Постанова № 46063708, 30.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. Справа№ 910/4893/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Коротка А.В. - представник

від відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТВІН"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 23.04.2015р.

у справі № 910/4893/15-г (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар"

до Приватного підприємства "ТВІН"

про стягнення 120 637, 28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" звернулось до Господарського суду з позовом до Приватного підприємства "ТВІН" про стягнення 120 637, 28 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.04.2015р. у справі № 910/4893/15-г позовні вимоги ТОВ "Український торговий дім "Стар" до Приватного підприємства "Твін" про стягнення 120 637, 28 грн. задоволено, стягнуто з Приватного підприємства "Твін" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" основну заборгованість у сумі 114 021 (сто чотирнадцять тисяч двадцять одну) грн. 64 коп., пеню у сумі 3 781 (три тисячі сімсот вісімдесят одну) грн. 37 коп., інфляційних втрат у сумі 2 487 (дві тисячі чотириста вісімдесят сім) грн. 56 коп., 3 % річних у сумі 346 (триста сорок шість) грн. 71 коп.

Стягнуто з Приватного підприємства "Твін" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" судовий збір у сумі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги апеллянт зазначає, що він заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, так як на думку ПП «ТВІН» розрахунки позивача та нарахування штрафних санкцій містять неточності, що суттєво впливає на остаточну суму, яка підлягає стягненню. В зв'язку з перебуванням представника відповідача у відпустці за власний рахунок за сімейними обставинами, ПП «ТВІН» не мало можливості самостійно здійснити перерахування сум штрафних санкції та надати заперечення в письмовому вигляді. В усній формі в судовому засіданні представник відповідача клопотав перед судом щодо детального перерахунку сум заборгованості та штрафних санкції з урахуванням вимог чинного в Україні законодавства.

Однак, при винесенні судом рішення в даній справі на думку відповідача було порушено вимоги ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України та не проведено самостійного перерахування сум нарахованих позивачем штрафних санкції задля забезпечення принципу рівності сторін у судовому процесі та неупередженості судового рішення.

Відповідно до розрахунків представника відповідача штрафні санкції, які підлягають до стягнення мають бути наступними: пеня - 2 754,76 грн.; 3% річних - 238,67 грн.; інфляційні втрати - 2 483.17 грн.

Ухвалою від 29.05.2015 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

В судове засідання представник відповідача не зявився, про причини неявки суд неповідомлено про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи є наявним звортне повідомлення про вручення відповідачу ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015 року повноважній особі Коноваленко від 05.06.2015 № 041160642759.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

02.07.2014 р. між ТОВ "Український торговий дім "Стар" та ПП "Твін" укладено договір поставки № 33, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві штучні оболонки, натуральні оболонки, суміші для ковбас, делікатесів, а також кормові добавки, у кількості в асортименті та по цінам, що узгоджуються у специфікації, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що зобов'язання сторін з поставки товару виникає на підставі погодженого постачальником письмового замовлення покупця, що подається не пізніше ніж за 3 дні до планової дати поставки.

Відповідно до п. 6.1 договору ціни на товар, що поставляється за цим договором узгоджується у специфікації.

Покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості товару протягом 30 календарних днів (п. 7.1 договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір вступає в дію з дати підписання та діє до 02.07.2016 р.

Встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 137 856,48 грн., що підтверджується видатковими накладними № 8 від 12.01.2015 р., № 922 від 10.12.2014 р., № 905 від 05.12.2014 р., № 866 від 26.11.2014 р.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманої продукції виконав неналежним чином, оплатив поставлений товар частково - на суму 23 834,84 грн., про свідчать банківськи виписки з рахунку позивача.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість за договором поставки № 33 від 02.07.2014 р. у сумі 114 021,64 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 09.04.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки доказів належної оплати поставленої продукції відповідачем суду не надано, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 114 021,64 грн. підлягають задоволенню.

Як свідчать матеріали справи, крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 3 781,37 грн. за період з 27.12.2014 р. по 24.02.2015 р.

Частиною 1 ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.5 договору за несвоєчасну оплату за товар покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Перерахувавши заявлену позивачем суму пені відповідно до вимог ст. 232 ГК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за порушення зобов'язання пеню у сумі 3 781,37 грн. за кожну поставку товару.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2 487,56 грн. - інфляційних втрат за січень 2015 р. та 346,71 грн. - 3 % річних за період з 27.12.2014 р. по 24.02.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно доводів викладених в апеляційній скарзі слід зазначити наступне, відповідно до 3.1 та 3.2. Постанови пленуму ВГС України від 17.12.2013 року зі змінами внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду № 6 від 10.07.2014 року, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Індекс інфляції за січень 2015 року склав - 103,1 (: 100).

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, колегія прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 487,56 грн. - інфляційних втрат за січень 2015 р. та 346,71 грн. - 3% річних за період з 27.12.2014 р. по 24.02.2015 р.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТВІН" на рішення Господарського суду м. Києва від 23.04.2015р. у справі № 910/4893/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 23.04.2015р. у справі № 910/4893/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4893/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська