Рішення № 46121584, 19.06.2015, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.06.2015

Справа № 334/3283/15-ц

Провадження № 2/334/1841/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2015 рокуЛенінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Нестеренко Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат. В обґрунтування позову вказує, що 13.05.2010р. між позивачем та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики, згідно якого останній отримав грошові кошти в розмірі 230000,00 грн., які зобовязався повернути до 31.12.2010 року. У встановлений розпискою строк відповідач грошові кошти не повернув, на неодноразове прохання виконати своє зобовязання він не реагував і жодних дій щодо повернення боргу не вчинив.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29.09.2011р. позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 267463,46 грн., в тому числі 230000,00 грн. суму основного боргу, 32170,39 грн. - індекс інфляції, 3473,07 грн. - 3 % річних а також судові витрати у розмірі 1820 грн.

У звязку з тим, що сума грошового зобовязання відповідачем і досі не сплачена, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить відповідно до ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача збитки від інфляції в розмірі 110500,72 грн. за період з 07.04.2012р. по 07.04.2015р., 3% річних в сумі 20070,98 грн. за період з 07.04.2012р. по 07.04.2015р., а також стягнути судові витрати по оплаті судового збору.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов і просив його задовольнити у повному обсязі з наведених вище підстав.

Представник відповідача не заперечуючи по суті позову, просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову з цих підстав. В обґрунтування заяви вказав, що за договором позики датою повернення грошових коштів є 31.12.2010р., тому строком позовної давності за договором позики є період з 31.12.2010р. по 31.12.2013р. Вимоги про стягнення 3% річних та збитків від інфляції є додатковими вимогами, що виникають з основної вимоги про стягнення боргу за договором позики. Позивач мав достатній строк для звернення до суду із додатковими вимогами, однак не зробив цього.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши та оцінивши надані докази, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.05.2010р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 230000,00 грн., які зобовязався повернути до 31.12.2010 року. У встановлений розпискою строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, на неодноразове прохання виконати своє зобовязання не реагував і жодних дій щодо повернення боргу не вчинив, що змусило позивача звернутись до суду.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29.09.2011р. позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 267463,46 грн., в тому числі 230000,00 грн. суму основного боргу, 32170,39 грн. - індекс інфляції, 3473,07 грн. - 3 % річних, а також судові витрати у розмірі 1820,00 грн.

Відповідно дост. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв'язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Ухвалення судового рішення про стягнення боргу, який не повернуто, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним угоди та не позбавляє позичальника права вимагати від відповідача його належного виконання.

На теперішній час вказане рішення про обовязок відповідача сплатити визначену у ньому суму грошей на користь ОСОБА_1, що є грошовим зобовязанням, боржником не виконано.

Це визнається представником відповідача і підтверджується листом Ленінського ВДВС ЗМУЮ від 12.06.2015р. №17769, в провадженні якого перебуває виконавче провадження ВП №43464487 з примусового виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.02.2012р. №2-1900/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 222807,44 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобовязання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказана правова позиція визначена у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 року по справі № 113 цс14 і в силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обовязковою для всіх судів України.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). При цьому чинне законодавство не повязує припинення грошового зобовязання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (постанова Верховного Суду України від 04.07.2011 р. №13/210/10 та від 12.09.2011р. № 6/433-42/183).

З урахуванням викладеного, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у звязку з невиконанням судового рішення про стягнення узгоджуються з положеннями ч.2 ст. 625 ЦК України і є обґрунтованими.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати в межах трирічного строку з 07.04.2012р. по 07.04.2015р., нарахованих на суму основного боргу у розмірі 230000,00 грн., а не на загальну заборгованість за договором позики, стягнуту рішенням суду від 29.09.2011р., як зазначено у тексті позовної заяви.

Три відсотки річних за три роки прострочення виконання грошового зобовязання у сумі 230000,00 грн. становить 20700,00 грн. (230000,00 грн. х 3% х 3 роки (1095 днів) = 20700,00 грн.).

При цьому у позовній заяві позивач просить стягнути 3% річних у сумі 20070,98 грн., ще не перевищує розрахованої вище суми, а тому вимоги про її стягнення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги. Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Згідно даних Державного комітету статистики України щомісячні показники індексів інфляції в Україні з 07.04.2012 року по 07.04.2015 року наступні: квітень 2012 року 100,0; травень 2012 року 99,7; червень 2012 року 99,7; липень 2012 року 99,8; серпень 2012 року 99,7; вересень 2012 року 100,1; жовтень 2012 року 100,0; листопад 2012 року 99,9; грудень 2012 року 100,2; січень 2013 року 100,2; лютий 2013 року 99,9; березень 2013 року 100,0; квітень 2013 року 100,0; травень 2013 року 100,1; червень 2013 року 100,0; липень 2013 року 99,9; серпень 2013 року 99,3; вересень 2013 року 100,0; жовтень 2013 року 100,4; листопад 2013 року 100,2; грудень 2013 року 100,5; січень 2014 року 100,2; лютий 2014 року 100,6; березень 2014 року 102,2; квітень 2014 року 103,3; травень 2014 року 103,8; червень 2014 року 101,0; липень 2014 року 100,4; серпень 2014 року 100,8; вересень 2014 року 102,9; жовтень 2014 року 102,4; листопад 2014 року 101,9; грудень 2014 року 103,0; січень 2015 року 103,1; лютий 2015 року 105,3; березень 2015 року 110,8.

Враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист Верховного суду України № 62-97 від 03.04.1997 року), індекс інфляції за період з 07.04.2012 року по 07.04.2015 року становить 1,4959, втрати від інфляції за період з 07.04.2012 року по 07.04.2015 року щодо невиконаного грошового зобовязання у сумі 230000,00 грн. становлять 114057,00 грн. (230000,00 грн. х 1,4959 - 230000,00 грн. = 114057,00 грн.).

Таким чином, розрахунок позивача втрат від інфляції є невірним, разом з тим, враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог, вимоги позову про стягнення інфляційних втрат у сумі 110500,72 грн. не перевищує розрахований, а тому вимоги про їх стягнення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Підстав для відмови у позові у звязку з пропуском строку позовної давності, про що заявлено представником відповідача у судовому засіданні, судом не встановлено.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З огляду на те, що позивач у березні 2012 року звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики і рішенням Ленінського районного суду від 29.09.2011р., яке набрало законної сили 30.11.2011р., позовні вимоги задоволені, доводи представника відповідача про те, що строк пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення зобов'язання сплив через три роки після закінчення дії договору позики, а саме 31.12.2013р., є необґрунтованим та таким, що не відповідають положенням ч.2 ст.264 ЦК України.

Наявність судового рішення, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, оскільки чинним законодавством не передбачено припинення зобов'язання ухваленням такого рішення, зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України. В цих випадках діє загальне правило про припинення зобов'язання проведенням належного виконання.

Оскільки зобов'язання в повному обсязі не виконано, кошти позивачу не повернуті, відповідач несе відповідальність у зв'язку з несвоєчасним поверненням отриманих коштів (ст. 549 ЦК України). Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також проценти, розмір яких встановлений договоромза весь час простроченнязгідностатті 625 ЦК України.

Станом на час звернення до суду 28.04.2015р. невиконане основне зобов'язання відповідача перед позивачем складає 230000,00 грн., тому позов в межах заявлених вимог за період з 07.04.2012. по 07.04.2015р. про стягнення 3% річних в сумі 20070,98 грн. та інфляційних втрат у сумі 110500,72 грн., а всього 130571,70 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати, повязані з оплатою судового збору у сумі 1189,19 грн. підлягають стягненню з відповідача. У звязку з тим, що під час розгляду справи встановлено, що при зверненні до суду судовий збір був сплачений не у повному обсязі відповідно до заявлених позивачем вимог, які задоволені судом, належна до сплати сума судового збору у розмірі 116,53 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_4 Анатолійовича задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 20070,98 грн. та інфляційні втрати у сумі 110500,72 грн., а всього 130571,70 грн. (сто тридцять тисяч пятсот сімдесят одна грн. 70 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у сумі 1189,19 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 116,53 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Турбіна Т. Ф.