Ухвала суду № 46047195, 30.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/11074/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року по справі № 818/580/14 за позовом Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області до ОСОБА_3 про стягнення податкової заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Охтирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Сумській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення податкової заборгованості.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, прийнято рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.06.2007 року між Охтирською міською радою (орендодавець) та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2098га. На підставі цього договору земельна ділянка передана відповідачу в оренду для комерційного використання (договір укладено на 10 років).

За умовами п.8 Договору річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у розмірі 5% нормативної грошової оцінки землі, що складає 14536,65 грн.

Як вбачається із листа Охтирської міської ради від 06.02.2014 року за № 1.1.-09/164 станом на 01.02.2014 року договір оренди землі, укладений з відповідачем, є діючим.

Рішенням Охтирської міської ради №905-мр від 25.12.2009 року затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Охтирка з базовою вартістю 1 кв.м. 94,73 грн. Затверджені матеріали грошової оцінки землі м. Охтирка введені в дію з 01 січня 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що 04.06.2013 року відповідачу особисто вручено податкове повідомлення №0198501720 від 08.05.2013 року із зазначенням граничного строку сплати орендної плати в сумі 39879,83 грн. до 29.08.2013 року. Вказане податкове повідомлення не оскаржувалось.

22.11.2013 року Охтирською ОДПІ Міндоходів у Сумській області на адресу відповідача направлено податкову вимогу від 19.11.2013 року №53-15.

Крім того, позивач листом від 21.11.2013 року за вих. №11975/10/15-210 повідомив відповідача про те, що станом на 18.11.2013 року за останнім обліковується податковий борг по орендній платі за землю з фізичних осіб в сумі 39879,83 грн.

Вважаючи, що відповідач має заборгованість з орендної плати за землю з фізичних осіб в сумі 39879,83 грн., позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що податковий борг на час розгляду справи відповідачем не сплачений, тому підлягає стягненню у судовому порядку.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх помилковими. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Як зазначено у частині першій статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе й обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин. (практика Верховного Суду України, згідно постанови від 20 травня 2008 року)

Так, судами попередніх інстанції не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зокрема, встановлюючи фактичні обставини справи, судами не було вчинено відповідних процесуальних дій для достеменного з'ясування правового статусу відповідача з метою визначення обсягу його прав та обов'язків у межах спірних правовідносин. Зокрема, судам необхідно надати оцінку доводам відповідача щодо наявності обставин, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, які зумовлюють припинення його податкового обов'язку за відповідний період. При цьому необхідно встановити наявність або відсутність правових підстав для визначення відповідачу зобов'язання по орендній платі за землю з фізичних осіб у відповідній сумі.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року по справі №818/580/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.