Постанова № 46051219, 24.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року 11 год. 32 хв.810/2148/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Сімейко А.А.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтертрансстрой»доВідділу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції у Київській областіпровизнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтертрансстрой» (далі ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Інтертрансстрой» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції у Київській області (далі ВДВС Бучанського міського управління юстиції або відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 07.05.2015 про відкриття виконавчого провадження №47490365.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова державного виконавця від 07.05.2015 про відкриття виконавчого провадження №47490365 оформлена з порушеннями вимог законодавства, оскільки зазначена у постанові інформація про предмет на який звертається стягнення не відповідає інформації, яка міститься у виконавчому документі, форма постанови не відповідає затвердженій формі та у ній невірно визначений суд до якого може бути оскаржена така постанова.

Тому, на думку позивача, постанова відповідача є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Позивач у судовому засіданні 24.06.2015 позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 24.06.2015, не зявився. Разом з цим, заперечення проти адміністративного позову містять клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Керуючись положеннями статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07 травня 2015 року на підставі заяви стягувача від 07.05.2015 державним виконавцем ВДВС Бучанського міського управління юстиції ОСОБА_2 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 30.04.2015 №565 про звернення стягнення на транспортний засіб, який належить на праві власності ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Інтертрансстрой» для задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» у розмірі 593177,35 грн., про що прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №47490365 (а.с.5).

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач скористався своїм правом оскаржити її у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як вбачається із змісту постанови від 07.05.2015 про відкриття виконавчого провадження №47490365, державним виконавцем постановлено «Боржнику добровільно виконати рішення в строк до 7-ми днів з дня отриманої даної постанови».

Тобто, державним виконавцем чітко встановлений строк, який визначає період часу зі спливом якого має бути здійснене виконання рішення у добровільному порядку.

Постановлене відповідачем цілком кореспондується із поняттям «строк», що визначений у положеннях статті 251 Цивільного кодексу України.

Так, за характером визначеності виділяють абсолютно визначені строки (терміни), тобто ті, які вказують на точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки; відносно визначені строки (терміни) характеризуються меншою точністю і вказують лише приблизні орієнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхідний для виконання, негайно тощо та невизначені строки (терміни), які мають місце у разі, якщо законом чи договором взагалі не встановлено будь-якого часового орієнтиру, хоча й передбачено, що відповідні правовідносини мають часові межі.

Суд погоджується із твердженням позивача про те, що державним виконавцем порушено законодавчо встановлену процедуру у частині визначення строку для добровільного виконання рішення.

Однак, строк, визначений державним виконавцем в оскаржуваній постанові є значно більшим за періодом часу, ніж той, що визначений приписами Закону України «Про виконавче провадження», що в свою чергу жодним чином не порушує права та інтереси позивача, а навпаки надає йому певні привілеї та преференції.

Крім цього, суд вважає, що встановлення відповідачем початку спливу строку для добровільного виконання саме з дати отримання постанови направлено саме на захист прав позивача і його законних інтересів.

Щодо тверджень позивача про те, що пункт 2 постанови про відкриття виконавчого провадження не відповідає положенням Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за №865/4158 (додаток до Інструкції №7), оскільки не містить календарної дати до якої позивач має виконати рішення у добровільному порядку, суд зазначає таке

Як вбачається із приписів наведеної Інструкції та додатків до неї строк для добровільного виконання рішення зазначається у такій формі: «боржникові добровільно виконати рішення у строк до "___" ____ ____ року».

Тобто, даний припис зобовязує державного виконавця зазначити чітку календарну дату.

Разом з цим, відповідно до положень статей 251 та 252 Цивільного кодексу України, який був прийнятий 16.01.2003, під чіткою календарною датою розуміється «термін», а не «строк», який визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Враховуючи те, що поняття «термін» законодавцем введено після прийняття 16.01.2003 Цивільного кодексу України, чинна редакція статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» зобовязує державного виконавця вказувати саме строк, а не термін для самостійного виконання рішення суд дійшов висновку, що твердження позивача про необхідність зазначення у постанові саме терміну, а не строку для добровільного виконання є помилковим.

Відносно тверджень позивача що у постанові про відкриття виконавчого провадження невірно зазначено порядок її оскарження, що порушує його права в частині обізнаності про порядок її оскарження, суд зазначає таке.

Як вбачається із змісту постанови від 07.05.2015 про відкриття виконавчого провадження №47490365, державним виконавцем зазначено, що вона може бути оскаржена, зокрема, до Ірпінського міського суду.

Відповідно до частини пятої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В силу положень статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки законодавством не передбачений окремий порядок оскарження рішень державної виконавчої служби щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, вирішення даної справ віднесено до компетенції окружного адміністративного суду.

З огляду на зазначене суд погоджується із твердженням позивача про невірне визначення державним виконавцем у постанові суду до якого вона може бути оскаржена.

Разом з цим, суд вважає дану обставину, як підставу для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, недостатньою оскільки, законодавством не передбачено негативних наслідків лише у звязку із неправильним визначенням у постанові державного виконавця органу до якого вона може бути оскаржена.

Крім цього, як вбачається із матеріалів справи позивачем у повному обсязі реалізовано право на захист субєктивних прав і інтересів шляхом звернення до суду та розгляду заявлених вимог у цьому провадженні.

Щодо тверджень позивача про те, що інформація про предмет на який звертається стягнення не відповідає інформації, яка міститься у виконавчому документі суд зазначає таке.

Судом встановлено, що предметом стягнення відповідно до постанови від 07.05.2015 про відкриття виконавчого провадження №47490365 є транспортний засіб марки «Volkwagen». Водночас, у виконавчому написі нотаріуса від 30.04.2015 №565 вказано марку транспортного засобу«Volkswagen».

Суд не бере до уваги вказану обставину як підставу для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки 23.06.2015, до прийняття судом рішення по суті заявлених позовних вимог, державним виконавцем було прийнято постанову по виконавчому провадженню № 47490365 про виправлення технічної помилки у назві транспортного засобу, з назви «Volkwagen» на назву «Volkswagen». (а.с.43).

Крім того, за переконанням суду, наявність технічної помилки, яка не впливає на здатність точної ідентифікації предмета стягнення та яка виправлена на дату розгляду справи, не може бути підставою для скасування оскарженої постанови.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваного рішення.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

Крім цього, представник позивача повідомив суд, що станом на дату прийняття рішення по суті заявлених позовних вимог, державним виконавцем не застосовано жодних додаткових заходів впливу на боржника шляхом прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, тощо.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, а доказів понесення ним інших витрат, повязаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 червня 2015 р.