НОМЕР_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ТОВ «НВП «ТЕТРА» при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 182,70 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 400 від 31.03.2015 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 182,70 грн. підлягає поверненню.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 травня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 02 червня 2015 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 70, 71, 86, 94, 122, 128, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "ТЕТРА" до Верхньодніпровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2014 року № НОМЕР_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми "Р" Верхньодніпровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10.12.2014 року № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "ТЕТРА" (код ЄДРПОУ 23077206; індекс 52210, Дніпропетровська область, місто Жовті Води, вулиця Франко, будинок 2) судові витрати повязані зі сплатою судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 02 червня 2015 року.

Суддя ОСОБА_2