Рішення № 46124858, 24.06.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/2242/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кучеренко В.В.

Є.у. № 320/5801/13-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

ОСОБА_2

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_4 Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_4 Аваль» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 15 травня 2007 року між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/17-30/1739-85, за умовами якого позичальнику було надано кредит в сумі 68 175 грн. на строк по 14.05.2014p. зі сплатою 16,5 % річних.

Позивальник свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 15.04.2013р. виникла заборгованість в сумі 288 379,15 грн., з яких: заборгованість за кредитом 15973,36 грн., відсотки за користування кредитом 33254,26 грн., пеня за тілом кредиту та відсотками 239151,53 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 288379,15 грн. та судовий збір в розмірі 2883,79 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_4 Аваль» заборгованість в сумі 55 364,49 грн. та судовий збір в розмірі 553,65 грн.

Розстрочено виконання даного рішення строком на 6 місяців з щомісячною оплатою в розмірі 9 319,69 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким рішення «в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОСОБА_4 банк Аваль» заборгованості по кредитному договору щодо стягнення основного боргу скасувати. Стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту в розмірі 8927,71 грн. В іншій частині рішення залишити без змін».

Апелянт хоча і просить рішення суду скасувати в частині стягнення «основного боргу», проте зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_3 не погоджується як зі стягненням заборгованості за тілом кредиту, так і зі стягнутими судом сумами заборгованості за відсотки та пенею, що останній підтвердив в засіданні апеляційного суду.

Рішення суду позивачем ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_4 Аваль» не оскаржено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ст.ст. 1054, 1050 ч. 2 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За нормами ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15 травня 2007 року між ВАТ «ОСОБА_4Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/17-30/1739-85, за умовами якого позичальнику було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 68 175 грн. на строк по 14.05.2014p. (включно), процентна ставка за користування кредитом складає 16,5 % річних. Кредитор надав позичальнику кредит на умовах йогозабезпечення, строковості, повернення та плати за користування (п. 3.1 кредитного договору) (а.с. 5, 6).

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором станом на 15.04.2013р. виникла заборгованість в сумі 288 379,15 грн., з яких: заборгованість за кредитом 15973,36 грн., відсотки за користування кредитом 33254,26 грн., пеня за прострочку кредиту та відсотків 239151,53 грн. (а.с. 9-10).

Останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 28.07.2009р., після вказаної дати платежі за кредитним договором ОСОБА_3 не сплачувалися (а.с. 9-10).

Відповідач до винесення судом рішення зробив заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 62).

Висновок суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідає матеріалам справи та вимогам норм матеріального права, зокрема, встановленим ст. 526 ЦК України загальним умовам виконання зобов'язання та передбаченому ст. 629 ЦК України принципу обов'язковості договору.

Проте, задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що «про застосуваннястроку позовної давності до тіла кредиту позивачем не заявлено», з урахуванням застосування строку позовної даності сума заборгованості за відсотками складає 23 417,77 грн. Також, суд на підставі ч. 3ст. 551 ЦК України зменшив розмір пені з 239151,53 грн. до 15973,36 грн.

Повністю погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду 05.06.2013р., що вбачається зі штемпеля на поштовому конверті (а.с. 14).

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обовязки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Застосування строку позовної давності в один рік щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити неустойку за порушення строків повернення кредиту.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржниками строку погашення кожного чергового платежу, а, отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, є підстави для застосування строків позовної давності.

Як зазначалося вище, при вирішенні спору в суді першої інстанції відповідач не заперечував наявність кредитної заборгованості, однак посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності та просив його застосувати (а.с. 62).

Враховуючи, що вимоги про стягнення заборгованості були заявлені позивачем 05.06.2013р., тому, в межах заявлених у суді першої інстанції позовних вимог у відповідності до наданого апеляційному суду розрахунку заборгованості у межах позовної давності з відповідача на користь Банку належало стягнути: заборгованість за відсотками 27013,13 грн. за період з 05.06.2010р. по 15.04.2013р., пеню 101403,57 грн. за період з 05.06.2012р. по 15.04.2013р. Заборгованість за тілом кредиту за період з 05.06.2010р. по 15.04.2013р. відсутня.

Таким чином, з відповідача на користь Банку підлягала стягненню заборгованість в розмірі 128416,70 грн. (27013,13 грн. + 101403,57 грн.).

Судом позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь Банку заборгованість в загальному розмірі 55364,49 грн., я яких: заборгованість за кредитом 15973,36 грн., відсотки за користування кредитом 23 417,77 грн., пеня за тілом кредиту та відсотками 15973,36 грн.

Тобто, розмір відсотків за користування кредитом, що стягнутий судом, є меншим ніж той розмір, що підлягав стягненню в межах строку позовної давності. Також суд зменшив розмір неустойки на підставі ч. 3ст. 551 ЦК України до 15973,36 грн., отже, сума неустойки, яка стягнута судом, є меншою ніж сума неустойки, яка підлягала стягненню в межах строку спеціальної позовної давності. Проте, як зазначалося вище, рішення суду першої інстанції Банком не оскаржене.

Разом з тим, судом помилково не застосована загальна позовна давність до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, в цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, необхідно зменшити суму стягнення заборгованості до 39391,13 грн. (55364,49 грн. - 15973,36 грн.).

Посилання в апеляційній скарзі на невірність наданого позивачем розрахунку заборгованості є безпідставними, зазначений розрахунок є обґрунтованим та таким, що підтверджується матеріалами справи. Вказаний розрахунок оформлений належним чином у відповідності до законодавства та умов кредитного договору. Також, цей розрахунок боржником не спростовано і не оспорено, в передбаченому законом порядку докази в обґрунтування його неправильності ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надані.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, сума стягнутого рішенням суду з відповідача судового збору підлягає зменшенню до 393,91 грн.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції необхідно змінити, зменшити суму заборгованості, що підлягає стягненню, до 39391,13 грн. та зменшити суму судового збору до 393,91 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2015 року по цій справі змінити, зменшити суму стягнення заборгованості до 39391 (тридцять девять тисяч триста девяносто одна) грн. 13 коп., зменшити суму судового збору до 393 (триста девяносто три) грн. 91 коп.

В іншій частині рішення по цій справі залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: