Постанова № 46063684, 30.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. Справа№ 910/5878/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Крючкова В.О. - договір від 02.02.2015 р.

від відповідача Менюка С.А. - дов. б/н від 31.12.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рм-Інвест»

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.04.2015 р. (суддя Сівакова В.В.)

у справі №910/5878/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Тара»

(далі - ТОВ «Еко-Тара»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рм-Інвест»

(далі - ТОВ «Рм-Інвест»)

про стягнення 147 387,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2015 р. у справі №910/5878/15-г позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Рм-Інвест» на користь ТОВ «Еко-Тара» 142 402,00 грн. основного боргу, 2 848,04 грн. пені, 1 600,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 536,85 грн. 3% річних, 2 947,75 грн. судового збору, 3 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності цих обставин, які місцевий суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилався на безпідставне відхилення місцевим судом його клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справу за відсутності його представника, що є порушенням ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України. За твердженнями апелянта, судом першої інстанції не враховано факту поставки позивачем неякісного товару, й безпідставно не застосовано положень ст.ст. 594-597 ЦК України щодо права притримання кредитором коштів, які належать боржнику тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/5878/15-г за апеляційною скаргою ТОВ «Рм-Інвест» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 р. у зв'язку з перебуванням суддів Алданової С.О. та Коршун Н.М. у відпустці, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 р. апеляційну скаргу ТОВ «Рм-Інвест» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.06.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р., враховуючи формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, вихід судді Коршун Н.М. з відпустки, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р. апеляційну скаргу ТОВ «Рм-Інвест» прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 р. з огляду на неявку в судове засідання представника відповідача розгляд справи відкладено на 30.06.2015 року.

В судове засідання 30.06.2015 р. з'явилися представники сторін, представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати за наведених в скарзі підстав та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, на розгляд господарського суду міста Києва передано вимоги ТОВ «Еко-Тара» про стягнення з ТОВ «Рм-Інвест», з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 147 387,54 грн., з яких: 142 402,00 грн. - основний борг; 2 848,04 грн. - пеня; 1 600,65 грн. - збитки від зміни індексу інфляції; 536,85 грн. - 3% річних. Позов мотивовано порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати отриманого за договором поставки товару тощо.

Суд першої інстанції, оцінивши встановлені фактичні обставини та наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог й необхідність їх задоволення.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд встановив, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачеві за видатковими накладними товар на загальну суму 172 608,00 грн., проте відповідач зобов'язань по сплаті цього товару не виконав в повному обсязі, в результаті чого у нього виникла заборгованість на суму 142 402,00 грн. Суд встановив, що позаяк зобов'язання по сплаті продукції відповідач не виконав, отже він повинен сплатити позивачу окрім суми основного боргу пеню, розмір якої становить 2 848,04 грн., 1 600,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 536,85 грн. 3% річних тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як підставними та обґрунтованими.

Як встановлено матеріалами справи, 22.05.2013 р. між ТОВ «Еко-Тара» (продавцем) та ТОВ «Рм-Інвест» (покупцем) укладено договір поставки №22-05/13 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язався поставити дошку перетином 150х150 мм та піддони дерев'яні розміром 800х1200 (товар), а покупець - приймати та вчасно сплачувати товар.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року, він може бути пролонгований шляхом підписання уповноваженими представниками обох сторін додаткової угоди (п. 16.1 Договору).

Додатковою угодою №1 від 16.12.2013 р. сторонами узгоджено, що у випадку, якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити умови Договору за 30 днів до його закінчення, Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік. Доказів на підтвердження виявленого небажання продовжувати договірні відносини сторонами не подано.

Як видно з тексту укладеного між сторонами Договору, цей правочин за свою правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець на підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Договором (п. 7.1) встановлено, що покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку, наданого продавцем.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 172 608,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №103 від 17.11.2014 р. на суму 40 920,00 грн.; №109 від 01.12.2014 р. на суму 40 920,00 грн.; №128 від 15.12.2014 р. на суму 45 384,00 грн.; №1 від 05.01.2015 р. на суму 45 384,00 грн. Ці накладні підписані уповноваженою особою відповідача та скріплені печаткою ТОВ «Рм-Інвест».

Отримання продукції відповідачем на згадану суму не заперечується, як і підтверджується заборгованість перед позивачем на суму 142 402,00 грн., одночасно відповідач наполягає на тому, що позивачем поставлено неякісний товар, тому він має право притримання коштів на підставі ст.ст. 594-597 ЦК України.

Проте, такі доводи апелянта апеляційний господарський суд вважає безпідставними, адже відповідачем протягом строку для пред'явлення претензій (20 днів з дня поставки) будь-яких претензій позивачу щодо асортименту, кількості та якості товару не виставлялося, як то передбачено п. 12.2 Договору, а відтак товар вважається прийняти покупцем.

Посилання скаржника на приписи ст.ст. 594-597 ЦК України щодо права притримання коштів апеляційний господарський суд вважає надуманими, оскільки згаданими положеннями закону унормовано право при тримання речі, яку притримав кредитор, це не стосується затримання грошових коштів з оплати за отриманий товар тощо.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду щодо доведеності заборгованості відповідача перед позивачем та підтвердження матеріалами справи боргу на суму 142 402,00 грн.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вищенаведені приписи закону та те, що борг відповідача перед позивачем в розмірі 142 402,00 грн. на час прийняття судового рішення не погашено, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення коштів за поставлену продукцію підлягають задоволенню.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст. 549, 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Передбачений ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється на підставі ст. 3 цього Закону від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони погодили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми (п. 13.2 Договору).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заявлених до стягнення пені, збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим судом такий розрахунок здійснено арифметично правильно, вимоги позивача про їх стягнення відповідають приписам чинного законодавства, відтак з відповідача підлягають стягненню 2 848,04 грн. пені, 1 600,65 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 536,85 грн. 3% річних.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Крім цього, згідно пп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

До скарги на підставі ч. 3 ст. 94 ГПК України додаються докази сплати судового збору.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір»).

Постановою пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 р. (п. 2.20-2.22) передбачено, що чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. За відсутності у відповідному платіжному документі належних платіжних реквізитів або неправильного їх зазначення заява (скарга) повертається господарським судом без розгляду.

Відповідно до доданого апелянтом до скарги оригіналу квитанції №671010005 від 10.04.2015 р., апелянтом сплачено судовий збір в розмірі 1 504,00 грн. за подання апеляційної скарги у справі №910/5857/15-г, тоді як номер даної справи - №910/5878/15-г. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 р. апелянта було зобов'язано надати підтвердження зарахування до Державного бюджету судового збору у даній справі, проте з наданої скаржником довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві видно, що судовий збір сплачено за апеляційною скаргою ТОВ «Рм-Інвест» у справі №910/5857/15-г.

У відповідності до п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 р., якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої-четвертої статті 49 ГПК.

З огляду на наведене, з відповідача має бути стягнуто суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 504,00 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рм-Інвест» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2015 р. у справі №910/5878/15-г - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рм-Інвест» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 19, код ЄДРПОУ 24930146) в доход Державного бюджету України 1 504 (одну тисячу п'ятсот чотири) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/5878/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун