Ухвала суду № 46058547, 14.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2015 р. м. Київ К/9991/43622/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІгроСвіт" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а-3537/10/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ІгроСвіт"

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ІгроСвіт" звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0002582320/3/22731/10/23-2 від 24.09.2010; № 0001562320/2/17883/10/23-2 від 30.07.2010.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0002582320/3/22731/10/23-2 від 24.09.2010; № 0001562320/2/17883/10/23-2 від 30.07.2010.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 06.11.2009 та складено акт № 457/23-2/33162783 від 19.11.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002582320/3/22731/10/23-2 від 24.09.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 543798 грн.; № 0001562320/2/17883/10/23-2 від 30.07.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 8166 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 4, ст. 5, ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на загальну суму 362512 грн.

При цьому, за основу податковим органом бралися звітні основні податкові декларації з податку на прибуток за період: ІV квартал 2006 року - ІI квартал 2009 року.

Так, щодо коштів отриманих від окремих гравців за гру на гральних автоматах та повернутих їм в розмірі не отриманих послуг слід зазначити, що Львівською філією позивача за період з 01.10.2006 по 06.11.2009 надавалися послуги з грального бізнесу, діяльність проводилась в містах: Дрогобич, Жидачів, Золочів, Мостиська, Стрий, Червоноград, Самбір.

01.10.2006 позивачем використовувалось в діяльності 16 гральних автомати, 2 касових апарати, а з 25.06.2009 використовувалось в діяльності 73 гральних автомати та 9 касових апаратів.

Перевіркою встановлено, що згідно даних фіскального звіту РРО виручка позивача за перевірений період становила: за 4 кв. 2006 року - 93058,00 грн., за 1 кв. 2007 року - 198253,00 грн., за 2 кв. 2007 року - 239267,00 грн., за 3 кв. 2007 року - 199446,00 грн., за 4 кв. 2007 року - 237510,00 грн., за 1 кв. 2008року - 327812,00 грн., за 2 кв. 2008 року - 350648,70 грн., за 3 кв. 2008 року - 559158,50 грн., за 4 кв. 2008 року - 556415,95 грн., за 1 кв. 2009 року - 498432,70 грн., за 2 кв. 2009 року 216942,90 грн.

Також для цілей перевірки використовувались: головна книга, обороти по рахунку 70 "Доходи від реалізації", 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".

В результаті, невідповідність між сумами фіскальних звітів та даними головної книги, а така сума згідно розрахунків відповідача склала 1288589 грн., стала основою для висновку про заниження валового доходу по наданим послугам.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, в ході здійснення діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу позивачем, у гравців отримувалися кошти в якості оплати за гру на гральних автоматах.

Зазначені кошти в повному об'ємі проводилися через реєстратори розрахункових операцій.

В касових чеках (денних Z-звітів) відображено кошти, які проведені через РРО та кошти, що повернуті гравцям.

Відповідно до абзацу 4 ст. 2 ст. 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" №265/95-ВР розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції при реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції, зокрема, з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого продавцем і покупцем правочину.

Згідно з наведеним в абз. 15 ст. 2 Закону № 265/95-ВР визначенням розрахунковим документом є документ установлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ та ін.), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункового документа (затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 105/5296) зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) - це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Відповідно до п. 3.2 цього Положення обов'язковими реквізитами касового чека є, зокрема, його порядковий номер, найменування, кількість і вартість товару (послуг), дата й час проведення розрахункової операції та напис "фіскальний чек".

Пунктом 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 107/5298, передбачено, що: реєстрація продажу товару (оплати послуг) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ має видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обіг уведено в режимі реєстрації.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, і видавати такий розрахунковий документ на повну суму проведеної операції особі, котра отримує або повертає товар, отримує послуги або відмовляється від них (пункти 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР).

Відповідальність за невиконання зазначеного обов'язку передбачено п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР у вигляді фінансової санкції в розмірі п'ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг).

Відповідач зазначене заперечив, вказавши що зі змісту фіскального чеку РРО (денного Z-звіту) не можливо визначити суму, яка поверталася гравцям.

Зазначені кошти в повному об'ємі проводилися через реєстратори розрахункових операцій. В касових чеках (денних Z-звітів) відображено кошти, які проведені через РРО та кошти, що повернуті гравцям.

Судом першої інстанції встановлено, що гравці отримували послугу на суму попередньої оплати, але якщо гравець відмовлявся грати і в нього був залишок не використаних коштів, та йому поверталася не використана частина грошей, яка проводилася через реєстратор розрахункових операцій (касовий апарат) і які відображені в касовому чеку.

З наведених законодавчих положень випливає, що видача готівкових коштів за повернений товар (послугу) є розрахунковою операцією, яка має бути проведена через РРО. У той же час порядок повернення коштів через касовий апарат залежить від технічних особливостей такого РРО, у зв'язку з чим можливим є два варіанти оформлення розглядуваної розрахункової операції:

У випадку, якщо алгоритм роботи РРО забезпечує окреме накопичення у фіскальній пам'яті від'ємних сум розрахунків, то вказана здійснюється шляхом реєстрації від'ємної суми у фіскальній пам'яті РРО з роздрукуванням фіскального касового чека про видачу коштів.

Кошти, які підприємство здавало в банк як виручку за надані послуги являють собою різницю між коштами які гравці сплатили через РРО і коштами які було повернуто гравцям.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення контрагентом недостовірних відомостей.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, фактичне виконання умов укладених позивачем з контрагентами договорів підтверджується актами здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг).

Кошти які були сплачені позивачем за оренду приміщень філії в яких здійснювалася діяльність пов'язана з гральним бізнесом, які включені до валових витрат.

Більш того, судом встановлено, що надані контрагентами послуги оренди безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Окрім того, позивачем до валових витрат включалися суми вартості торгових патентів.

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу не дає права на здійснення грального бізнесу, не зазначеного у такому патенті.

Відповідно до частин 4, 5 ст. 5 Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).

Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становить 60 календарних місяців.

Податок з прибутку, отриманого від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", підлягає сплаті до бюджету у сумі, визначеній відповідно до цього Закону, зменшений на вартість придбаних торгових патентів для здійснення цього виду діяльності.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІгроСвіт" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-3537/10/0970 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІгроСвіт" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а-3537/10/0970 скасувати.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 у справі № 2а-3537/10/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко