Рішення № 46097717, 24.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5479/15

Головуючий у першій інстанції Буран О. М.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

Черевка П.М.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановила:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та просило стягнути з останньої суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 3117,56 грн..

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.10.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір, відповідно до якого на ім'я відповідачки було відкрито кредитну лінію на суму 30000 грн. та на день укладання договору було встановлено ліміт кредитної лінії на рахунок в сумі 4000 грн. Банком було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті Україні - гривні та ОСОБА_3 надано платіжну картку.

Оскільки відповідачка не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то станом на 30.10.2013 року утворилася прострочена заборгованість за загальну суму 3117,56 грн., яку позивач просив стягнути у судовому порядку.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3117,56 грн.. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, не погашає тіло кредиту, не сплачує відсотки та комісію, внаслідок чого станом на 30.10.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 3117,56 грн., яка підлягає стягненню.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року зазначеним вимогам не відповідає.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 15.10.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір, відповідно до якого на ім'я відповідачки було відкрито кредитну лінію на суму 30000 грн., та на день укладання договору було встановлено ліміт кредитної лінії на рахунок в сумі 4000 грн. Банком було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті Україні - гривні та ОСОБА_3 надано платіжну картку.

Оскільки відповідачка не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, то станом на 30.10.2013 року утворилася прострочена заборгованість у розмірі 3117,56 грн., яка складається з:

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.

Згідно ст.ст. 554, 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при якому настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

За положеннями ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Статтею 260 ЦК України передбачається, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Цивільний кодекс України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Такий правовий аналіз зазначених норм та обставин відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-126цс13. Вказане судове рішення згідно із положеннями ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що між сторонами існує домовленість про збільшення позовної давності. За наведених обставин при вирішенні даної справи колегія суддів виходить із загального строку позовної давності у три роки, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Як зазначила відповідачка в апеляційній скарзі, вона повністю виконала умови кредитного договору, своєчасно погасила кредит, після чого Банк заблокував її кредитну картку.

З копій квитанції, які знаходяться в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_3 останній раз поповнювала картковий рахунок для погашення заборгованості за кредитним договором 26.01.2009 року (а.с.54-55).

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що Банк звертався до відповідачки з письмовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором за період з 2009 року по 2013 рік.

Відповідно вхідного штампу на позовній заяві, Банк звернувся з вимогами до відповідача лише 11.12.2013 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Оскільки по справі було ухвалено заочне рішення суду, то відповідачка ОСОБА_3 була позбавлена можливості реалізувати у місцевому суді своє право на подання заяви про застосування позовної давності до вимог позивача, тому заяву про застосування строків позовної давності подано до суду апеляційної інстанції.

Запобігаючи обмеженню доступу до правосуддя у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд вважає за можливе зазначену заяву прийняти і задовольнити.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення колегії судів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

П.М. Черевко

В.О. Суворов