Постанова № 46063762, 01.07.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. справа №909/271/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Мельник Г.І.

Гнатюк Г.М.

при секретарі: Гарматі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", м.Івано-Франківськ

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2015р. (суддя Булка В.І.)

у справі №909/271/15

за позовом: Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", м.Івано-Франківськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору №51 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 12.08.14 в сумі 695 227,20грн. із них: 598 720,32грн., 43 524,31грн. пені, 45 671,94грн. інфляційних втрат, 7 310,63грн. -3% річних

за участю представників сторін:

від позивача: Чекайло В.М. по довіреності №6-01/89 від 24.02.2015р.

від відповідача (апелянта): не з'явився

від третьої особи: Челах А.В. по довіреності №2197/01-20/66-в від 06.01.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2015р. позов Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста №51 від 12.08.2014р. в сумі 695 227,20грн., із них: 598 720,32грн. основного боргу, 43 524,31грн. пені, 3% річних в розмірі 7 310,63грн. та 45 671,94грн. інфляційних втрат - задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", вул.Петлюри,16, м.Івано-Франківськ на користь Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, вул.Дністровська,28, м.Івано-Франківськ 598 720,32грн. (п'ятсот дев'яносто вісім тисяч сімсот двадцять грн. 32коп.) основного боргу, 43 524,31грн. (сорок три тисячі п'ятсот двадцять чотири грн. 31коп.) пені, 7 310,63грн. (сім тисяч триста десять грн. 63коп.) - 3% річних, 45 671,94грн. (сорок п'ять тисяч шістсот сімдесят одну грн. 94коп.) інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", вул.Петлюри,16, м.Івано-Франківськ в Доход державного бюджету України 13 904,54грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот чотири грн. 54коп.) судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", м.Івано-Франківськ, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи та просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що на момент укладення договору №51 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста при будівництві багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями торгового призначення по вул.Тичини-Довга в м.Івано-Франківську, відповідач не був у статусі замовника (забудовника), оскільки об'єкт будівництва вже був прийнятий в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації №143140790182 від 20.03.2014р., а ч.9 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містить імперативний припис щодо моменту укладення такого договору, а саме, до моменту прийняття об'єкта в експлуатацію. Також апелянт з посиланнями на норми ст.ст.203, 207, 215, 216, 218-220, 223-225, 227-230, 232, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та постанови Пленуму №9 від 06.11.2009р., №11 від 29.05.2013р., вважає укладений між сторонами договір нікчемним і просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування заперечень зазначив наступне. При укладенні договору про пайову участь сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору направлені на реальне настання наслідків, обумовлених договором, тому посилання апелянта на його нікчемність, на думку позивача, є безпідставним, оскільки нікчемним є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків, у зв'язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, однак в апеляційній скарзі скаржником не надано жодного обґрунтованого пояснення, чому вказаний договір є нікчемним з урахуванням норм ЦК України. Також позивач посилається на ст.525,526,530 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та вказує на часткову сплату відповідачем пайового внеску в розмірі 270 000,00грн.

У судових засіданнях 10.06.2015р. та 01.07.2015р. представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у запереченнях б/н б/д, та просив апеляційний господарський суд залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 01.07.2015р. представник третьої особи обґрунтованого відзиву не надав, однак заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

01.07.2015р. на адресу суду надійшла телеграма від відповідача, в якій останній просить суд відкласти розгляд апеляційної скарги, у зв'язку зі знаходженням директора товариства у відпустці. Однак, доказів перебування директора у відпустці відповідачем не надано.

Порадившись у судовому засіданні, колегія суддів відмовила у задоволенні вказаного клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З урахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача.

Відповідач (апелянт) у судові засідання 10.06.2015р. та 01.07.2015р. не з'явився. Відповідно до ст.98 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення з відповідною ухвалою суду, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідно до ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.102 ГПК України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 29.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто" звернулось до першого заступника міського голови з заявою про укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Вказана заява зареєстрована Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (Дозвільний центр м.Івано-Франківська) 29.07.2015р. за вх.№82976.

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №382 від 12.08.2014р. "Про погодження договорів про укладення договорів про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста" погоджено договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Товариству з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто" щодо здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями торгового призначення на вул.Тичини - Довга.

12.08.2014р. між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто" укладено договір №51 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. Договір зареєстрований 12.08.2014, що підтверджується витягом з журналу реєстрації договорів та довідок звільнення по фонду соціально - економічного розвитку та інженерно транспортної інфраструктури міста (копією), який знаходиться в матеріалах справи і є додатком до позовної заяви.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що замовник, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями торгового призначення на вул.Тичини - Довга, в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська

Відповідно до п.2.1 замовник зобов'язується сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором

Згідно п.3.3 договору замовник сплачує пайову участь у сумі 868 720,32грн. в 7-денний термін з моменту його реєстрації.

У п.4.1 договору зазначено, що датою набрання ним чинності є дата його реєстрації.

Відповідач 15.08.2014р. звернувся до позивача з заявою (вих.№09/09 від 15.08.14) про розтермінування сплати пайового внеску до кінця 2014 року.

Між сторонами 19.09.2014р. укладено додаткову угоду до договору №51 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

Відповідно до умов вказаної додаткової угоди, Виконком дав згоду на розтермінування платежу, який підлягає сплаті замовником на підставі договору №51 від 12.08.2014р., згідно з графіком, який є невід'ємною частиною додаткової угоди.

За графіком розтермінування пайового внеску відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити:

- у вересні 2014 року - 100 000,00грн.;

- у жовтні 2014 року - 249 580,00грн.;

- у листопаді 2014 року - 249 580,00грн.;

- у грудні 2014 року - 249 560,32грн.

Замовник зобов'язався сплачувати кошти в терміни, встановлені графіком. Граничний термін сплати пайового внеску не повинен перевищувати 01.01.2015р. В разі прострочення сплати пайового внеску більше одного місяця дана додаткова угода вважається розірваною та виконавчий комітет/фінансове управління набуває право звернення до суду про стягнення пайового внеску в повному обсязі відповідно до договору №51 від 12.08.2014р.

Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили, що замовник здійснює внесення платежів з урахуванням встановленого індексу інфляції на момент сплати платежу.

Інші умови договору залишились незмінними.

Господарським судом Івано-Франківської області встановлено, що відповідачем в порушення умов договору, додаткової угоди та графіку розтермінування станом на кінець жовтня 2014 року не сплачено платіж за вересень 2014 року - 100 000,00грн. Як наслідок, додаткова угода була розірвана. Внаслідок чого, позивач 02.02.2015р. направив відповідачу претензію №2-15/54 з вимогою погасити борг. Даний факт підтверджується копією фіскального чеку №3623 від 03.02.2015р., який міститься в матеріалах справи.

Відповідач відповіді на претензію не надав. Однак, частково сплатив пайовий внесок в розмірі 170 000,00грн.

Відтак, позивач просить суд за невиконання умов договору стягнути з відповідача 598 720,32грн. основного боргу.

Одночасно, п.5.1 договору сторонами погоджено, що при простроченні платежу, визначеного п.3.3 договору, замовник сплачує до міського бюджету суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Таким чином, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму у розмірі 695 227,20грн., з яких: 598 720,32грн. - сума боргу, 43 524,31грн. - пеня, 45 671,94грн. - інфляційні втрати, 7 310,63грн. - 3% річних.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання виникає, зокрема з господарського договору.

У відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 627 ЦК України, встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України.

Вірно зазначено господарським судом, що договір №51 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 12.08.2014р., укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Одночасно, ст..40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

З огляду на вказану норму, господарський суд Івано-Франківської області вірно зазначив, що передбачений законом обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, не може нівелюватися лише обставиною укладення договору про пайову участь після введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Водночас укладення сторонами договору про пайову участь після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, не є тією безумовною обставиною, з якою закон пов'язує недійсність такого договору та, як наслідок, звільнення замовника будівництва від передбаченого законом обов'язку з участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відтак, з огляду на приписи законодавства та умови укладеного між сторонами договору, судом першої інстанції вірно встановлено, про обов`язок відповідача сплатити пайовий внесок передбачений Законом України "Про планування і забудову територій". При цьому, строки сплати та розмір визначаються договором з дотриманням вимог зазначеного закону, у зв'язку з чим, п.3.3 договору сторони погодили, що замовник (відповідач) сплачує пайову участь у сумі 868 720,32грн. у 7-денний термін з моменту реєстрації договору (тобто з 20.08.2014р.).

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що відповідач прострочив виконання зобов`язання зі сплати до місцевого бюджету пайового внеску для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що було передбачено умовами договору, тобто не виконав взяті на себе зобов'язання, які є обов'язковими для сторін згідно норм чинного законодавства Одночасно, господарським судом встановлено та підтверджено доказами матеріалів справи, що відповідачем здійснено часткову оплату пайового внеску в розмірі 170 000,00грн., що, в свою чергу, свідчить про визнання боржником дійсності договору та обов'язків, які випливають із спірного договору. Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 598 720,32грн. є підставними, оскільки позивач довів наявність такої заборгованості.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами договору, а саме, п.5.1 передбачено, що при простроченні платежу, визначеного п.3.3 Договору, замовник сплачує до міського бюджету суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний прострочений день.

Згідно зі ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Причому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та три проценти річних є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Судова колегія погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, 3 % річних та інфляційних втрат, який перевірений господарським судом Івано-Франківської області і є арифметично вірним, тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 43 524,31грн., 3% річних в сумі 7 310,63грн. та 45 671,94грн. інфляційних втрат.

У матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем спірної суми заборгованості. Також відповідач не спростував правильність нарахування за прострочення виконання зобов'язання, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного вище, перевіривши розрахунки сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що господарський суд Івано-Франківської області правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов вірного висновку щодо задоволення заявлених позовних вимог Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ, а саме, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", м.Івано-Франківськ основний борг в сумі 598 720,32грн., 43 524,31грн. - пені, 7 310,63грн. - 3% річних та 45 671,94грн. - інфляційних втрат, що разом становить 695 227,20грн., оскільки позивачем повною мірою доведені ті обставини справи, на які він посилався в підтвердження своїх вимог.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Твердження апелянта щодо нікчемності спірного правочину є безпідставними та не приймаються судом до уваги. Як вбачається з матеріалів справи, договір укладений на виконання рішення сесії Івано-Франківської міської ради №382 від 12.08.2014р. Замовники будівництва, які здійснюють на території Івано-Франківської міської ради діяльність зі створення об'єктів будівництва, зобов'язані брати участь формування цільового фонду соціально-економічного розвитку міста. Судом встановлено, що спірний правочин укладений відповідно до Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста, яким передбачено виключно порядок сплати пайових внесків. Крім того, відповідачем здійснено часткову оплату пайового внеску в розмірі 170 000,00грн., а також між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, за умовами якої Виконком дав згоду на розтермінування платежу, який підлягає сплаті відповідачем (замовником) на підставі договору №51 від 12.08.2014р., а відповідач взяв на себе зобов'язання зі сплати такої заборгованості відповідно до передбаченого додатковою угодою графіку, відтак, у суду відсутні підстави вважати такий правочин нікчемним.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам справи, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч вищевказаним нормам ГПК України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", м.Івано-Франківськ підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2015р. по справі №909/271/15 залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпаття-Авто", м.Івано-Франківськ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.04.2015р. по справі №909/271/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Львівський апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Повний текст постанови складено 03.07.2015р.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді Г.І. Мельник

Г.М.Гнатюк