Рішення № 46159247, 25.06.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10372/15-ц

Провадження № 2/522/6657/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати дії нотаріуса ОСОБА_2 неправомірними та посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 03.02.1999р., зареєстрованого в реєстрі за №0656, таким що було засвідчено в незаконний спосіб.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що нотаріусом ОСОБА_2 при посвідченні заповіту ОСОБА_3 від 03 лютого 1999 року зареєстрованого в реєстрі № 0656 були допущенні порушення п. 17 Інструкції Міністерства юстиції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 року № 18/5, порушено Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23.08.1998 року № 932/98, порушено Наказ Міністерства юстиції України від 07.02.1994 року № 7/3.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення сторін по справі, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, надані докази, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 недоведеними, необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що 03 лютого 1999 року нотаріусом ОСОБА_2 було посвідчено заповіт ОСОБА_3, яка є матірю позивача.

Особу ОСОБА_3 було встановлено за паспортом серії VІІ-ЖД, номер 685052, виданим ВВС Київського РВК міста Одеси 21 липня 1980 року. Паспортні дані заповідача зафіксовані в реєстрі реєстрації нотаріальних дій.

Щодо місця мешкання заповідача, то суд виходить з наступного, топонім «вулиця Львівська» постійно вживався з 1955 року. Протяжність вулиці Львівської поступово збільшувалася до нинішнього проспекту Маршала Жукова. В 1982 році частину вулиці Львівської від Чорноморської дороги до проспекту Ленінської «Іскри» було перейменовано в «проспект Георгія Димитрова». З 10 серпня 1995 року топонім «проспект Георгія Димитрова» перейменовано в «проспект Академіка Глушка» відповідно до рішення виконавчого комітету народних депутатів Одеської міської ради від 02 червня 1995 року № 204 «Про повернення деяким вулицям, провулкам, площам, паркам і скверам міста Одеси їх історичних назв».

Заповідач використала право на безоплатну приватизацію житла в 1994 році і приватизувала квартиру, в якій постійно проживала, що на той час мала адресу: АДРЕСА_1. Станом на дату посвідчення заповіту місце проживання заповідача було: АДРЕСА_2, як власне і вказано в заповіті.

Таким чином, суд вважає, що твердження позивача про порушення вимог чинного законодавства України щодо зазначення місця проживання заповідача не відповідає дійсності.

Заміна печаток приватних нотаріусів України на гербові здійснювалася централізовано Міністерством юстиції України. Гербову печатку відповідач отримав в Управлінні юстиції в Одеській області згідно затвердженого Міністерством юстиції України «Графіка виготовлення та розповсюдження гербових печаток приватних нотаріусів» 15 червня 1999 року.

Наказ Міністерства юстиції України від 07 лютого 1994 року «Про затвердження Форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчувальних документах», на який посилається позивач, в повному обсязі відповідає формі встановленій наказом, а тому, твердження позивача про порушення відповідачем вказаного наказу не відповідає дійсності.

Згідно ст. 10 Цивільного процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно частини першої ст. 50 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування".

Згідно ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої, другої ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, позивачем не було надано доказів, що підтверджують неправомірність дій нотаріуса ОСОБА_2 щодо посвідчення заповіту ОСОБА_4 від 03.02.1999 року, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя:

25.06.2015