Рішення № 46182853, 02.07.2015, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 рокуСправа № 912/2212/15 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/2212/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверське", Чернігівська область, Куликівський район, с. Дрімайлівка

до товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Олія", Кіровоградська область, м. Світловодськ

про стягнення 38 656,72 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Товариство з обмежено відповідальністю "Сіверське" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою № 17/1 від 17.04.2015 р. про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Олія" надлишково сплачених коштів в розмірі 18 160,20 грн., 3% річних в розмірі 482,12 грн., інфляційних збитків в розмірі 9 207,22 грн., штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого товару в сумі 8 673,00 грн. та пені в сумі 2 134,18 грн.

Представник позивач участь в судовому засіданні 02.07.2015 р. не приймав, клопотанням від 23.06.2015 р. позовні вимоги підтримав, розгляд справи просив розглядати без участі представника.

Представник відповідача в судове засідання також не прибув, надав відзив на позовну заяву від 02.07.2015 р., за змістом якого підтвердив поставку товару на суму 105 739,80 грн. за договором поставки № 02/12-1 від 02.12.2013 р., проте вважає необґрунтованим нарахування позивачем 3% річних, інфляційних збитків, штрафу та пені.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Сіверське" (позивач, покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Олія" (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 02/12-1, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов"зується передати у власність Покупця, а Покупець зобов"язується прийняти та оплатити шрот соняшниковий, макуху соняшникову, олію соєву в порядку та на умовах визначених даним Договором (а.с. 10-15).

Асортимент та кількість товару, який поставляється відповідно до Договору, визначається сторонами у Специфікаціях, які повинні укладатися сторонами на кожну партію товару та є невід"ємною частиною Договору від дати їх підписання сторонами (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника на поставку товару, що проводиться після розвантаження в місці поставки, що визначається сторонами у Специфікаціях.

Згідно п. 4.1 Договору ціна за одиницю товару, загальна вартість товару, що поставляється, строки поставки, кількість товару, зазначається сторонами у Специфікаціях до договору.

Розрахунки за поставлений згідно Договору товар здійснюється шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок Постачальника на протязі двох банківських днів із дати здійснення розвантаження товару Постачальником в місці поставки, якщо інше не передбачено в Специфікаціях (п. 4.5 Договору).

За окремою домовленістю сторін в розрахунках може застосовуватись попередня оплата товару. У випадку попередньої оплати товару, постачальник зобов"язаний здійснити поставку товару протягом 1 робочого дня з моменту здійснення платежу покупцем (п. 4.7 Договору).

02.12.2013 р. між сторонами укладена додаткова угода №1 до Договору поставки № 02/12-1, згідно з п.п. 3.5, 4.5 якого Датою поставки товару (партії товару) вважається дата зазначена у відповідній видатковій накладній або іншому належним чином оформленому первинному документів, який підписано повноваженими представниками сторін. Розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 30 календарних днів після підписання сторонами накладних про його отримання та виставлення постачальником рахунку на оплату. Оплата вважається здійсненою в момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (а.с. 16-17).

Згідно специфікації № 1 від 02.12.2013 р. передбачена поставка товару (Жмих соняшника) на суму 106 200,00 грн., у тому числі ПДВ 20% в сумі 17 700,00 грн., в кількості 60 000,00 кг. (а.с. 18).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача суму коштів в розмірі 123 900,00 грн. з ПДВ, що підтверджується банківською випискою № 2069 від 03.12.2013 року (а. с. 22).

При цьому, відповідачем було здійснено поставку товару на загальну суду 105 739,80 грн., що підтверджується видатковими накладними № 377 від 06.12.2013 року на суму 52 321,20 грн. з ПДВ, № 378 від 06.12.2013 року на суму 53 418,60 грн. з ПДВ (а.с. 19-20), а також актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 р. по 30.10.2014 р. (а.с. 21). Тобто, сума грошових коштів, набутих відповідачем від позивача без достатньої правової підстави складає 18 160,20 грн., з позовними вимогами про стягнення яких позивач і звернувся до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача була пред'явлена претензія від 12.05.2014 р. про повернення грошових коштів в сумі 18 160,20 грн. (а.с. 23-26).

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач фактично визнає факт наявності у нього грошових коштів позивача, набутих без достатньої правової підстави.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Аналогічна норма щодо виконання зобов`язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог вищевказаних норм, а саме допущення неповернення позивачу грошових коштів у сумі 18 160,20 грн., набутих ним без достатньої правової підстави.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 18 160,20 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача 482,12 грн. 3% річних, 9 207,22 грн. інфляційних втрат, 8 673,00 грн. штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого товару, 2 134,18 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, позивач посилається на статтю 625 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто норми статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються лише за невиконання боржником грошового зобов`язання.

Обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Крім того, п. 6.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" передбачено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.

Таким чином, у даному випадку позивач мав застосовувати положення статті 536 Цивільного кодексу України, якою передбачена сплата процентів за користування чужими грошовими коштами.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Також позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 2 134,18 грн. пені та 8 673,00 грн. 7% штрафу від вартості непоставленого або недопоставленого товару.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, пеня стягується тільки при простроченні виконання грошового зобов"язання.

Враховуючи той факт, що згідно умов укладеного договору між сторонами у справі виникли господарські зобов"язання щодо повернення надлишково сплачених коштів, а не грошові зобов"язання відповідача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 134,18 грн. пені, як безпідставно нарахованих.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 8 673,00 грн. слід зазначити наступне.

Пунктом 6.3 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення поставки або недопоставки товару в строки, зазначені у Специфікаціях до Договору, постачальник зобов"язується на вимогу покупця сплатити останньому штраф в розмірі 7% від вартості непоставленого або недопоставленого товару.

Відповідно до п. 3.5 Договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника на поставку товару, що проводиться після розвантаження в місці поставки, що визначається сторонами у Специфікаціях.

Пунктом 3.5 додаткової угоди до Договору сторони передбачили, що датою поставки товару (партії товару) вважається дата зазначена у відповідній видатковій накладній або іншому належним чином оформленому первинному документів, який підписано повноважними представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні датовані 06.12.2013 р., відповідно до банківської виписки з рахунку позивача здійснено позивачем здійснено оплату товару, а саме: жмих соняшниковий згідно рахунку № 119 від 15.1.2013 року в сумі 123 900,00 грн.

В той же час договір поставки № 02/12-1, додаткова угода № 1 до даного Договору та специфікація № 1 були укладені 02.12.2013 р.

Отже, з документів які містяться в матеріалах справи вбачається, що рахунок на оплату товару був виставлений раніше ніж укладено договір поставки № 02/12-1 від 02.12.2013 р., в зв"язку з чим не може мати ніякого відношення до вищевказаного Договору, а отже вимога про стягнення штрафу є безпідставною та необґрунтованою.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Олія" (27501, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Приморська, 14, кв. 12, код ЄДРПОУ 38066068) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверське" (16352, Чернігівська область, Куликівський район, с. Дрімайлівка, вул. Перемоги, 30, код ЄДРПОУ 30894197) 18 160,20 грн. надлишково сплачених коштів, 858,29 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня прийняття рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. Б. Колодій