Ухвала суду № 46047091, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/1399/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство КЛІО Продактс Груп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 по справі №2а-238/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство КЛІО Продактс Груп» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство КЛІО Продактс Груп» (далі - ТОВ «ТВП КЛІО Продактс Груп», позивач) до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - Бориспільська ОДПІ Київської області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області №0033022320 від 23.12.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 116101,00грн., з яких 116100,00грн - основний платіж та 01,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «ТВП КЛІО Продактс Груп» 28.12.2012 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.01.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 19 Конституції України, статті 198 Податкового кодексу України, частини першої та п'ятої статті 203, частини першої статті 204, статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Бориспільської ОДПІ Київської області було проведено документальну, позапланову, невиїзну перевірку ТОВ «ТВП КЛІО Продактс Груп» щодо документального підтвердження господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Дефанс» (далі - ТОВ «Компанія «Дефанс») їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТВП КЛІО Продактс Груп» вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовленні ними по правочинах ТОВ «ТВП КЛІО Продактс Груп» з ТОВ «Компанія «Дефанс»; статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 116100,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту за спірними господарськими відносинами з ТОВ «Компанія «Дефанс» з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій, що свідчить про укладання угод без настання правових наслідків.

За результатами проведеної перевірки складено акт №825/23-2/31859169 від 09.12.2011 та прийнято податкове повідомлення-рішення №0033022320 від 23.12.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116101,00грн., з яких 116100,00грн - основний платіж та 01,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

В процесі розгляду даної справи суди попередніх інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операції з поставки спірного товару позивачеві, дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на невідповідність документів вимогам законодавства, недоведеність фактичного надання договірних послуг та реального придбання товару, відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, трудових ресурсів, виробничого та торгівельного обладнання, сировини, транспортних засобів, складських приміщень, матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності ТОВ «Компанія «Дефанс».

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності визначення позивачу суми податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення №0033022320 від 23.12.2011 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частини п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробниче підприємство КЛІО Продактс Груп» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 по справі №2а-238/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ І.В. Борисенко

___ А.М. Лосєв