Ухвала суду № 46161314, 01.07.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 540/54/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1461/15Головуючий у 1-й інстанції Кравець С. В. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Гальонкіна С.А.,

Суддів: Триголова В.М., Абрамова П.С.,

При секретарі: Самойловій М.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 24 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Машівської центральної районної лікарні, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору про право тимчасового проживання в гуртожитку, визнання незаконним наказу головного лікаря, визнання права користування житловими приміщеннями гуртожитку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 24 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 08 травня 2015 року доповнено рішення Машівського районного суду Полтавської області від 24 березня 2015 року. Встановлено, що на момент ухвалення рішення 24 березня 2015 року підлягав стягненню з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 730,80 грн. та який нею доплачено за квитанцією №177 від 24 квітня 2015 року.

Не погодившись з рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила позивач. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. ОСОБА_2 вважає, що місцевий суд, приймаючи рішення по справі, не звернув увагу на грубі порушення її конституційного права адміністрацією Машівської центральної районної лікарні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити з підстав, визначених в ст. 308 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, ОСОБА_2 в 2012 році закінчила ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» направлена на роботу до Машівської центральної районної лікарні (а.с. 5, 68).

Із витягу з наказу № 190-к від 28.12.2012 року по Машівській ЦРЛ вбачається, що вона була працевлаштована лікарем-педіатром і з 31 грудня 2012 року звільнена з займаної посади по переводу до Машівського Центру первинної медико-санітарної допомоги згідно п.5 ст.36 КЗпП (а.с.77).

На час розгляду справи, позивач має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12, 36).

01 листопада 2012 року головним лікарем Машівської центральної районної лікарні затверджено Положення про гуртожиток для медичних працівників Машівської ЦРЛ (а.с.26-29), а 08.11.2012 року позивачці видано ордер № 2 про вселення в кімнату НОМЕР_1 гуртожитку (а.с.66).

Як убачається з довідки Машівського РС УДМС № 417 від 01 березня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_1 з 23 листопада 2012 року (а.с.76).

Після видачі позивачу ордера на вселення та її реєстрації, на підставі рішення шостого скликання вісімнадцятої позачергової сесії Машівської районної ради № 222 від 25 грудня 2012 року наказом № 2/1 від 02 січня 2013 року по Машівській центральній районній лікарні прийнято з постановкою на баланс основних засобів Машівської ЦРЛ частину приміщення в АДРЕСА_1 як гуртожиток для медичних працівників (а.с.21, 64).

За заявою позивачки від 20 лютого 2013 року та протоколу засідання трудового колективу від 01 березня 2013 року їй було надано ще одну кімнату НОМЕР_2 для поліпшення житлових умов до настання необхідності заселення в дану кімнату працівника Машівської ЦРЛ в разі чого Гехт зобов'язана звільнити кімнату упродовж 10 днів, про що 01 березня 2013 року видано ордер НОМЕР_2 про вселення в кімнату НОМЕР_2 (а.с.22-23, 67).

01 березня 2013 року та 01 січня 2014 року між Машівською ЦРЛ та ОСОБА_6 укладено договори на право тимчасового проживання в гуртожитку для медичних працівників Машівської ЦРЛ на період з 01 березня по 31 грудня 2013 року та з 01 січня по 31 грудня 2014 року, відповідно, за якими позивачці передано на період тимчасового проживання дві кімнати в гуртожитку - НОМЕР_2, 4 (а.с.24,25).

Підставою для визнання вказаних договорів недійсними позивач зазначає відсутність такого виду договорів у Примірному положенні про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року №208.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання договорів про право тимчасового проживання в гуртожитку від 01 січня 2013 та від 01 січня 2014 років недійсними, суд першої інстанції вірно виходив з того, що термін дії вказаних договорів закінчився 31 грудня 2013 та 31 грудня 2014 років, відповідно, ще до подачі позивачем позову до суду. Вони втратили чинність, а тому ніяким чином не порушують права позивача. Крім того, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що уклавши договори, позивачка погодилась з їх змістом.

Щодо вимог позивача про визнання за нею права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 безстроково, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову в їх задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ст. 127 ЖК України житло в гуртожитках надається для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

У відповідності з ч.2 ст. 128 ЖК України, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

08 листопада 2012 року позивачці видано ордер №2 про вселення в кімнату НОМЕР_1 гуртожитку (а.с.66).

Єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку у зв'язку з роботою є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 132 ЖК України працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб,які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

ОСОБА_2 поселилася в гуртожиток у зв'язку з призначенням на посаду лікаря в Машівській ЦРЛ, але в послідуючому була переведена на роботу згідно п.5 ст.36 КЗпП до Машівського Центру первинної медико-санітарної допомоги, тобто у зв'язку з реорганізацією лікарні, що не є звільненням за власним бажанням, а тому право користування кімнатою НОМЕР_1 позивачкою з цих підстав збереглося.

12 січня 2015 року головним лікарем Машівської ЦРЛ видано наказ №38 про видачу ОСОБА_2 ордера на право зайняття кімнати НОМЕР_1(а.с. 31), що навпаки свідчить про закріплення за нею вказаного права.

Не підлягають до задоволення і позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права на кімнату НОМЕР_2 та визнання незаконним наказу головного лікаря №38 від 12 січня 2015 року, оскільки при розгляді заяви позивачки від 20 лютого 2013 року, трудовий колектив Машівської центральної районної лікарні прийняв рішення про задоволення її заяви, але до того часу доки не з'явиться необхідність заселення працівника Машівської ЦРЛ (а.с. 22-23).

Кімната НОМЕР_2 була надана позивачу тимчасово і в той час вона вже не була працівником Машівської центральної районної лікарні.

Крім цього, 12 січня 2015 року на засіданні трудового колективу Машівської ЦРЛ було прийнято рішення про надання кімнати НОМЕР_2 для проживання ОСОБА_3 - лікарю-терапевту,яка є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ордера НОМЕР_2 від 01.03.2013 та №2 від 08.11.2012 років визнано недійсними, вирішено видати ордер ОСОБА_3 на право зайняття кімнати НОМЕР_2, ОСОБА_2 на право зайняття кімнати НОМЕР_1, а тому відсутні підстави для зайняття позивачкою кімнати НОМЕР_2 безстроково та визнання наказу недійсним.

Більш того, аналізуючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання за нею права користування кімнатами НОМЕР_2 та НОМЕР_1 безстроково, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають до задоволення і у зв'язку з тим, що проживання в гуртожитках носить тимчасовий характер, оскільки пов'язане з терміном роботи або навчання.

Висновки місцевого суду про те, що вимоги позивача про спричинення їй матеріальної та моральної шкоди не підлягають до задоволення, також вірні, так як згідно із ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1166 та ч.1 ст.1167 ЦК України, майнова та моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала за наявності її вини.

Доводи апелянта про те, що дії відповідача призвели до її хвилювань, порушення сну, вона застудилася у дорозі до м. Полтави, куди направлялася за правовою допомогою і змушена була лікуватися ґрунтуються виключно на припущеннях. Судом не встановлено порушення відповідачем її прав.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доводів, яким судом надана вірна правова оцінка.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 24 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) С.А. Гальонкін

Судді: (підпис) П.С. Абрамов

(підпис) В.М. Триголов

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.А.Гальонкін