Рішення № 46182846, 01.07.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2015 р. Справа№ 914/1336/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпак», Львівська область м. Жидачів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Екватор», Львівська область м. Старий Самбір

про стягнення 7 669,03 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: не з’явився.

Від відповідача: не з’явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Галпак» подано позов до Публічного акціонерного товариства «Екватор» про стягнення 7 669,03 грн.

Ухвалою суду від 24.04.2015р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд справи на 07.05.2015р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.04.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 07.05.2015р.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов поставки гофроящака не оплатив вартість поставленого йому товару. Виконання позивачем поставки гофроящика підтверджується товарного-транспортною накладною № Р867 від 26.05.2014р. та рахунком на оплату № 26059 від 26.05.2014р. У зв’язку не повною оплатою відповідачем вартості поставленого товару позивач просить стягнути 6 182,62 грн. – основного боргу, 231,96 - 3% річних та 1 254,45 грн. – інфляційних втрат.

У судове засіданні 01.07.2015р. позивача явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив хоч належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач в черговий раз у судове засідання 01.07.2015р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Щодо розгляду справи за відсутності повноважних представників у судовому засіданні суд зазначає наступне.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників: позивача та відповідача, бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010)).

Суд оглянувши та дослідивши наявні у справі документи не вбачає підстав для відкладення розгляду справи,

Не явка представників сторін та не подання додаткових доказів в матеріали справи, не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 01.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

ТзОВ «Галпак» (постачальник, у справі позивач) було поставлено ПАК «Екватор» (покупець, відповідач у справі) товар, а саме гофроящики. Факт отримання товару відповідачем у кількості та асортименті підтверджується товарно – транспортною накладною №Р867 від 26 травня 2014 року.

Однак, за отриманий товар відповідач в повній мірі не розрахувався.

17.09.2014 року позивач надіслав відповідачу претензію щодо сплати заборгованості в сумі 8 182,62 грн., яка відповідачем отримана 19.09.2014р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення(копія в матеріалах справи).

Матеріалами справи підтверджується факт часткової оплати товару відповідно до виставленого рахунку від 26 травня 2014 року №26059, що підтверджується виписками з банківського рахунку.

Позивач просить стягнути 6 182,62 грн. вартості не оплаченого товару, що підтримується позивачем та не заперечується відповідачем та яка вбачається з Акту звірки взаєморозрахунків за період 2014 року, підписаний сторонами та скріплений печатками.

Відповідач покладенні на нього зобов’язання з оплати поставленого товару в повній мірі не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість в сумі 6 182,62 грн. згідно товарно – транспортної накладної №Р867 від 26 травня 2014 року.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути 231,96 грн. 3% річних та 1 254,45 грн. – інфляційних втрат.

Доказів часткового чи повного погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків є правочином.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма , вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 статті 639 ЦК України).

У відповідності до вимог ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставка) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог статті 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно - розпорядчих документів на нього.

Факт отримання товару відповідачем у кількості та асортименті підтверджується товарно – транспортною накладною №Р867 від 26 травня 2014 року.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується факт часткової оплати товару відповідно до виставленого рахунку від 26 травня 2014 року №26059, що підтверджується виписками з банківського рахунку та Актом звірки взаєморозрахунків за період 2014 року на суму 6 182, 62 грн.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що отримавши товар за товарно – транспортною накладною №Р867 від 26 травня 2014 року в у кількості та асортименті, що передбачені у ній та підтверджується виставленим відповідачу рахунком від 26 травня 2014 року №26059 на оплату на суму 17 181,72 грн., частковою оплатою відповідачем поставленого товару, про що свідчать виписки з наданих банківських рахунків, позивачем виконано свої зобов’язання щодо поставки товару. Однак матеріали справи свідчать про факт не виконання відповідачем у повному обсязі взятого обов’язку щодо оплати поставленого товару у сумі, розмір якої підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін Актом звірки взаєморозрахунків за період 2014 року на суму 6 182, 62 грн.

При цьому суд, з врахуванням правової позиції, зазначеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», констатує, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Отже, підписаний та скріплений печатками сторін Акт звірки взаєморозрахунків за період 2014 року свідчить про волевиявлення відповідача, що направлене на визнання існуючого боргу у розмірі, що в ньому зазначений, а саме 6 182,62 грн., що становить вимогу позивача про стягнення основної заборгованості.

Відповідач проти вимог позивача не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив.

Суд приходить до висновку про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 6 182, 62грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов’язання.

Згідно з статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних, встановив, що позивачем допущено помилку при розрахунку, а сама за період з 27.05.2014р. по 17.07.2014р. кількість прострочених днів становить 62 дні, однак при розрахунку позивачем здійснений на 104 дні. (10 182,62 *3% * 62 (кількість днів прострочення)/ 365 = 51,89 грн. Суд приходить до висновку, що стягненню підлягає 196,81 грн. 3% річних . В частині стягнення 35,15 грн. 3% річних слід відмовити.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в сумі 1 254,45 грн. нараховані правомірно та підлягають стягнення.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 181, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 202, 205, 509,526, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України та ст.ст. 22, 28, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Екватор» (8200, Львівська область, Старосамбірський район, м. Старий Самбір, вул. Лева Галицького, буд. 42; ідентифікаційний код юридичної особи 14312335) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпак» (81700, Львівська область, Жидачівський район, м. Жидачів, вул.. Друкарська, буд. 2; ідентифікаційний код юридичної особи 31892604) 6 182,62 грн. заборгованості, 196,81 грн. 3% річних, 1 254,45 грн. інфляційні втрати та 1 818,63 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволені стягнення 35,15 грн. 3% річних вимог - відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.07.2015 року.

Суддя Коссак С.М.