Рішення № 46135657, 30.06.2015, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/357/15-ц

Номер провадження № 2/315/154/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області в складі:

головуючої судді: Романько О.О.,

за участю секретаря: Бочкар О.М.,

відповідача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданнів залі суду м. Гуляйполе цивільну справу запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 38 591 грн.. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 21.05.2012 року між ним та відповідачем за первісним позовом був укладений договір позики. За умовами цього договору він передав позичальнику грошові кошти на суму 48000 грн.. Вказаний договір позики був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5. Відповідно до п. 3 Договору позичальник зобовязався повернути суму боргу готівкою у строк до 31.12.2012 року у повному обсязі. Станом на вказану дату відповідач за первісним позовом суми боргу не повернув. 30.03.2015 року ОСОБА_1 частково виконав свої зобовязання сплативши позивачу суму боргу у розмірі 21000 грн., а решту суми боргу 27000 грн. до цього часу не повернув.

Далі в позові зазначено, що відповідач за первісним позовом своїх забовязань за договором у повному обсязі не виконав, тому позивач за первісним позовом у відповідності до пунктів 6 та 7 Договору і згідно діючого законодавства звернувся до суду з вимогою щодо повернення суми заборгованості.

Так, відповідач ОСОБА_1 з 01.01.2013 року по 30.03.2015 року зобовязаний сплатити позивачу решту суми позики в розмірі 27000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції у сумі 9774 грн., а також трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 1817 грн..

Далі в позові зазначено, що розрахунок суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції проведений позивачем за первісним позовом за формулою ІІс = (ІІ1:100) х (ІІ3:100) х…(ІІZ:100), де ІІ1 індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІ2 індекс інфляції за другий місяць прострочення… ІІZ індекс інфляції за останній місяць прострочення. Сума заборгованості складає 27000, період прострочення: січень 2013 року лютий 2015 року. Індекс інфляції за цей період складав: ІІс = (100,2 х 99,9 х 100,0 х 100,1 х 100,0 х 99,9 х 99,3 х 100,0 х 100,4 х 100,2 х 100,5 х 100,2 х 100,2 х 100,6 х 102,2 х 103,3 х 103,8 х 101,0 х 100,4 х 100,8 х 102,9 х 102,4 х 101,9 х 103,0 х 103,1 х 105,3) : 100 х 26 = 1,362. Сума заборгованості з врахуванням індексу інфляції є 27000 х 1,362 = 36774 грн.. Сума інфляційного збільшення заборгованості є 36774 27000 = 9774 грн..

Розрахунок трьох процентів річних з простроченої суми позивач за первісним позовом здійснював за формулою: С х 3 х Д : 365 : 100, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення. В розглядуваному випадку сума заборгованості складає 27000 грн.. Кількість днів прострочення за період з 01.01.2013 року по 30.03.2015 року дорівнює 819 днів. Таким чином, сума санкції складає 27000 х 3% х 819 : 365 : 100 %= 1817 грн..

За таких обставин загальна сума боргу складає: 27000 + 9774 + 1817 = 38591 грн..

Просить суд, стягнути з відповідача за первісним позовом борг за договором позики на загальну суму 38591 грн. з яких: 27000 грн. сума основного боргу; 9774 грн. сума інфляційного збільшення заборгованості; 1817 грн. три проценти річних від простроченої суми боргу, а також, суму сплаченого судового збору в розмірі 385,92 грн..

08.05.2015 року від відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання спірного договору позики недійсним ( а.с. 33-36). В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що у 2011 році він уклав договір оренди автомобіля марки АС, моделі F CF 1031 FXY-1, випуску 2008 року, державний номер НОМЕР_1 зі ОСОБА_4. При цьому сторони домовились, що вказаний договір оренди укладений з тією умовою, що позивач за зустрічним позовом на протязі кількох років викупить вказаний автомобіль у свою власність. На виконання цього договору ОСОБА_1 за 2011 рік сплатив 12 000 грн. та багато коштів уклав у його ремонт. На початку 2012 року до нього почав телефонувати ОСОБА_6 (батько позивача за первісним позовом), та пояснив, що ОСОБА_4 заборгував йому значну суму коштів, яку останній позичав на придбання автомобіля, що був предметом договору оренди транспортного засобу. ОСОБА_6 попередив ОСОБА_1, що якщо той не поверне йому гроші, то він забере автомобіль. Вказаний автомобіль дуже був потрібний позивачу за зустрічним позовом для здійснення перевезень, повязаних з його роботою і втрата цього транспортного засобу могла поставити його родину у скрутне матеріальне становище. Внаслідок переговорів, ОСОБА_1 погодився з тим, що надалі він буде сплачувати вартість автомобіля не ОСОБА_4, а ОСОБА_6, у тій самій сумі, що заборгував за договором оренди транспортного засобу, а саме 48000 грн..

Далі в запереченнях зазначалося, що для оформлення вказаної домовленості 21.05.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики. Жодних коштів по вказаному договору від ОСОБА_3 відповідач (позивач) не отримував. Для підтвердження того, що ОСОБА_1 буде в подальшому користуватися та розпоряджатися автомобілем марки АС, моделі F CF 1031 FXY-1, випуску 2008 року, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4 видав йому відповідну довіреність. Деякий час, сторони повністю виконували домовленість між ними. На теперішній час, в звязку з тяжкою економічною ситуацією в країні, вказаний автомобіль вже не потрібен ОСОБА_1, і тому він хотів його продати та повернути кошти, які він погодився виплачувати за ОСОБА_4 (в рахунок боргу останнього) та частково повернути кошти, які були витрачені ним на придбання цього транспортного засобу. Однак, жодним чином розпорядитися цим автомобілем ОСОБА_1 не може, оскільки, як стало йому відомо в ДАІ, на вказаний транспортний засіб накладений арешт, в звязку з борговими зобовязаннями ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

Таким чином, при укладенні договору позики від 21.05.2012 року між відповідачем за первісним позовом позивачем за зустрічним позовом та ОСОБА_3 ОСОБА_1 був введений в оману відносно обставин, які мали суттєве значення. У разі, якщо б йому були відомі всі обставини, він би ніколи не уклав зазначений договір позики. В підтвердження викладеного позивач за зустрічним позовом послався на ст.ст. 230, 1046, 1051 ЦК України.

Просить суд визнати недійсним договір позики укладений 21.05.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 зареєстрований в реєстрі за № 405.

У судове засіданні позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не зявився, про час і місце його проведення повідомлений належним чином (а.с.89), причини неявки суду повідомив у своїй письмовій заяві (а.с. 93-94). Справа розглянута без участі позивача (відповідача) на підставі наявних доказів, проти чого не заперечували учасники процесу.

Представник позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_7 в судове засідання не зявився, про час і місце його проведення повідомлений належним чином, причини неявки суду повідомив у своїй письмовій заяві (а.с. 95-96). Справа розглянута без участі представника позивача (відповідача) на підставі наявних доказів, проти чого не заперечували учасники процесу.

Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи у її відсутності. Тому, суд вважає, що розгляд справи у відсутності позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_7 не є порушення норм цивільного процесу.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судове засіданні повторно не зявився, про час і місце його проведення був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань не надіслав. Справа розглянута без участі відповідача за зустрічним позовом на підставі наявних доказів, проти чого не заперечували учасники процесу.

Відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у судовому засіданні первісний позов не визнав повністю та заперечував щодо його задоволення. Зустрічний позов підтримав за тих обставин, які в ньому викладені та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 заперечував проти первісного позову та наполягав на задоволенні зустрічної позовної заяви. Пояснив, що в абз. 2 п.2 договору позики від 21.05.2012 року вказано, що факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент отримання ним суми позики. Але такої розписки ОСОБА_1 не складав і позивачем за первісним позовом вона не була надана до матеріалів позову. За таких обставин представник відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом наполягав на тому, що кошти на виконання умов договору позики не були отримані ОСОБА_1 зовсім. Це, з огляду на ст.1051 ЦК України доводить, що договір позики є неукладеним. Вказаний договір позики також є удаваним, так як ОСОБА_4 як власник автомобіля передав його в оренду за договором з ОСОБА_1 від 03.10.2011 року. Видав довіреність на імя ОСОБА_1. Між цими сторонами була усна домовленість про те, що ОСОБА_1 набуде права власності на автомобіль, коли сплатить всі платежі за договором оренди транспортного засобу. В 2012 році батько ОСОБА_3 ОСОБА_6 домовився з ОСОБА_1 про зустріч, щоб вирішити питання з борговим зобовязанням ОСОБА_4 перед ним мирно. В процесі переговорів було вирішено, що ОСОБА_1 буде сплачувати грошові кошти не ОСОБА_4, а ОСОБА_6, але мова йшла про борг, який випливав саме з договору оренди транспортного засобу і сума, яка залишилася не сплаченою за вказаним договором повністю співпадає з сумою, на яку був укладений спірний договір позики, а саме 48000 грн.. ОСОБА_1 погодився на укладення договору позики і продовжував сплачувати кошти щомісячно частинами, але не ОСОБА_4, а ОСОБА_3, що підтверджується копіями квитанцій про перерахунок коштів на картковий рахунок позивача за первісним позовом. При цьому, в самому договорі позики не йшлося про сплату боргу частинами, а тому це ще раз доводить, що ОСОБА_1 продовжував виконувати умови договору оренди транспортного засобу, а не умови спірного договору. За тих обставин, які склалися ОСОБА_1 просто був змушений укласти договір позики, але був введений в оману щодо суттєвих обставин цих правовідносин. Тому, з огляду на те, що фактично грошові кошти в дійсності ОСОБА_1 не передавались і йому були не відомі всі суттєві обставини є всі підстави для визнання договору позики недійсним.

Третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 в судове засідання не зявилася. Про час і місце його проведення була повідомлена належним чином (а.с.92), причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань не надала. Справа розглянути без участі третьої особи, на підставі наявних доказів, проти чого не заперечували учасники процесу.

Заслухавши пояснення відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом у судовому засіданні встановлені обставини та відповідні їм правовідносини.

21.05.2012 між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 48000,00 грн.. Позичальник зобов'язався повернути вказані кошти до 31 грудня 2012 року. Вказаний договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 405 (а. с. 6).

Відповідач за первісним позовом свої зобовязання щодо повернення боргу в передбачений договором строк перед позивачем за первісним позовом не виконав.

Станом на 30.03.2015 року ОСОБА_1 сплатив позивачу ОСОБА_3 частину боргу в розмірі 21000 грн., таким чином частково виконавши свої зобовязання перед останнім. Решту суми в розмірі 27000 грн. відповідач за первісним позовом до теперішнього часу не повернув.

В п. 2 спірного Договору визначено, що позичальник отримав від позикодавця грошові кошти вказані в цьому договорі у розмірі зазначеному в п. 1 до підписання цього договору.

Пункт 5 договору передбачає, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на виконання умов вищевказаного пункту позикодавець ОСОБА_3 повідомив йому реквізити свого власного карткового рахунку, на який він здійснював відповідні платежі.

Згідно п. 6 Договору якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до п. 7 Договору в разі, коли позичальник своєчасно не поверне позику у строк передбачений в п. 3 цього Договору, позикодавець вправі буде предявити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.

Як вбачається з п. 10 Договору зміст ст.ст. 524-533, 536, 537, 545, 598-600, 604, 605, 610-625, 1046-1052 Цивільного кодексу України сторонам за цим договором нотаріусом розяснені.

Первісний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ч. 3 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Станом на день подачі позовної заяви та розгляду справи в суді відповідачем за первісним позовом позивачем за зустрічним позовом умови договору про надання позики належним чином не виконані.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1, не сплативши у повному обсязі в передбачений договором позики строк грошову суму, порушив вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За змістом ст. ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти у такій саме сумі, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

А тому позовна вимога про стягнення боргу в сумі 27 000 грн. підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" - індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

З урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання та відповідно до роз'яснення Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року № 6.2.- 97 р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» сума боргу з урахуванням індексу інфляції за договором позики з січня 2013 року лютий 2015 року складає: ІІс = (100,2 х 99,9 х 100,0 х 100,1 х 100,0 х 99,9 х 99,3 х 100,0 х 100,4 х 100,2 х 100,5 х 100,2 х 100,2 х 100,6 х 102,2 х 103,3 х 103,8 х 101,0 х 100,4 х 100,8 х 102,9 х 102,4 х 101,9 х 103,0 х 103,1 х 105,3) : 100 х 26 = 1,362. Сума заборгованості з врахуванням індексу інфляції складає: 27000 х 1,362 = 36774 грн.. Сума інфляційного збільшення заборгованості складає: 36774 27000 = 9774 грн..

Крім того, відповідач повинен сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, що складає 1817 грн. виходячи із наступного розрахунку. Розрахунок трьох процентів річних з простроченої суми здійснений за формулою: С х 3% х Д : 365 : 100%, де С сума заборгованості, Д кількість днів прострочення. В розглядуваному випадку сума заборгованості складає 27000 грн.. Кількість днів прострочення за період з 01.01.2013 року по 30.03.2015 року дорівнює 819 днів. Таким чином, сума санкції складає 27000 х 3% х 819 : 365:100% = 1817 грн..

За таких обставин, стягненню підлягають сума індексу інфляції, яку просить стягнути позивач у позові у розмірі 9 774 грн. та три проценти річних у розмірі 1 817 грн..

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 всупереч ст. 60 ЦПК України не надав суду докази на спростування поданого позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 розрахунку боргу.

А тому первісний позов підлягає задоволенню як такий, що ґрунтується на законі та підтверджений належними доказами.

Щодозустрічногопозову,тослідзазначитинаступне.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 згідно ст.ст. 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Згідно п. 20 вищевказаної Постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Відповідно до ч.3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обовязки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обовязки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

При цьому в судовому засіданні з пояснень ОСОБА_1, а також допитаних в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 встановлено, що перед тим як укладати договір позики, відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом зустрічався з сторонами як договору оренди транспортного засобу від 03.10.2011 року, так і з стороною за договором позики від 21.05.2012 року з приводу вирішення питань, які були предметом судового розгляду і добровільно погодився на укладення спірного договору позики. А тому, умислу щодо введення його в оману у діях його контрагентів не вбачається.

Тому, суд вважає, що ОСОБА_1 не довів під час судового розгляду справи наявність умислу в діях відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3, істотність значення обставин, щодо яких його було введено в оману та сам факт обману.

На підтвердження безгрошовості договору позики відповідачем за первісним позовом позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 були надані наступні докази.

Письмовий договір найму (оренди) транспортного засобу укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 03.10.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 288 (а.с.99-100). За вказаним договору наймодавець ОСОБА_4 передав наймачу ОСОБА_1 у тимчасове володіння та користування за плату автомобіль марки АС, моделі F CA1031 AXY-1, випуску 2008 року, колір синій, державний номер НОМЕР_1, терміном на один рік з 03.10.2011 року по 03.10.2012 року включно. Вказаний транспортний засіб належить наймодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії АЕС № 226905, виданого РП РЕР 2 УДАІ УМВС України в Дніпропетровській області від 13.08.2008 року. Транспортний засіб сторони оцінили в 60000 грн.. Плата за користування транспортним засобом встановлена сторонами щомісячно в розмірі 5000 грн.. Оплата проводиться наймачем не пізніше третього числа поточного місяця. В договорі відсутні положення про те, що ОСОБА_1 набуде права власності на вказаний автомобіль після сплати конкретно визначених платежів.

Таким чином, встановлено, що ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_3 не є стороною цього договору, так як саме ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_6 сторонами договору позики від 21.05.2012 року.

Наявність будь-яких боргових зобовязань між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, на які посилався відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження. Натомість з зустрічного позову та пояснень учасників процесу вбачається, що на автомобіль, який ОСОБА_4 передав в оренду ОСОБА_1 на теперішній час накладено арешт в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_4 перед ПАТ КБ «Приват Банк».

Також, в судовому засіданні було встановлено, що на виконання саме договору позики від 21.05.2012 року ОСОБА_1 став здійснювати платежі на картковий рахунок ОСОБА_3, що підтверджується випискою по картці/рахунку 4405885829259545 за період з 01.01.2012 року по 12.05.2015 року, виданою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.05.2015 року (а.с.47-48) та копіями платіжних квитанцій (а.с.74-77).

При цьому суд не приймає до уваги пояснення як відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом так і пояснення його представника, що платежі ОСОБА_1 продовжував здійснювати в такому ж самому розмірі та в ті ж строки, що й за договором оренди транспортного засобу від 03.10.2011 року. При дослідженні наданих для підтвердження цих пояснень платіжних документів було встановлено, що вони не відповідають дійсності. Так, є наявними платежі на різні суми, з яких найбільшою є 4477,61 грн. та найменшою 8,00 грн.. При цьому платежі здійснювалися не регулярно (не щомісячно) на протязі близько трьох років. Останній платіж був проведений 16.03.2015 року на суму 198,00 грн. і на цей час строк дії договору оренди транспортного засобу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вже сплинув.

Серед наданих документів, які підтверджують часткове виконання боргових зобовязань ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 є наявною копія розписки від 17.04.2013 року, яка складена ОСОБА_6 про те, що останній отримав від відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом 8000 грн. в рахунок сплати боргу ОСОБА_3, а не йому особисто ( а.с.75).

За цих же обставин ОСОБА_1 не заперечував, що ним на виконання договору позики від 21.05.2012 року було сплачено загальну суму боргу в розмірі 21000 грн. і залишок, який залишився несплаченим складає 27000 грн.. Вказані суми повністю відповідають предявленим сумам у первісному позові.

При цьому, доводи відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом та його представника про те, що залишок несплаченої суми за договором оренди транспортного засобу співпадає з сумою, на яку був укладений договір позики, а саме 48000 грн. не підтверджені належними доказами. Натомість з договору оренди транспортного засобу від 03.10.2011 року вбачається, що орендна плата складає 5000 грн. на місяць, право викупа автомобіля не передбачено, строк дії договору вказаний з 03.10.2011 року по 03.10.2012 року, тобто 12 місяців по 5000 грн. дорівнює 60000 грн.. На час розгляду справи ОСОБА_1 не надані докази в підтвердження виконання ним умов договору оренди транспортного засобу від 03.10.2011 року і тому встановити дійсну суму його заборгованості перед наймодавцем не виявилося можливим.

Поміж цим, судом встановлено, що після того як ОСОБА_1 уклав договір позики з ОСОБА_3 від 21.05.2012 року, його відносини зі ОСОБА_4 не припинилися, що підтверджується виданою на імя відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом довіреністю від 11.06.2012 року (до сплину строку дії договору оренди транспортного засобу від 03.10.2011 року, укладеного на один рік) щодо права розпоряджатися автомобілем марки АС, моделі F CA1031 AXY-1, випуску 2008 року, державний номер НОМЕР_1. За таких обставин, посилання ОСОБА_1 та його представника на те, що договір позики сприймався відповідачем за первісним позовом позивачем за зустрічним позовом за аналогією з договором оренди транспортного засобу і в цьому випадку змінювався лише кредитор для виконання боржником своїх зобовязань не знайшли свого підтвердження та не відповідають вимогам передбаченим в ст.ст. 512-519 ЦК України.

Також, при допиті свідків по справі, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 встановлено, що вони не були присутніми у приватного нотаріуса при укладанні договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 21.05.2012 року. Повідомлені ними відомості ґрунтувалися лише на словах відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним позовом і очевидцями будь-яких подій повязаних з предметом спору вони не були. Натомість вони підтвердили той факт, що ОСОБА_1 звертався до них з проханням надати в борг кошти, так як він мав намір якнайскоріше розрахуватися за автомобіль, на якому працював. Факт же передачі або ж не передачі грошових коштів ОСОБА_1 ОСОБА_3, як до підписання договору позики, так і під час його укладення довести вони не змогли. Враховуючи положення ст. 1051 ЦК України, згідно яких якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Так як факт вчинення договору позики під впливом обману в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження, а також враховуючи те, що відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (170 грн.), тому суд не може враховувати свідчення свідків щодо безгрошовості спірного договору.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Стаття 58 ЦПК України передбачає, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначене суд вважає, що зустрічний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем за первісним позовом по сплаті судового зборупідлягають стягненню на його користь з відповідачаза первісним позовом відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

Керуючись, ст. ст. 3, 15-16, 203, 230, 509, 526, 598-599, 610-612, 625, 1046-1047, 1049, 1050, 1051 ЦК України, ст. ст. 10,11, 15, 60, 74, 88, 157, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України,суд, -

У Х В А Л И В :

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3 суму основного боргу у розмірі 27 000 гривень, інфляційне збільшення заборгованості на суму 9 774 гривні та суму трьох процентів річних у розмірі 1 817 гривень, а всього 38 591 гривню.

Стягнути зОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 385 гривень 92 копійки.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору позики недійсним відмовити.

З повним текстом рішення учасники процесу можуть ознайомитися 06.07.2015 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: ОСОБА_11