Постанова № 46050953, 25.06.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року Справа № 808/2021/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В. за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2015 Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_2А.) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 29.12.2014 №0008041702 на суму 167 046,00 грн., податкового повідомлення - рішення від 29.12.2014 №0008151702 на суму 510,00 грн. та податкового повідомлення - рішення від 06.03.2015 №0003861702 на суму 614 010,02 грн., посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі необґрунтованих та незаконних висновків, викладених в акті перевірки від 05.12.2014 №1807/17/НОМЕР_1 та в акті перевірки від 11.02.2015 №79/08-28-17-02/НОМЕР_1.

25.06.2015 представник позивача у судове засідання не зявився, надав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Від представника відповідача - ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження, проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, з підстав зазначених у письмових запереченнях, зокрема зазначає, що ФОП ОСОБА_2 в порушення 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.198.2, 198.3, п.198.4 ст.198 п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість у 2012-2013 роки на загальну суму 111364,00 грн.; п. 177.4 ст. 177, п.138.1. ст. 138, п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб суб'єкта підприємницької діяльності за 2012 рік на загальну суму 497554,52 грн. та за 2013 рік на загальну суму 15542,76 грн.; п.п.49.18.2 п.49.18 ст.49, п.п. «б» п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, а саме не подання податкового розрахунку за формою 1ДФ за І кв. 2012 року. Крім того, податковий орган зазначає, що перевіркою правильності визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу (документально підтверджених) встановлено, що згідно наданих до перевірки первинних документів (податкових та видаткових накладних, виписок банку) позивачем здійснювалось придбання запчастин до вантажних автомобілів та легкового автомобіля, проте, до перевірки ФОП ОСОБА_2А не надано жодних первинних документів (актів виконаних робіт, рахунків, договорів), які б підтверджували використання запчастин у господарській діяльності для отримання доходу.

Таким чином, в порушення п. 177.4 ст. 177, п.138.1. ст. 138, п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_2 до валових витрат віднесено витрати на запчастини, використання яких у господарській діяльності для отримання доходу не підтверджено документально.

На підставі вище викладеного вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом у порядку встановленому чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись приписами статей 41, 128 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

В період з 10.11.2014 по 28.11.2014 фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 05.12.2014 №1807/17/НОМЕР_1.

На підставі акту перевірки від 05.12.2014 №1807/17/НОМЕР_1 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0008041702 від 29 грудня 2014 року - за платежем податок на додану вартість на загальну суму 167 046,00 грн., в тому числі за основним платежем 111 364,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 55 682,00 грн.;

- №0008071702 від 29 грудня 2014 року за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 641 371,60 грн., в тому числі за основним платежем 513 097,28 грн. та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 128 274,32 грн.;

- №0008151702 від 29 грудня 2014 року за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 510,00 грн., в тому числі за основним платежем 0,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 510,00 грн.

Із визначеними сумами податкових зобовязань та застосованих штрафних санкцій позивач не погодився та подав скаргу до Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Згідно рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 23 січня 2015 року №45/15/08-01-10-04-13 (447/7/08-01-10-04-13) було визначено необхідність проведення документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань, що стали предметом оскарження.

Так, на підставі п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку СПД фізичної особи ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, з урахуванням питань, що стали предметом оскарженням, результати якої оформлені актом від 11.02.2015 №79/08-28-17-02/НОМЕР_1.

За результатами акту перевірки від 11.02.2015 №79/08-28-17-02/НОМЕР_1 Головним управління ДФС у Запорізькій області прийнято рішенням про результати розгляду скарги від 27.02.2015 №158/14/08-01-10-04-13 (1510/7/08-01-10-04-13), згідно якого скаргу позивача частково задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення №0008071702 від 29 грудня 2014 року в частині зайво донарахованого податку на доходи фізичних осіб в сумі 21 889,26 грн. та штрафних санкцій в розмірі 5 472,32 грн.

В іншій частині скаргу позивача було залишено без задоволення, а суми нарахованих податкових зобовязань та штрафних санкцій без змін.

За результатами рішення про результати розгляду скарги від 27.02.2015 №158/14/08-01-10-04-13 (1510/7/08-01-10-04-13) податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0003861702 від 06 березня 2015 року за платежем податок на доходи фізичних осіб всього на суму 614 010,02 грн. в тому числі за основним платежем 491 208,02 грн. та застосовані штрафні (фінансові санкції) у розмірі 122 802,00 грн.

За результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України прийнято рішення про результати розгляду скарги №2841/К/99-99-10-01-03-14 від 30 березня 2015 року, відповідно до якого скаргу позивача залишено без задоволення, а суми нарахованих податкових зобовязань та штрафних санкцій без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали наступні висновки актів перевірки щодо встановлених порушень податкового законодавства, а саме:

1. В товарно-транспортних накладних перевізником зазначається ФОП ОСОБА_2, а не контрагент підприємця, що надавав йому послуги з перевезення вантажу. У звязку з цим перевіряючі не можуть встановити реальність здійснення господарських операцій (стор. 12 26, 28 36, 42 50, 52 57 акту планової перевірки).

2. У звязку із відсутністю за зареєстрованим місцезнаходженням постачальника (ТОВ «Глорія Ойл»), придбання палива у нього не є можливим. (стор. 26 27, 50 51 акту планової перевірки). В звязку з цим перевіряючі не можуть встановити реальність здійснення господарських операцій у квітні 2012 року.

3. До перевірки не надано документів, що підтверджують використання у власній господарській діяльності запчастин, придбаних у постачальників (стор. 27 28, 36 37, 57 59 акту планової перевірки). У звязку з цим перевіряючі не можуть встановити реальність здійснення господарських операцій.

Правомірність відображення вказаних господарських операцій у податковому обліку з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість позивача заперечується відповідачем в акті перевірки.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Що стосується товарно-транспортних накладних, судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивач надавав експедиторські послуги з перевезення вантажів своїм замовникам.

При цьому, у позивача був відсутній власний автотранспорт для здійснення перевезень, про що детально зазначено на стор. 8 Акту планової перевірки.

За відсутності власного транспорту, для перевезення вантажів замовників, позивач замовляв цю послугу у третіх осіб, що повністю відповідає приписам ст. 929 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

При цьому, сам ФОП ОСОБА_2 не приймав участі у складанні товарно-транспортних накладних, їх складав вантажовідправник замовник перевезень (із зазначенням державного номеру автомобіля, що здійснює перевезення).

Після доставки вантажу вантажоотримувачу, на підставі ТТН та рахунку, замовник сплачував вартість послуги з перевезення цього вантажу.

Тобто, вантаж замовника (перевізник ФОП ОСОБА_2 без власного транспорту) було доставлено до вантажоотримувача і господарська операція з отримання доходу на підставі складеної замовником ТТН є абсолютно реальною і не викликає сумніву в її реальності у податкового органу.

При цьому, замовлення «перевізником» ФОП ОСОБА_2 у третіх осіб послуги з перевезення цього ж самого вантажу на підставі цієї ж самої ТТН за цим самим маршрутом не дає змоги податковому органу встановити реальність здійснення господарської операції.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Сама по собі неможливість проведення податковим органом зустрічних звірок по контрагентам позивача не є обставиною, що свідчить про нереальність самих господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача на момент проведення перевірки були наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких ФОП ОСОБА_2 задекларовано суму податкового кредиту та витрат по операціям з контрагентами-постачальниками. Вказані первинні документи містяться в матеріалах справи.

Використання придбаних послуг з автоперевезень підтверджується первинними документами, на підставі яких ФОП ОСОБА_2 задекларовано суму податкових зобовязань та доходів по операціям з контрагентами-покупцями. Вказані первинні документи залучені до матеріалів справи.

Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, їх оформлення може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Товарно-транспортні накладні (їх наявність або відсутність) не є підставою для не включення вартості придбаних послуг до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

Що стосується неможливості придбання палива позивачем у ТОВ «Глорія Ойл» у квітні 2012 року на судом встановлено, що ТОВ «ГЛОРІЯ ОІЛ» (місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Заньковецької, буд. 1) у 2012 році (коли відбулося придбання палива) мало назву ТОВ «Дизель Групп» (місцезнаходження: 69065, м. Запоріжжя, вул. Музейна, 16) та перебувало на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя.

Висновок про нереальність господарських операцій позивача податковим органом зроблено в звязку з тим, що «Згідно баз даних: АІС «Співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА України»; БД «Бест-Звіт»; АІС РПП, встановлено, що підприємство має обліковий стан 8 до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням».

На підтвердження реальності господарських операцій, окрім первинних документів позивачем надано також Постанову Запорізького окружного адміністративного суду по справі №0870/11452/12 від 19 грудня 2012 року.

Дане судове рішення свідчить, що постачальник палива у 2012 році не тільки здійснював торгівлю нафтопродуктами, а й знаходився за своїм місцезнаходженням (ДПІ проводила виїзні перевірки за місцезнаходженням платника податків) та подавав податкову звітність, яку ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя спочатку «помилково» (до звернення ТОВ «Дизель Групп» до суду) не визнавала.

Що стосується не надання документів, що підтверджують використання у власній господарській діяльності запчастин, придбаних позивачем у постачальників (стор. 27 28, 36 37, 57 59 акту планової перевірки) суд встановлено, що позивачем на підставі п. 44.7 Податкового кодексу України, разом із запереченнями до акту перевірки було надано копії документів щодо реалізації придбаних запчастин.

Дані документи службовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя під час розгляду заперечень залишено без уваги з тих підстав, що ці документи платник податків повинен був надати до закінчення самої перевірки.

При цьому, на стор. 46 акту перевірки №79/08-28-17-02/НОМЕР_1 від 11 лютого 2015 року зазначено, що «Беручи до уваги вищенаведене, на підставі п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями ДПІ у Ленінському районі було прийняте рішення не розглядати додатково надані ФОП ОСОБА_2 первинні документи на продаж запчастин (видаткову накладну №РН-0000001 від 26.11.2014, податкову накладну №28 від 26.11.2014, прибутковий касовий ордер №1 від 26.11.2014).»

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абз. 2 п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, керівник податкового органу при прийнятті рішення за результатами розгляду заперечень зобовязаний врахувати всі документи, надані платником податків в порядку, передбаченому п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України.

Що стосується правомірності включення до складу податкового кредиту, то слід зазначити наступне:

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. В даному пункті перелічені обовязкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В акті перевірки не встановлено відсутності податкових накладних по господарських операціях їх заповнення з порушенням вимог статті 201 ПК України або не використання товарів у господарській діяльності (крім придбаних запчастин).

Виходячи з приписів вищевказаних норм, податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Придбання товарів (робіт, послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Постачальники ФОП ОСОБА_2 на момент складання податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість, мали право складати податкові накладні, а самі податкові накладні повністю відповідають вимогам Податковому кодексу України. Таким чином, в звязку із складанням цих податкових накладних у ФОП ОСОБА_2 виникло право на включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Таким чином, ФОП ОСОБА_2 не допущено порушень п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 та п. 200.1 ст.200 Податкового Кодексу України.

Що стосується порушень постачальниками ФОП ОСОБА_2 своїх податкових зобовязань, то відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини

Таким чином, платник податків (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи врахування до валових витрат за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.

Беручи до уваги вище наведене, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, у звязку з тим, що позивачем спростовані висновки податкового органу за результатами перевірки, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та законність висновків зроблених в акті перевірки та обґрунтованість податкових повідомлень рішень, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адіністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області №0008041702 від 29 грудня 2014 року, №0003861702 від 06 березня 2015 року та №0008151702 від 29 грудня 2014 року

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяЮ.В.Калашник