Рішення № 46063107, 02.07.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2015 р.Справа № 922/3126/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Вознюк С.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Укрспецкомплект", м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС , с. Комсомольське про стягнення 95 552,58грн. за участю представників сторін:

позивача - Корнієнко А.І., дов. № 02/06-15 від 02.06.2015р.;

відповідача - Рєпнікова О.В., дов. № 533/22 від 31.12.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач після уточнення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 60 786,00грн., 3% річних в розмірі 947,05грн., пеню в розмірі 6 860,94грн., збитки від інфляції в розмірі 26 958,59грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 12/482 від 29.09.2014р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Із суті наданого позивачем уточнення, виходячи з його змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що дане уточнення за своєю правовою природою є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач, відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України, вправі до прийняття рішення по суті спору збільшити розмір позовних вимог, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, дана заява приймається судом до розгляду як така, що не суперечить вимогам чинного законодавства України, а подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням поданої заяви.

В судовому засіданні 22.06.2015р., в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву. Після перерви судове засідання продовжено.

Представник позивача позовні вимоги з урахуванням їх збільшення підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує частково, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, посилаючись на проведення антитерористичної операції на території Донецької, Луганської та Харківської областей, а також знаходження відповідача у процедурі банкрутства.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

29.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВО "Укрспецкомплект" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС (відповідач) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/482 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити відповідачу товари (продукцію) на умовах даного договору, а відповідач прийняти та оплатити їх вартість.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції визначаються сторонами у додатку № 1 до договору (п.1.3 договору).

За умовами п.2.5 договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору.

На виконання умов договору сторони підписали додаток № 1 до договору, в якому визначили найменування, асортимент, кількість, ціну товару, порядок здійснення оплати та поставки товару.

У п.3 додатку № 1 до договору сторони погодили порядок здійснення розрахунків, а саме: відповідач зобов'язався здійснити оплату товару протягом 30 днів з моменту підписання повноважними представниками сторін акту приймання-передачі продукції за кожну партію продукції.

Поставка товару здійснюється позивачем автомобільним транспортом на умовах поставки - DDP, відповідно до Правил "Інкотермс 2010" за реквізитами: 63460, Харківська область, Зміївський район, Зміївська ТЕС, склад Покупця протягом 40 календарних днів з дати отримання позивачем письмової заявки відповідача.

Оскільки відповідач взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті товару в строк, передбачений умовами договору не виконав, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд встановив наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію - пластини твердосплавні в кількості 1700шт. на суму 60 786,00грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковою накладною № РН-0000451 від 16.10.2014р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленими належним чином та наявними у справі.

Видаткова накладна відповідає вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, яка фіксує здійснення господарської операції (поставка товару) та початок перебігу строку для оплати за поставлений товар.

Також, в підтвердження поставки товару між сторонами 16.10.2014р. підписано акт приймання-передачі продукції. З боку відповідача даний акт підписано без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже було зазначено судом, відповідач за умовами п.3 додатку № 1 до договору зобов'язався здійснити оплату товару протягом 30 днів з моменту підписання акту приймання-передачі продукції.

Відповідач зобов'язання за договором не виконав, за отриманий товар не розрахувався, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 60 786,00грн.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності заборгованості за спірним договором на суму 60 786,00грн. підтверджується належними доказами, наявними у справі та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості перед позивачем у сумі 60 786,00грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 6 860,94грн. суд встановив наступне.

За умовами п.9.6 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ від ціни неоплаченої продукції.

На підставі зазначеного, позивач нарахував відповідачу за період з 17.11.2014р. по 25.05.2015р. пеню в розмірі 6 860,94грн. за прострочення оплати за поставлений за договором товар.

Вирішуючи питання правомірності стягнення з відповідача пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва 09.02.2004р. за заявою Державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-Банк" в особі філії Акціонерного банку "Полтава-Банк" у м. Києві порушено провадження у справі № 15/76-б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В силу п.1-1 ч.1 Розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справу про банкрутство відносно відповідача порушено 09.02.2004р., то до правовідносин сторін застосовуються положення Закону України від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року (далі за текстом Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Судом встановлено, що позивач є поточним кредитором, оскільки відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Згідно з абз.2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Таким чином, оскільки відносно відповідача у справі було порушено провадження у справі про банкрутство, суд дійшов висновку, що позивач не має право на нарахування пені, нарахованої ним під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення за період з 17.11.2014р. по 25.05.2015р. 3% річних в сумі 947,05грн. та збитків від інфляції в сумі 26 958,59грн. суд вважає їх цілком законними та обґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування збитків від інфляції на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, 3% річних та збитки від інфляції не є санкціями, у розумінні абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року, а тому право їх нарахування не скасовується мораторієм введеним у процедурі банкрутства відповідно до приписів цього Закону.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що нарахування 3% річних та збитків від інфляції не суперечить вимогам чинного законодавства України, воно відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач, посилаючись на проведення антитерористичної операції на території Донецької, Луганської та Харківської областей, просить суд звільнити його від сплати 3% річних та збитків від інфляції, нарахованих за порушення ним грошового зобов'язання.

Суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від сплати 3% річних та збитків від інфляції, нарахованих внаслідок порушення ним грошового зобов'язання, оскільки договором сторони чітко визначили умови виконання сторонами своїх зобов'язань. Умовою здійснення оплати за договором визначено факт підписання сторонами акту виконаних робіт.

Суд вважає за необхідне зазначити, що проведення антитерористичної операції не може бути підставою для звільнення відповідача від його договірних зобов'язань, оскільки договором та чинним законодавством України не передбачено такої підстави.

В силу ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача та не вбачає підстав для звільнення його від сплати 3% річних та збитків від інфляції.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 947,05грн. та збитків від інфляції в сумі 26 958,59грн.

Що стосується розподілу судових витрат із сплати суми судового збору за подання позову до суду, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 5 ст. ст.49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову частково судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи із викладеного та враховуючи те, що спір доведено до суду з вини відповідача, суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу суму судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 911,05грн.

За таких обставин, керуючись ст.ст.530, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 265 Господарського кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року, ст.ст.1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС, код ЄДРПОУ 05471247 (63469, Харківська область, Зміївський район, смт. Комсомольське, Балаклійське шосе, 2 п/р 26004306872 в АТ "Ощадний банк" м. Київ, МФО 300465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Укрспецкомплект", код ЄДРПОУ 37366256 (юридична адреса: 61037, м. Харків, пр-т Московський, 199-Б, адреса для листування: 61176, м. Харків, а/с 1019, п/р 26005060382124 в філії ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м. Харків, МФО 351533) - 60 786,00грн. основного боргу, 947,05грн. 3% річних, 26 958,59грн. збитків від інфляції, 1 911,05грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 6 860,94грн. відмовити.

Повне рішення складено 03.07.2015 р.

Суддя Т.А. Лавренюк