Постанова № 46052522, 26.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2015 року № 826/3515/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П.,

судді Іщука І.О.,

судді Погрібніченка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) до Державної виконавчої служби України (надалі - ДВС України, відповідач1), Міністерства юстиції України (надалі - Мін'юст, відповідач 2) про зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Медведєва О.В. скасувати постанову від 22.01.2015р. про закінчення виконавчого провадження №44546443 в частині твердження про виконання рішення національного органу - рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. - відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014р. та продовжити виконавче провадження з метою реального виконання рішення №12424/06 від 31.07.2014р. в частині виконання рішення вказаного національного органу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження без перевірки фактичного виконання судового рішення, всупереч тій обставині, що судове рішення виконано не було, а отже вказана постанова є незаконною і підлягає скасуванню, а виконавче провадження повинно бути поновлено.

Зокрема, позивач зазначає, що грошові кошти у розмірі 2 000 євро йому фактично виплачено, проте, в іншій частині рішення Європейського суду з прав людини щодо виконання рішення національного суду, ухваленого на користь позивача, не виконано.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

В судовому засіданні, призначеному на 23.06.2015 р., судом допущено заміну неналежного відповідача - Державну виконавчу службу України на належного відповідача - Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1).

Відповідачі явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, подали суду копії витребовуваних документів та письмові заперечення у яких зазначили, що рішення Європейського суду з прав людини фактично виконано у повному обсязі, а тому ДВС України правомірно, у межах повноважень винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень ДВС України перебуває виконавче провадження з примусового виконання рішення №12424/06 винесеного 31.07.2014р. Європейським судом з прав людини у справі «Філатов та інші проти України», де одним із заявників є ОСОБА_1, відповідно до якого Суд постановив:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, чиї заяви зазначені у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Так, постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України Медведєва О.В. від 29.08.2014р. відкрито виконавче провадження ВП №44546443 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №12424/06 від 31.07.2014р.

Постановою державного виконавця ВПВР ДВС України Медведєва О.В. від 22.01.2015р. ВП №44546443 закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у зв'язку із фактичним виконанням рішення Європейського суду з прав людини в повному обсязі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїмвнутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606- ХІV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно положень частин 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема, для забезпечення виконання судового рішення державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Норми ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав, з яких виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

В оскаржуваній постанові про закінчення виконавчого провадження від 22.01.2015р. ВП №44546443 зазначено «Рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Мін'юсту №6509 від 26.09.2014р. у розмірі 33 220,81 грн. (еквівалент 2 000 євро). Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини необхідно виконати рішення національного суду, яке підлягає виконанню, а саме рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р., винесеного на користь ОСОБА_1 Згідно інформації ВПВК УДВС ГУЮ у м. Києві, виконавче провадження по виконанню виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. №2-9141 про поновлення ОСОБА_1 на посаді художнього керівника ДП «Державний духовий оркестр України» з 27.07.2004р., закінчено 17.11.2011р. на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28.02.2013р. та у хвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2013р. ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04.04.2012р., якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 17.11.2011р. відмовлено, залишено без змін.».

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. у справі № 2-9141/ 004 позов ОСОБА_1 до ДП «Державний духовий оркестр України» задоволено частково, визнано незаконним наказ №68-к від 27.08.2004р., виданий ДП «Державний духовий оркестр України» про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули за ст. 40 п. 4 КЗпП, поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника художнього ДП «Державний духовий оркестр України» з 27.07.2004р. та стягнуто з ДП «Державний духовий оркестр України» ДП «Державний духовий оркестр України» кошти за вимушений прогул.

Виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. № 2-9141 про поновлення ОСОБА_1 на посаді художнього керівника ДП «Державний духовий оркестр України» з 27.07.2004р. перебував на виконанні у відділі державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

ОСОБА_1 поновлено на посаді художнього керівника ДП «Державний духовий оркестр України» (який в подальшому перейменований в ДП «Національний академічний духовний оркестр України») з 27.07.2004р. про що видано наказ від 03.02.2005 № 16-К.

ОСОБА_1 28.12.2005р. за участю державного виконавця в приміщенні ДП «Державний духовий оркестр України» ознайомлено з наказом про поновлення на роботі згідно рішення суду (наказ № 16-к від 03.02.2005р.).

У зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці останнього звільнено із займаної посади відповідно до наказу №117-к від 28.12.2005р.

Державним виконавцем, 28.12.2005р. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Постановою начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 13.07.2007р. за результатами розгляду звернення ОСОБА_1, скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 28.12.2005р. з підстави відсутності в акті державного виконавця від 28.12.2005р. засвідчення факту фактичного допущення стягувача до виконання попередніх обов'язків, у зв'язку із чим виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 02.11.2004р. № 2-9141 державним виконавцем відновлено 23.07.2007р.

З 14.12.2007р. по 27.08.2008 р. виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа зупинено у зв'язку із оскарженням в судовому порядку постанови про відновлення виконавчого провадження.

Одночасно з поновленням виконавчого провадження державним виконавцем до Шевченківського районного суду міста Києва направлено подання щодо роз'яснення порядку виконання рішення суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.09.2008р. відмовлено в наданні роз'яснення порядку виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02.11.2004р. по справі №2-9141/04.

В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2009р. позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконними та скасовано накази ДП «Національний академічний духовий оркестр України» від 03.02.2005р. № 16-к про поновлення позивача на посаді художнього керівника та від 28.12.2005р. № 117-к про його звільнення з вказаної посади. Стягнуто з ДП «Національний академічний духовий оркестр України» на користь ОСОБА_1 1 962 грн. 70 коп., без вирахування податків та обов'язкових платежів та на відшкодування моральної шкоди в сумі 3 000,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09.11.2009р. задоволено апеляційну скаргу ДП «Національний академічний духовий оркестр» та скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28.08.2009р. та постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Національний академічний духовий оркестр» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення та про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, в мотивувальній частині вищезазначеного рішення, судом чітко встановлено факт виконання боржником рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. № 2-9141 про поновлення ОСОБА_1 на посаді художнього керівника ДП «Державний духовий оркестр України» (боржником видано наказ № 16-К від 03.02.2005р. про поновлення позивача на роботі саме на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р., який зареєстровано у журналі реєстрації кадрових наказів та направлено ОСОБА_1 поштою, що підтверджується книгою вихідної кореспонденції та листом ДДО України, прізвище ОСОБА_1 з 03.02.2005 року щомісячно вносилось до табелів обліку робочого часу).

Відповідно до мотивувальної частини рішення Апеляційного суду міста Києва від 09.11.2009р., в судовому засіданні не встановлено фактів недопущення позивача до виконання своїх службових обов'язків шляхом створення йому перешкод з цього приводу та визнано безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що рішення суду про поновлення його на роботі від 02.11.2004р. не виконано, оскільки виконавче провадження не закінчене.

Ухвалою Верховного Суду України від 20.01.2010р. відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за його позовом до ДП «Національний академічний духовий оркестр України» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

ДП «Національний академічний духовий оркестр України» надано до відділу державної виконавчої служби копії вищезазначених наказів, про що державним виконавцем складено відповідний акт.

На підставі вищезазначеного, керуючись вимогами пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», 17.11.2011р. державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду.

На виконання доручення ДВС України заступником начальника управління державної виконавчої служби Ковалко Н.М. проведено перевірку матеріалів виконавчого провадження. За результатами перевірки винесено постанову від 17.11.2011р. № 76, якою дії державного виконавця щодо правомірності закінчення виконавчого провадження визнано такими, що вчинені у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

Таким чином, ДВС України в задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.11.2011р. відмовлено.

Не погоджуючись з постановою про закінчення виконавчого проваджений від 17.11.2011р., ОСОБА_1. оскаржено вказану постанову до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.04.2012р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28.02.2013р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2013р., у задоволенні скарги ОСОБА_1. на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 17.11.2011р. відмовлено.

Таким чином, дії державного виконавця по закінченню виконавчого провадження вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Суд зазначає, що факт виконання боржником рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. по справі № 2-9141 /04 та поновлення ОСОБА_1 на посаді художнього керівника ДП «Державний духовий оркестр України» з 27.07.2004 встановлено Апеляційним судом м. Києва в рішенні від 09.02.2009р. по справі № 22-9489, яке набрало законної сили.

Вказаним вище рішенням надано оцінку твердженням позивача щодо недопущення його до роботи та моменту виконання рішення суду, зокрема, в рішенні судом зроблено висновок про те, що ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження» не пов'язує виконання рішення суду про поновлення на роботі із складанням акту державного виконавця. При цьому, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що рішення про поновлення позивача на роботі було виконано відповідачем в добровільному порядку.

Більш того, вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 після поновлення на роботі та закриття виконавчого провадження звільнено за прогул.

Ухвалою Верховного суду України від 20.01.2010р. відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Враховуючи усе зазначене, суд погоджується з твердженнями ДВС України, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва по справі № 2-9141 виконано.

Згідно з положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-ІV та постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31.05.2006р. №784 Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Європейського суду та координації виконання рішень Європейського суду.

Відповідно до Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого зазначеною постановою, Урядовий уповноважений відповідає в установленому порядку на запити Європейського суду, надає докази, надсилає повідомлення та додаткові письмові зауваження, а також іншу інформацію щодо справ про порушення Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

На виконання зазначених норм законодавства, 15.12.2011р. Урядовим уповноваженим в установленому порядку надіслано до Європейського суду односторонню декларацію, якою Уряд України визнав надмірну тривалість виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.11.2004р. з 02.11.2004р. (дати, коли вказане рішення набрало законної сили) до 09.11.2009р. (дати, коли Апеляційним судом міста Києва винесено рішення) та зобов'язався сплатити суму у розмірі 900 євро, яка покриє будь-яку моральну та матеріальну шкоду, а також судові витрати.

Європейським судом ухвалено остаточне рішення від 31.07.2014р. у справі «Філатов та інші проти України», яким об'єднано заяву ОСОБА_1 № 7436/08 та заяви ще 15 заявників.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини №12424/06 від 31.07.2014р. підставою для звернення до зазначеної судової установи стало тривале невиконання рішень, ухвалених на користь заявників та відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв'язку із скаргами заявників.

У вказаному рішенні встановлено «суд прийшов до висновку, що рішення, ухвалені на користь заявників не було виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи.».

Вказаним рішенням присуджено справедливу сатисфакцію у розмірі 2 000 євро в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових витрат за тривалість невиконання відповідного рішення.

Європейський суд з прав людини дійшов до висновку про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод саме «у зв'язку з тривалим невиконанням рішень», та окрім іншого, зобов'язав державу-відповідача «виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню.».

Таким чином, вимога щодо виконання рішень національних судів поширюється лише на рішення, які залишаються такими, що підлягають виконанню.

Відповідно до практики Європейського суду Держава має нести відповідальність за тривале невиконання рішення, винесеного на користь особи, лише за період: з 02.11.2004р. по 09.11.2009р.

Враховуючи усе зазначене, беручи до уваги той факт, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва по справі № 2-9141 виконано, суд приходить до висновку, що у Держави відсутній обов'язок здійснити повторне виконання рішення національного суду, оскільки законодавство України не передбачає повторного виконання вже виконаного рішення суду. В даному випадку Державна несе відповідальність тільки за тривале невиконання рішення.

Беручи до уваги зазначені обставини, суд приходить до висновку, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження діяв з підстав та у межах повноважень, що визначені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи наявні докази фактичного виконання рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Беручи до уваги положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя І.О. Іщук

Суддя І.М. Погрібніченко