Постанова № 46052460, 26.06.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2015 року Чернігів Справа № 825/1822/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПоліщук Л.О.,

за участі секретаряСірого І.О.,

за участі представника відповідачаОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського обласного військового комісаріату про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 03.06.2015 звернувся з позовом до Чернігівського обласного війського комісаріату і просить поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області; стягнути з Чернігівського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 березня 2015 року до дня винесення рішення по справі.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідачем не було дотримано процедуру звільнення згідно заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України. 18.03.2015 позивач подав заяву на імя військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату про намір звільнитись за власним бажанням і 18.03.2015 був звільненим. Таким чином, не через два тижні, як зазначено в ст. 38 Кодексу законів про працю України, а в той самий день. Крім того, не була розглянута заява про залишення попередньої заяви ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням без розгляду, яка була подана до Чернігівського обласного військового комісаріату 19.03.2015. Позивач 19.03.2015 був призваний по мобілізації Бахмацьким районним військовим комісаріатом на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» до лав Збройних Сил України і направлений для проходження військової служби до ВЧ 2253, де по дійсний час позивач проходить військову службу і за ним відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України та ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» протягом одного року з дати призову повинно зберігатися робоче місце і виплачуватися середня заробітна плата.

Позивач в судове засідання не зявився, просив справи розглядати без його участі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, та пояснив, що звільнення позивача було здійснено на підставі наказу військового комісара Чернігівського ОВК від 18.03.2015 №66 у день написання заяви про звільнення у звязку з домовленістю про строк звільнення між позивачем та військовим комісаром Бахмацького РВК. Підтвердженням цієї згоди є те, що у своїй заяві про звільнення за власним бажанням позивач просить виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку з 31.09.2014 по 18.03.2015 (що вважається останнім робочим днем). Відповідач вважає, що за наявності домовленості між роботодавцем та працівником сторони трудового договору, строк попередження про звільнення може бути скорочений аж до дня звільнення працівника і за наявності такої домовленості останнього можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Оскільки, військовий комісар Чернігівського ОВК не заперечував проти звільнення позивача у зазначений строк, то підстав для поновлення ОСОБА_2 на роботі немає. Крім того, відповідач зазначає, що підпунктом 5.4.5 Настанови з мобілізаційного розгортання Збройних Сил України від 07.02.2013 №01 передбачено, що працівники Збройних Сил, які працюють у військових частинах (установах) і є військово зобовязаними, в особливий період виконують функціональні обовязки за посадами, які зберігаються у військових частинах (установах) та на документування військових частин не призначаються. Отже, бажання ОСОБА_2 проходити військову службу по мобілізації суперечило вищезазначеній Настанові. Таким чином, за відсутності іншого механізму вирішення даного питання, позивач вирішив написати заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Службовця Збройних Сил України ОСОБА_2 призначено з 31.10.2006 на посаду провідного спеціаліста, з посадовим окладом 480,00 грн. на місяць, з залишенням 15 рангу державного службовця, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату від 30.10.2006 №132 (а.с.6).

З 28.05.2013 службовця Збройних Сил України ОСОБА_2 призначено на посаду головного спеціаліста з посадовим окладом 1147,00 грн. зі збереженням 13 рангу державного службовця, що підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 28.05.2013 №31 (а.с.7).

18.03.2015 ОСОБА_2 надав військовому комісару Чернігівського обласного військового комісаріату заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та просив виплатити компенсацію за невикористану відпустку з 31.09.2014 по 18.03.2015 (а.с.24).

Згідно витягу з наказу військового комісара Чернігівського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 18.03.2015 №66 державного службовця ОСОБА_2, головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області звільнена з роботи 18.03.2015 за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (а.с.8).

Не погоджуючись з наказом №66 від 18.03.2015 про звільнення з роботи позивач зазначає, що заява про звільнення за власним бажанням від 18.03.2015 був ним написаний у звязку з поставленими умовами військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату про те, що якщо позивач бажає бути призваним по мобілізацію то він повинен звільнитися з роботи за власним бажанням посилаючись на вказівки Чернігівського обласного військового комісаріату.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму ВС України від 06.11.1992р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву, і звільнення в цьому випадку не проводиться.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується витягом з наказу військового комісара Бахмацького районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 28.05.2013 №31 ОСОБА_2 є державним службовцем 13 рангу.

Так, трудові відносини між позивачем та відповідачем щодо звільнення з роботи працівника за власним бажанням регламентовано ст. 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або письмово роботодавця за два тижні.

Зазначений двотижневий термін може бути скорочено, якщо заяву працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлено неможливістю продовжувати роботу, а саме у випадку:

переїзду на нове місце проживання;

переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

вступу до навчального закладу;

неможливості проживання у даній місцевості, підтвердженої медичним висновком;

догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;

догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи;

виходу на пенсію;

прийняття на роботу за конкурсом, а також інших поважних причин.

У даній ситуації роботодавець або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудові відносини в певний строк, зазначений у заяві, і видати наказ, у якому причини й дата звільнення мають бути чітко сформульовані. При цьому вагомість причин звільнення працівник повинен довести документально.

Однак, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу й не зажадав розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В межах вказаного двотижневого строку працівник має право відкликати раніше подану заяву про звільнення, і в такому разі протягом двотижневого строку від дня подачі заяви посада не вважається вакантною.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 18.03.2015 позивач перебував на робочому місці повний робочий день, що підтверджується табелем обліку робочого часу Бахмацького районного військового комісаріату за березень 2015 року (а.с.38).

Відповідно до відомості розподілу заробітної плати Чернігівського ОВК заробітна плата ОСОБА_3 за березень 2015 року склала 3189,52 грн. (а.с.82-83).

ОСОБА_2 в заяві від 18.03.2015 не зазначив, що він просить звільнити його до закінчення двотижневого строку у зв'язку з цим військовий комісар Чернігівського обласного військового комісаріату не мав права видавати наказ про звільнення позивача в день написання ним заяви про звільнення.

Таким чином, оскільки позивачем в поданій заяві про звільнення ним не зазначалась дата, з якої він бажає бути звільненим, таке, тобто звільнення, могло буди проведене лише з наступного за цим днем, а саме з 19.03.2015.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, суд приходить до висновку про порушення Чернігівським обласним військовим комісаріатом норм статті 38 Кодексу законів про працю України при звільненні ОСОБА_2 головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що Чернігівським обласним військовим комісаріатом необґрунтовано без урахування усіх обставин та несвоєчасно (з порушення строку, передбаченого статтею 38 Кодексу законів про працю України), тобто не протягом розумного строку прийнято наказ від 18.03.2015 за № 66 про звільнення з роботи ОСОБА_2 головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області.

Відповідно до довідки від 15.06.2015 №157 виданої Чернігівського обласного військового комісаріату, заробітна плата за останній два місяці роботи (січень, лютий 2015 року) головного спеціаліста Бахмацького районного військового комісаріату ОСОБА_2 складає 4415,25 грн., за один робочий день 220,76 грн. (а.с.21).

Згідно довідки від 26.06.2015 № 176, виданої Чернігівським обласним військовим комісаріатом, заробітна плата позивача за період з 19.03.2015 по 26,06,2015 складає 14790,91грн. (а.с.37).

Таким чином, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 березня 2015 року по 26 червня 2015 року в розмірі 14790,91 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пунктів 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченні на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 4415,25 грн. допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді головного спеціаліста відділення комплектування Бахмацького районного військового комісаріату Чернігівської області з 18.03.2015.

Стягнути з Чернігівського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 березня 2015 року по 26 червня 2015 року в розмірі 14790 (чотирнадцять тисяч сімсот дев'яносто) грн. 91 коп.

Постанова суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 4415 (чотири тисячі чотириста п'ятнадцять) грн. 25 коп. допустити до негайного виконання.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Поліщук