Ухвала суду № 46046966, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/36165/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Струкова Б.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року

у справі № 804/8011/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Апостолове-Агро»

до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Апостолове-Агро» (далі - ТОВ «Апостолове-Агро») звернулась в суд з позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року № 0000342220, № 0000352220.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Апостолове-Агро» задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано прийняті ДПІ податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2013 року № 0000342220, № 0000352220.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку та складено акт від 12 березня 2013 року № 349/222/31713688 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з GLENCORE GRAIN BV (Нідерланди) за період з 1 березня по 30 вересня 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким встановлено порушення позивачем: пп.14.1.179, п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням норм пп.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), яке підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 368 804 грн. та завищено від'ємне значення у рядку 19 Декларації з податку на додану вартість на суму 122 629,0 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в акті перевірки податковий орган зазначив, що позивач придбав у підприємства з іноземними інвестиціями «Сєрна» (далі - П з ІІ «Сєрна») на підставі договору купівлі-продажу № S117-12 від 30 січня 2012 року олію соняшникову нерафіновану у кількості 290,088 тон на загальну суму 2 972 087,76 грн., у тому числі ПДВ 495 347 грн., що включений до податкового кредиту р.10.1 декларації з ПДВ.

На підставі договору транспортно-експедиційного обслуговування № ТП/ОА-5 від 04 березня 2011 року, укладеного між позивачем (замовником) та ТОВ ВКФ «Олір» ЛТД (виконавцем), здійснювалось експедирування вантажу, а саме: інспектування та перевалка, комплектування, митне оформлення вантажу, оформлення необхідних документів у відповідності з митними, карантинними, санітарними і ветеринарними умовами, оформлення сертифікатів походження, контроль за навантажувальними, розвантажувальними операціями на умовах FОВ-ОАО «Іллічівський масложиркомбінат» (м.Іллічівськ, вул. Транспортна, буд. 45).

Придбаний товар у кількості 290 тон на суму 2 547 539,99 грн. було експортовано позивачем GRAIN BV (Нідерланди) на підставі зовнішньоекономічного контракту № Р572450 від 30 січня 2012 року, декларантом якого було ТОВ КВФ «Олір», яке здійснювало транспортно-експедиційне обслуговування реалізованої олії соняшникової нерафінованої на підставі договору №ТП/ОА-5 від 04 березня 2011 року, з відображенням позивачем експортних операцій у декларації з ПДВ у відповідних звітних періодах.

Під час перевірки, посадовими особами відповідача у ході порівняння вартості реалізованої олії соняшникової по ВМД із сумою ціни (з ПДВ), сплаченої за дану продукцію на території України під час придбання позивачем цієї олії у П з ІІ «Сєрна», було встановлено, що фінансовий результат від проведених операцій на експорт становить збиток у сумі 424 547,77 грн.

29 березня 2013 року ДПІ на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000342220, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем ПДВ у розмірі 368 804 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 92 201 грн.

- № 0000352220, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 122 629 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, зазначивши, що купівля позивачем олії соняшникової за ціною 2 972 087,76 грн. та її подальша реалізація на експорт за ціною 2 547 539,99 грн., тобто нижчою від ціни придбання, не зумовлена характером господарської діяльності позивача та не мала на меті отримання доходу від цих операцій.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з правомірності відображення позивачем суми ПДВ у податковому обліку.

Висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зроблені при неповному з'ясуванні судами обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Згідно з п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.71 п.14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

У пп. 14.1.218. п.14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території.

Згідно з пп. 14.1.219. п. 14.1 ст. 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

У відповідності до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, з аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що діяльність особи, пов'язана з реалізацією товарів, надання послуг повинна бути направлена на отримання доходу, що є метою одержання економічного ефекту від результатів господарської діяльності (діловою метою). Зв'язок витрат платника податків із його господарською діяльністю є однією з основоположних засад, з якими законодавець пов'язує можливість віднесення витрат на оплату товарів (послуг) до складу валових витрат, а сум ПДВ у їх ціні до складу податкового кредиту.

Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту. Намір одержати дохід лише шляхом відшкодування ПДВ з бюджету не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту норми п.198.3 ст. 198 ПК України, яка надає платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди.

Відповідність операції з придбання товарів (робіт, послуг) цілям господарської діяльності є необхідною умовою включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат, а ПДВ у їх ціні - до складу податкового кредиту. Отже, завідома для платника податків збитковість господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку валових витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. Разом з тим, збитковість господарської операції, в тому числі і завідома, може бути обумовлена об'єктивними причинами, через які така операція є виправданою і в цілому відповідає загальновизнаним правилам ведення господарської діяльності.

Відповідність господарської операцій з придбання позивачем у П з ІІ «Сєрна» товару його діловій меті та наявність у позивача при її здійсненні розумних економічних цілей, із врахуванням подальшої реалізації цього ж товару за ціною, яка є нижчою за ціну придбання, входить до предмета доказування при розгляді судом даної справи.

Однак, ці обставини не можуть вважатись встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суду слід встановити чи відповідає кількість товару, придбаного позивачем у П з ІІ «Сєрна», кількості товару, який був реалізований на підставі зовнішньоекономічного контракту GRAIN BV (Нідерланди) на експорт, з огляду на те, що невідповідність ціни реалізації ціні придбання товару може бути наслідком того, що експортувалася не вся партія придбаного товару.

Також необхідно дослідити чи враховані позивачем в ціні продажу всі понесені ним витрати, оскільки до митної вартості товарів, що експортуються також включаються фактичні витрати (на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетину митного кордону України тощо).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4, 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо відповідності операції з придбання позивачем товару цілям його господарської діяльності, встановити наявність або відсутність розумних економічних причин реалізації товару за ціною нижчою ніж ціна його придбання, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев