Рішення № 46061242, 22.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015

Справа №910/10847/15

За позовом Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Канат»

про стягнення 11 898, 62 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Ківерцівське лісове господарство» (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Канат» (далі-відповідач) про стягнення 7 608, 00 грн. – основного боргу, 206, 98 грн. – 3 % річних, 2 083, 64 грн. – інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо поставки товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.04.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.05.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

25.05.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про перенесення розгляду справи для надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом.

Розгляд справи відкладався через нез’явлення повноважних представників сторін та невиконання ними вимог ухвали суду.

У дане судове засідання представники сторін не з’явилися, через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання, в якому підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд розглядати дану справу без участі представника позивача.

Представник відповідача причин неявки суду не повідомив, однак про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що представники сторін були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.06.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, між Державним підприємством «Ківерцівське лісове господарство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Канат» було досягнуто усної домовленості по істотним умовам договору купівлі-продажу з передоплатою за товар, який має поставлятись.

Відповідач зобов’язаний був поставити позивачу радіатор, вартість якого складає 6 340, 00 грн., ПДВ (20 % ) - 1 268, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно виставленого рахунку–фактури № 16/04-3 від 16.04.2014 р. було перераховано відповідачеві 7 608, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 44 від 24.04.2014 р.

Відповідачем товар поставлено не було.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою № 346 від 10.10.2014 р., в якій просив останнього протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання даної вимоги, повернути на розрахунковий рахунок Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» сплачену суму попередньої оплати у розмірі 7 608, 00 грн., яка отримана відповідачем 16.10.2014 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач на вимогу відповіді не надав, грошові кошти не перерахував.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару поставлено не було, а тому останній зобов’язаний повернути перераховані йому кошти в розмірі 7 608, 00 грн., що відповідач в свою чергу не зробив. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 206, 98 грн. – 3 % річних та 2 083, 64 грн. – інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб на поставку товару вартістю 7 608, 00 грн.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже позивач, укладаючи з відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті отримати товар – радіатор.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачеві 7 608, 00 грн., в якості попередньої оплати на поставку товару, що підтверджується платіжним дорученням.

Судом встановлено, що відповідач оплаченого позивачем товару не поставив, доказів зворотного суду не надав, грошові кошти не повернув.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, судом встановлено вище, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення передоплачених коштів у розмірі 7 608, 00 грн., однак відповідач такого обов’язку не виконав.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Канат» 16.10.2014 р. претензії, відповідно останній зобов’язаний був повернути кошти за поставлений товар до 24.10.2014 р.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 7 608, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 206, 98 грн. – 3 % річних, 2 083, 64 грн. – збитки від інфляції.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, згідно п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, враховуючи норми чинного законодавства України та рекомендації Вищого господарського суду України, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є підставою для нараховування штрафних санкцій, у вигляді індексу інфляції та 3 % річних, у зв’язку з чим суд приходить до висновку, що вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про відшкодування вартості витрат на надання правової допомоги адвоката, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Оскільки суду не надано доказів оплати наданих послуг (платіжного доручення або іншого документа), суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Канат» (02081, м. Київ, вул. Причальна, буд. 5-А, ідентифікаційний код - 37062518), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» (45200, Волинська обл., м. Ківерці, вул. Кузнєцова, буд. 4, ідентифікаційний код - 00991551) 7 608 (сім тисяч шістсот вісім) грн. 00 коп. – заборгованості та 1 404 (одну тисячу чотириста чотири) грн. 22 коп. – судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 01.07.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.