Рішення № 46100750, 02.07.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Шимківа С.С.

суддів: - Бондаренко Н.В., Василевича В.С.,

секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 травня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживача та повернення коштів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Володимирецького районного суду від 21 травня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживача та повернення коштів.

Визнано недійсним п. 12.1 договору фінансового лізингу № 000323, укладеного 16 січня 2015 року між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна".

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" (код ЄДРПОУ 39321814, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44, офіс 9СДЗ) в користь ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_1, кошти в сумі 68370 (шістдесят вісім тисяч триста сімдесят) грн. в рахунок повернення коштів, сплачених за договором фінансового лізингу № 000323, укладеного 16 січня 2015 року, 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. судових витрат, а всього стягнути 70870 (сімдесят тисяч вісімсот сімдесят) грн.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ "Євролізинг Україна" покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що судом першої інстанції зроблено необґрунтований висновок про недійсність п. 12.1 договору фінансового лізингу № 000323 від 16 січня 2015 року.

Судом першої інстанції не доведено порушення принципу добросовісності при укладенні договору лізингу, тобто сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

_____________________

Справа № 556/636/15-ц Головуючий в суді І інстанції - Іванків О.В.

Провадження № 22-ц/787/1398/2015 Суддя-доповідач - Шимків С.С.

Умова п. 12.1 договору лізингу про часткове повернення авансового платежу та не повернення адміністративного платежу у випадку розірвання договору за ініціативою позивача не призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки така норма в повній мірі узгоджується з вимогами ст.ст. 651-653 ЦК України щодо умов розірвання договору.

Пункт 12.1 договору не проаналізовано судом першої інстанції у системному зв'язку із іншими умовами договору.

Оскаржуваний п. 12.1 договору лізингу не відповідає умовам необхідним для кваліфікації його положень як несправедливих.

Додає, що судом зроблено невірний висновок про порушення лізингодавцем умов договору про поставку автомобіля.

Згідно умов договору лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання від нього адміністративного платежу, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.

Оскільки позивач не сплатив комісію за передачу предмета лізингу, то на момент звернення позивача до лізингодавця із заявою про розірвання договору лізингу, строки передачі предмета лізингу не тільки не настали, але і не почали свій перебіг.

Зазначає, що суд помилково встановив, що ціна предмету лізингу істотно зросла.

Умовами договору лізингу передбачено вартість предмета лізингу в іноземній валюті, а саме 11 747, 42 Євро.

Тому при визначенні зміни або значної зміни ціни, необхідно виходити із зміни ціни саме в Євро, а не в гривнях, як це було зроблено позивачем та судом першої інстанції.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання п. 12.1 договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, несправедливим.

Вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та положенням чинного законодавства.

Судом встановлено, що 16 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Євролізинг Україна" укладено договір фінансового лізингу № 000323, згідно якого лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с. 5-10).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 сплатив 22790 грн. адміністративного платежу та 113950 грн. авансового платежу, згідно укладеного договору, що підтверджується копіями квитанцій, які містяться в матеріалах справи (а.с. 13).

20 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ "Євролізинг Україна" з проханням розірвати укладений між ними договір фінансового лізингу та повернути сплачені ним за договором кошти (а.с. 16).

ТОВ "Євролізинг Україна", листом від 11 березня 2015 року вих. № 44, повідомило ОСОБА_3, що з 25.02.2015 року укладений між ними договір фінансового лізингу вважається розірваним. Разом з тим, згідно п. 12.1 договору, поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу, а 40 % утримується в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж також поверненню не підлягає (а.с. 17).

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, після розірвання договору ТОВ "Євролізинг Україна" повернуло ОСОБА_3 68370 грн. сплачених ним за договором.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, згідно положень вищезазначеного закону, перелік можливих, обумовлених сторонами, лізингових платежів не є вичерпним.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, який закріплено у пункті 3 статті 3 ЦК України.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього ж кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Розділом 12 укладеного між сторонами договору встановлено порядок розірвання договору, порядок повернення коштів та відповідальність сторін за невиконання умов договору.

Згідно п. 12.1 договору, лізингоодержувач який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60 % (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, ТОВ "Євролізинг Україна" відмовляючи ОСОБА_3 у поверненні адміністративного платежу та 40 % авансового платежу діяло відповідно до положень укладеного між ними договору.

Твердження ОСОБА_3 про те, що положення п. 12.11 укладеного договору фінансового лізингу є несправедливими згідно ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які є несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього Закону.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, для визначення умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Разом з тим висновок суду першої інстанції про наявність вищеперелічених ознак є хибним.

Згідно п. 17.4, укладеного між сторонами договору, підписанням даного договору та додатків до нього лізингоодержувач заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТОВ "Євролізинг Україна", що стосуються змісту даного договору та додатків до нього, проінформований про всі можливі витрати і ризики у зв'язку із укладенням та виконанням даного договору.

Відповідно до п. 17.5 договору клієнт своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов'язки за договором, підтверджує здатність набувати прав та обов'язків за договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (а.с. 10 зворот).

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, судом не встановлено жодних доказів, які б вказували на порушення ТОВ "Євролізинг Україна" принципу добросовісності під час укладення між сторонами договору фінансового лізингу.

Застосувавши положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суд першої інстанції залишив поза увагою, що норми цього Закону мають застосовуватися у системному зв'язку зі спірними правовідносинами, що регулюються Законом України "Про фінансовий лізин", який є для них спеціальним.

Законом України "Про фінансовий лізинг" передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів фінансового лізингу лізингоодержувачем в односторонньому порядку.

Згідно ст. 7 вищезазначеного Закону лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою розірвання ОСОБА_3 договору стало, на його думку, істотне збільшення вартості предмета лізингу (а.с. 16).

Як встановлено п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість лізингоодержувача відмовитися від правочину з відшкодуванням понесених ним збитків та поверненням сплачених ним за договором коштів у разі прострочення передачі лізингодавцем предмета лізингу на строк понад 30 днів.

Оскільки, договір розірвано за власним бажанням лізингоодержувача то у даному випадку сторони повинні керуватися умовами договору, якими врегульовано порядок та наслідки такого розірвання.

ОСОБА_3 не доведено, а судом не встановлено передбачених законом підстав для визнання п. 12.1 договору фінансового лізингу несправедливим.

Крім того, визнаючи недійсним п. 12.1 договору фінансового лізингу, суд не врахував, що договір лізингу вже розірваний сторонами.

Ураховуючи те, що судом неповно з'ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 4 вищезазначеної статті встановлено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Оскільки, у даному спорі позивач - ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 7 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, то понесені відповідачем - ТОВ "Євролізинг Україна" судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції повинні бути компенсовані йому за рахунок держави.

На підставі ч. 2 ст. 1, ст. 7, п. 3 ч. 1 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізин", п. 3 ст. 3, ст.ст. 526, 627 ЦК України, керуючись ч.ч. 1, 4 ст. 88, ст.ст. 303, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 травня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживача та повернення коштів відмовити.

Компенсувати за рахунок держави понесені товариством з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції у сумі 463 (чотириста шістдесят три)грн 65 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним чинності.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Бондаренко Н.В.

Василевич В.С.