Постанова № 46180564, 01.07.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року Справа № 904/10393/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.за участю представників:позивачаПриліпко О.Д. (дов. від 26.06.2015 р. №45 д)відповідачаНевмержицький В.М., Петрашенко В.П. (дов. від 18.06.2015 р. №74)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "БДО"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2015у справі № 904/10393/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомУкраїнського державного підприємства "Укрхімтрансаміак"доТовариства з обмеженою відповідальністю "БДО"простягнення 121 190 грн. 46 коп.

В С Т А Н О В И В :

Українське державне підприємство "Укрхімтрансаміак" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" на свою користь 100 008, 00 грн. безпідставно отриманих коштів, 16 645, 11 грн. інфляційних втрат, 4 537, 35 грн. 3% річних та 2 423, 80 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

Свої позовні вимоги Українське державне підприємство "Укрхімтрансаміак" обґрунтовує тим, що у квітні 2013 р. між ним та відповідачем велись переговори щодо укладення договору про надання консультаційних послуг, і до підписання відповідного договору позивач на підставі отриманого від відповідача інвойсу №144/13 від 25.04.2013 р. перерахував на користь відповідача 100 008, 00 грн. в якості передоплати у розмірі 50% від суми майбутнього договору.

Проте, між сторонами договору про надання консультаційних послуг укладено не було у зв'язку із затягуванням з боку відповідача його підписання, на підставі чого позивач вимушений був відмовитись від укладання договору.

що в свою чергу призвело до того, що необхідність його укладати відпала у позивача.

Також у своїй позовній заяві позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути перераховані кошти у розмірі 100 008, 00 грн., як безпідставно отримані, але зазначені кошти повернуто не було, а тому на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення повернення відповідачем грошових коштів, було заявлено до стягнення 16 645, 11 грн. інфляційних втрат та 4 537, 35 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2015 р. у даній справі (суддя Мартинюк С.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Широкобокова Л.П., Пруднікова В.В.), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто на користь Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" 100 008, 00 грн. грошових коштів та 2 000, 16 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "БДО" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2015 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.06.2015 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2015 р.

У відзиві на касаційну скаргу Українське державне підприємство "Укрхімтрансаміак" надає додаткові пояснення по справі та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін,а скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 01.07.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.04.2013 р. товариством з обмеженою відповідальністю "БДО" виставлено Українському державному підприємству "Укрхімтрансаміак" інвойс №144/13 від 25.04.2013 р., про сплату 50% передоплати у розмірі 100 008, 00 грн. за додатковою угодою №1 від 22.04.2013 р. до договору №60/02А від 22.04.2013 р.

Згідно платіжного доручення №662 від 30.04.2013 р. позивачем було перераховано на користь відповідача 100 008,00 грн. з призначенням платежу "за консультаційні послуги згідно договору №144/13 від 25.04.13 р.", в тому числі ПДВ 20%- 16 668, 00 грн.

Як було зазначено судами попередніх інстанцій, грошові кошти у розмірі 100 008, 00 грн. були перераховані відповідачу в якості передоплати у розмірі 50% від суми майбутнього договору, але в подальшому, у зв'язку з недосягненням сторонами істотних умов такого договору переддоговірний процес було припинено, у позивача відпала необхідність укладати договір.

Таким чином, перераховану Українським державним підприємством "Укрхімтрансаміак" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" передоплату у розмірі 100 008,00 грн. позивач вважає безпідставно отриманими відповідачем коштами, що підлягають, на його думку, стягненню в судовому порядку.

Як було зазначено судами попередніх інстанцій, відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на ті обставини, що договір на надання інформаційно-консультаційних послуг №60/02А від 22.04.2013 р. та додаткова угода №1 до нього було укладено сторонами шляхом їх підписання у вигляді сканованої копії уповноваженими представниками сторін, на підставі якого позивач здійснив 50% передоплату за інвойсом №144/13 у сумі 100 008,00 грн.; фактично послуги за договором були надані відповідачем позивачу, але останній не оплатив другу частину 50% вартості послуг за укладеним договором.

Приймаючи рішення по даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що

договір на надання інформаційно-консультаційних послуг № 60/02А від 22.04.2013 р. та додаткова угода №1 до нього, між сторонами у встановлений законом спосіб укладені не були, доказів їх укладення до суду не надано, позивачем послуги не прийняті, а тому підстава для перерахування позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 100 008,00 грн. відпала.

На підставі цього, судами попередніх інстанцій було зазначено, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 100 008,00 грн. є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами і підлягає задоволенню.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, у зв'язку з недостатнім дослідженням дійсних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення справи та надання цим обставинам належної правової оцінки з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 2 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Приписами ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Так, суди попередніх інстанцій при вирішення даного спору не надали належної правової оцінки тому факту, що договір надання інформаційно-консультаційних послуг № 60/02А від 22.04.2013 р. та додаткова угода №1 до нього були підписані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" - директором Балченко Сергієм Олексійовичем, а з боку Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак"-заступником директора з розвитку та правових питань Глазуновим Дмитром Федоровичем.

Крім того, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили, як зазначено в позовній заяві, Глазунов Дмитро Федорович, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, має повноваження представляти позивача та вчиняти будь-які дії (право підпису) від його імені без довіреності.

Також, суди попередніх інстанцій не врахували, що після отримання сканованої копії згаданого договору надання інформаційно-консультаційних послуг №60/02А від 22.04.2013 р. та додаткової угода №1 до нього, Товариством з обмеженою відповідальністю "БДО" 25.04.2013 р. було виставлено інвойс №144/13 на сплату 50% попередньої оплати за додатковою угодою №1 від 22.04.2013 р. до договору №60/02А від 22.04.2013 р. у розмірі 100 008,00 грн.

При цьому, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки тому, що вартість послуг на суму попередньої оплати було узгоджено у додатковій угоді №1 від 22.04.2013 р., а 30.04.2013 р. позивачем було перераховано вказану суму попередньої оплати на поточний рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням в якому в якості призначення платежу зазначені дані інвойсу: "за консультаційні послуги згідно дог. №144/13 від 25.04.2013 р. ", що фактично підтверджує укладення договору на надання інформаційно-консультаційних послуг.

В свою чергу, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що необхідною умовою для вирішення даного спору є витребування та дослідження доказів, які були вказані у клопотанні відповідача, а саме витяг з журналу реєстрації договорів Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" за квітень 2013 р. та витяг з журналу реєстрації відвідувачів за період з 13.05.2013 р. по 24.05.2013 р.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки актам звірки взаєморозрахунків за 2013-2014 р., які були складені відповідачем з посиланням на бухгалтерську документацію позивача.

На підставі викладеного, у колегії суддів касаційної інстанції відсутні підстави визнати судові рішення попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства, адже, з'ясування вказаних питань має суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 р. у справі №904/10393/14 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова