Ухвала суду № 46049400, 30.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/7145/2015 Головуючий в 1 інстанції - Букіна О.М.

Доповідач: Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.

при секретарі Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року в справі за позовом Кредитної спілки «Народний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Народний кредит» про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Кредитна спілка «Народний кредит» звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 в сумі 9372 грн. 11 коп. та судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп.

Відповідачка подала до суду зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним з посиланням на те, що вона не була прийнята в члени кредитної спілки, а тому позивач у відповідності із Статутом не мав права видавати їй кредит. Також посилалась, що рішення про прийняття її в члени спілки було прийнято не уповноваженим органом, вона не повідомлялась про проведення загальних зборів членів спілки поштою, як це передбачено Законом. Крім того вказувала, що умови кредитного договору є несправедливими так як передбачають право позивача отримувати необґрунтовані прибутки, шляхом збільшення плати за користування кредитом в порівнянні з тими сумами, що він надає в кредит, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та тягне недійсність такого правочину.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року позов Кредитної спілки задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Народний кредит» заборгованість в розмірі 7875 грн. 15 коп. та судовий збір в сумі 243грн. 60 коп. В іншій частині вимог спілки , а також в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням відповідачка за основним та позивач за зустрічним позовом подала апеляційну скаргу, в якій просила про ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову, та відмову в задоволенні позову про стягнення кредиту.

Скаргу обґрунтовувала тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права. Суд безпідставно не застосував ст. 15 Закону України «Про кредитні спілки» відповідно до якої прийняття в члени кооперативу є компетенцією спостережної ради, та не застосував ст. 14 цього ж закону відповідно до якої вона повинна була бути повідомлена листом про проведення загальних зборів.

Оскільки позивач порушив вимоги Закону при вирішенні питання щодо прийняття її в члени спілки, відповідно не мав права укладати кредитний договір. Суд також не надав належної правової оцінки тому факту, що позивач в односторонньому порядку змінив відсоткову ставку по кредиту внаслідок чого став вимагати суми, які не були передбачені графіком погашення кредиту.

Також скарга містить посилання на процесуальні порушення, на не дослідження судом кредитної справи, допущені порушення правил підсудності, та безпідставно стягнув з неї судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримала.

Представник позивача заперечувала проти задоволення скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,

за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Задовольняючи позов суд вважав встановленими такі обставини.

17 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем, як членом кредитної спілки було укладено Кредитний договір № 18-121005-н, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 12 000 гривень 00 копійок, плата за користування яким становить 80,3% річних, тобто 0,22% денних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, строком на 24 місяці (а.с.9-9а).

Судом також встановлено, що 17 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем укладений Додатковий договір до Кредитного договору № 18-121005-н (а.с.10).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 вищезгаданого договору, плата за користування: кредитом (проценти) становить 80,3% річних, тобто 0,22% денних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту включаючи дату його повернення, тобто річна ставка переплати за кредитом на умовах дотримання графіку погашення кредиту становить 41,25%.

Нарахування процентів за даним договором здійснюється з урахуванням числа днів в календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно).

Встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу відповідачу кредитних коштів в сумі 12 000,00 грн.

В свою чергу, відповідач скористалася кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала.

Також встановлено, що позивачем в жовтні 2014 року на адресу відповідача направлено претензію з рекомендацією сплатити заборгованість за договором, проте вона не виконана відповідачем (а.с. 16).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 04.03.2015 року сума заборгованості відповідача за первинним позовом перед КС «Народний кредит» становить 9372,11 гри. та складається з: пені - 185,48 грн., штрафу - 1411,48 грн., відсотків - 4952,19 грн., тіла кредиту - 2822,19 грн. (а.с.87-88).

Суд вважав доведеною заборгованість по тілу кредиту та відсоткам, та на підставі ст. 551 ЦК України зменшив розмір нарахованої неустойки до 100 грн. 77 коп.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Доводи скарги про безпідставне нарахування підвищених відсотків, колегія суддів не приймає, тому, що вони нараховані за умовами кредитного договору, які судом недійсними не визнані.

Посилання представника відповідача на те, що відповідачем погашена заборгованість, так як нею сплачена сума за весь час дії договору більше 22 000 грн., колегія не приймає, тому, що судом встановлено, що під час дії договору мало місце прострочення платежів, за яке за умовами договору нараховувались підвищені відсотки, що було погоджено сторонами під час укладення додаткового договору, а тому суми , які надходили від відповідача зараховувались спочатку на штрафні санкції, підвищені відсотки, а лише в останню чергу на погашення тіла кредиту, що й стало наслідком існування заборгованості, незважаючи на те, що відповідачем постійно сплачувались суми по кредиту.

Стосовно зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним судом встановлені такі обставини.

Відповідно до п. 1.1 додаткового договору до кредитного договору у разі несвоєчасного надходження планового платежу повністю або частково, з першого дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком, плата за користування яким становить 365% річних, тобто 1% денних на суму залишку по кредиту.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачена можливість сторони в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 7 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. З ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, законом встановлена презумпція правомірності правочину і він може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.

Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі

між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про

надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його

обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати па

страхування, юридичне оформлення тощо);

є) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

3) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона

здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

З п. 10.5 Кредитного договору вбачається, що позичальник підтверджує, що зміст частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» йому відомий, і Кредитодавець повідомив Позичальнику у письмовій формі зазначену у вказаній нормі: інформацію.

В п. 10.6 Кредитного договору зазначено, що підпис позичальника в п.11цього Договору свідчить про згоду з умовами цього Договору та отримання одного примірника кредитного Договору.

Оцінивши матеріали справи та умови укладеного спірного Договору, суд вважав: встановленим, що відповідача, як споживача було ознайомлено з правилами та умовами надання кредитною спілкою кредитування, сукупну вартість кредиту та порядок погашення щомісячних платежів, про що свідчить її підпис на Кредитному договорі, в Додатку №1 до Договору та Додатковому договорі до Кредитного договору № 18-121005-н.

Крім того, аналізуючи діюче законодавство вбачається, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладання договору між сторонами виникають кредитні правовідносини.

З огляду на викладене, суд вважав, що позивач за зустрічним позовом була належним чином повідомлена про усі можливі ризики й умови кредитування, про істотні умови укладеного кредитного договору та погодилася з ними, підписавши договір та почала виконувати взяті на себе зобов'язання.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановлено, що відповідач з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору, зокрема, щодо збільшення розміру відповідальності кредитної спілки, можливості внесення змін та доповнень до кредитного договору не зверталася, що свідчить про її згоду :-з усіма умовами спірного договору.

Таким чином, підписавши Кредитний договір та Додатковий договір до Кредитного договору, відповідач погодилася з усіма його умовами, вважаючи їх розумними та справедливими.

Враховуючи викладене вище, суд встановив, що права відповідача, як споживача не були порушені при укладанні спірного Кредитного договору.

Крім того, посилання позивача на те що, умови п. 7.3 Кредитного договору № 18-121005/н від 17.10.2012 року щодо нарахування пені у розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу суперечать Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд вважав безпідставним.

Так, рішенням Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 рок) «Щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Пре відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» роз'яснено, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України. що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Разом з тим, з відповідачем спірний договір був укладений як з фізичною особою, а тому на правовідносини, що склались між сторонами цей Закон не поширюється.

Також, обґрунтовуючи зустрічний позов відповідач вважала, що Додатковий договір до Кредитного договору № 18-121005/н від 17.10.2012 року, яким встановлено порядок, умови та розмір зміни фіксованої відсоткової ставки є нікчемний та не відповідає Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, суд не погодився з даними твердженнями, з огляду на наступне.

Згідно п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов кредитного договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст. 641-642 ЦК або в порядку, визначеному ч.б ст. 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст. 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику, якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Так, пунктом 1.1 Додаткового договору до Кредитного договору № 18-121005-н від 17.10.2012 року передбачено, що за будь-яких умов, у разі своєчасного ненадходження (прострочення) планового платежу повністю або частково, з першого дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком. Протягом строку визнання кредиту кредитом з підвищеним ризиком фіксована процентна ставка за ним встановлюється у розмірі 365% річних, тобто 1% денних на суму залишку по кредиту.

Посилання відповідача на невідповідність цих положень Закону України «Про захист прав споживачів» щодо застосування несправедливих умов договору суд вважав не обґрунтованим.

Виходячи з положень вказаного Закону несправедливими умовами, зокрема, є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним забов'язань за договором.

Аналізуючи Кредитний договір № 18-121005/н від 17.10.2012 року та Додатковий договір № 18- 121005/н від 17.10.2012 року, вбачається, що жодних компенсацій за невиконання зобов'язань не встановлено, а встановлено порядок та розмір зміни відсоткової ставки, що в силу оплатності кредитного договору є платою за користуванням наданими кредитними коштами та відповідає вимогам ст. 1056-1 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б давали підстави для визнання Кредитного договору недійсним, а також не спростовується факт укладання договору та отримання кредитних коштів.

Виходячи з наявних у справі та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, вищенаведені обставини, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновок суду про наявність підстав для стягнення заборгованості з боржника та відсутності підстав для задоволення зустрічного позову відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги про порушення позивачем вимог Закону «Про кредитні спілки» при вирішенні питання про прийняття відповідача до членів кредитної спілки, та як наслідок недійсність кредитного договору, колегією не приймаються, тому, що суд встановив відсутність таких порушень, волевиявлення сторін на набуття членства, прийняття рішення про прийняття відповідача в члени кредитної спілки компетентним органом, у відповідності з Статутом позивача, отримання кредитних коштів, а також інформованість членів кредитної спілки в тому числі і відповідача про проведення зборів, оскільки остання надавала доручення іншій особі бути її представником та виступати від її імені на загальних зборах кредитної спілки з усіх питань.

Доводи про те, що позивач на протязі дії кредитного договору в порушення графіку погашення кредиту, безпідставно нараховував підвищені відсотки, колегія не приймає, тому, що представник відповідача визнала в судовому засіданні, що під час дії договору з боку відповідача мали місце нетривалі прострочення, що й стало наслідком нарахувань підвищених відсотків, передбачених додатковим договором, який підписала відповідачка, та встановлення інших строків сплати наступних платежів.

Вказані нарахування не можна вважати односторонньою зміною відсоткової ставки, тому, що за вищенаведеними умовами договору, таке підвищення було погоджено сторонами завчасно і було передбачено лише по кредитах з підвищеним ризиком, тобто по яким мало місце прострочення строків погашення щомісячних платежів.

Доводи скарги, щодо процесуальних порушень, а саме: порушення правил підсудності, та не дослідження кредитної справи не впливають на правильність постановленого рішення.

Посилання на безпідставне стягнення судового збору з відповідача також є помилковим, тому, що на користь позивача, позовні вимоги, якого були задоволені обґрунтовано на підставі ст. 88 ЦПК України був стягнутий судовий збір.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2015 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: