Рішення № 46097632, 16.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4299/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Цюри Т.В., Сидоренко І.П.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права на обовязкову долю у спадщині,-

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідачів про встановлення факту прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року; визнати частково недійсним, у розмірі обовязкової частки, свідоцтво від 09.11.2004 року про право на спадщину за заповітом; визнати право на обовязкову частку на долю у спадщині (а. с. 3-6).

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_6, який помер 02.04.2001 року, вони були зареєстровані та проживали на території Російської Федерації. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, в тому числі у вигляді спірного житлового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Берегова № 37. Спадкоємцями першої черги за законом є сторони по справі. 09.11.2004 року на імя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Однак, на думку позивача, вона має право на обовязкову частку у спадщині, нотаріусом цей факт врахований не був, тому видане свідоцтво є частково недійсним.

Ухвалою суду від 05.11.2013 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено приватного нотаріуса Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5 (а. с. 29).

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 січня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено (а. с. 117-118).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 120-123).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.06.1963 року (а. с. 12).

Від цього шлюбу мають двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4

ОСОБА_6 був власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Берегова № 37 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Комінтернівською державною нотаріальною конторою Одеської області 31 серпня 2000 року та зареєстрованого у Комінтернівському районному бюро технічної інвентаризації Одеської області в книзі під № 8, запис № 160, реєстраційний № 7114701 (а. с. 44).

За життя, 23 березня 2000 року, ОСОБА_6 залишив заповіт, яким усе своє майно в рівних частках заповідав своїм донькам ОСОБА_3 та ОСОБА_4

02.04.2001 року ОСОБА_6 помер про, що свідчить свідоцтво про смерть, видане відділом РАЦСу м. Воркута Республіки Комі, РФ 02 квітня 2001 року, актовий запис № 346.

Після смерті ОСОБА_6 померлого 02.04.2001 року, з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись діти померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за заявами яких 23.08.2001 року була заведена спадкова справа № 355 (а. с. 38-46).

26.08.2004 року ОСОБА_2 подала до нотаріальної контори заяву наступного змісту: «Я, ОСОБА_2, 1939 року, непрацездатна за віком, повідомляю, що мені відомий зміст заповіту, посвідченого нотаріусом м. Воркути, РФ, ОСОБА_7, 23 березня 2000 року і зареєстрованого в реєстрі за № 1338 від імені мого чоловіка ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року, за яким він заповідав все своє майно, котре належало йому на день смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках. Зміст ст. 1241 Цивільного кодексу України мені розяснено, на видачу мені свідоцтва про право на спадщину за законом на обовязкову частку в майні померлого, як непрацездатній спадкоємиці, не претендую».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про право на спадщину є правочином, дії нотаріуса, щодо прийняття заяви про відмову від частки у спадщині понад шестимісячний строк, які потягли за собою укладання цієї заяви і видачу оспорюваного свідоцтва не оскаржені, не визнані неправомірними, у звязку з чим підстав для визнання його частково недійсним немає. Крім того, оскільки встановлення факту прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року, для ОСОБА_2 не породжує юридичних наслідків, то встановлення такого факту є безпредметним. Позовні вимоги в частині визнання права на обовязкову частку у спадщині залежатимуть від можливості визнання частково недійсним оспорюваного позивачем свідоцтва, відтак з урахуванням відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання правочину частково недійсним, відсутні підстави для визнання права на спадкування.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику в справах про спадкування", відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР (чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6І.) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (ст. ст. 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Останнім постійним місцем проживання ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року, була Республіки Комі, РФ АДРЕСА_1, разом з ним на час смерті були зареєстровані та проживали дружина - ОСОБА_2 і донька ОСОБА_4, що підтверджується довідкою начальника ЖКГ «Горняцке» від 05.04.2003 року та копією паспорта, з відповідним штампом про реєстрацію по вказаній адресі, а тому відповідно пункту 1 частини 1 статті 549 ЦК вважається що дружина померлого та його донька прийняли спадщину (а. с. 7, 42).

З червня 2001 року ОСОБА_2, після смерті чоловіка ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року, приїхала до будинку, який належав її чоловіку на праві власності за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Берегова № 37, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, здійснила реконструкцію фундаменту в спірному будинку, замінила вікна, підлогу, в подальшому відновила стіни у середині будівлі і зовні. Кожний рік приїжджала і як жінка померлого здійснювала платежі за будівлю та земельну ділянку. Вказані обставини знайшли своє відображення в акті депутата Олександрівської сільської ради.

Суд також бере до уваги положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 рок N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", згідно з яким той із спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.

Вказані обставини підтвердила у судовому засіданні донька ОСОБА_2, ОСОБА_4, яка пояснила: «…мати не збиралася відмовлятися від спадщини, робила там ремонт, сплачувала комунальні платежі. В літній період приїжджає та доглядає за будинком…».

Також зміст акту кореспондується з показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає доведеними і такими, що підлягають задоволенню вимоги про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 у вигляді частини будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Берегова № 37 після смерті чоловіка ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року.

Отже, факт наявності у позивача права на обов'язкову частку у спадковому майні після смерті чоловіка підтверджується також і тим, що вона в силу ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР, в редакції 1963 року, фактично прийняла належну їй частку, оскільки вступила в управління та володіння нею, проживала разом із спадкодавцем на день його смерті, а протягом встановленого Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України шестимісячного терміну та у визначеному законом порядку заяви про відмову від неї не подала.

Спадкоємець, який прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, може заявити про відмову від спадщини в межах шести місяців з дня відкриття спадщини.

За правилами ст. 535 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 виповнилось 62 роки, вона вважається непрацездатною дружиною і має право на обовязкову частку в майні померлого.

Колегія суддів вважає, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке видано 09 листопада 2004 року на імя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не в повній мірі відповідає вимогам закону, оскільки воно оформлено з урахуванням заяви ОСОБА_2 про її відмову від обовязкової частки в майні померлого, як непрацездатній спадкоємиці, яка була подана в нотаріальну контору 06.09.2004 року, тобто поза межами строків, передбачених ст. 553 ЦК УРСР.

Отже, при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_6 державний нотаріус безпідставно прийняв до уваги зміст заяви від 06.09.2004 року, поданої позивачкою, у зв'язку із чим, відповідачі без відповідних правових підстав оформили право власності на житловий будинок в цілому.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 має право за законом на обовязкову частку в майні померлого, як непрацездатна спадкоємиця, у звязку з чим свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2004 року, яке видано на імя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 3740 є недійним в цій частині.

Правовстановлюючий документ це документ, який підтверджує право певного субєкта на нерухоме майно та складений у порядку, передбаченому законодавством. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом це документ, який підтверджує право на спадщину кожного спадкоємця, тому посилання суду на те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати ст. ст. 215, 216, 203 ЦК України, є помилковим.

Що стосується посилань суду першої інстанції про необхідність визнання недійсними дій нотаріуса по видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, то вони не вимагають ухвалення окремого рішення, оскільки ці обставини встановлено у процесі розгляду судом цієї справи про право на спадкування та визнання недійсним виданого нотаріусом свідоцтва.

Вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права на спадкування обовязкової долі не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 має право на обовязкову долю в майні померлого за законом, а тому визнання цього права додатково у судовому порядку не потребує.

Відповідно до положень ст. 34 Закону України "Про нотаріат" видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється державними нотаріальними конторами.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, діючим ЦК України, до видачі державним нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, не передбачено визнання в судовому порядку права власності на спадкове майно. Видача свідоцтв про право на спадщину є виключною компетенцією державних нотаріальних контор. Тільки після отримання свідоцтва про право на спадщину, особа яка вважає, що її права порушені може оскаржити свідоцтво в порядку передбаченому ст. ст. 1300, 1301 ЦК України. В разі незгоди з діями нотаріуса пов'язаними з видачею свідоцтва про право власності на спадщину особа яка вважає, що її права порушені, вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення, у звязку з чим рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 січня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись п. 3 ч.1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 січня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті чоловіка ОСОБА_6, померлого 02.04.2001 року.

Визнати частково недійсним у розмірі обовязкової частки ОСОБА_2 в майні померлого, як непрацездатної спадкоємиці, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09.11.2004 року, яке видано на імя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Олександрівка, вул. Берегова № 37 в рівних частках та посвідчений державним нотаріусом Комінтернівської державної нотаріальної контори.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

ОСОБА_11