Ухвала суду № 46046961, 24.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/3214/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 по справі №2а-8408/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петроль-РЗС» до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Петроль-РЗС» (далі - ТОВ «Петроль-РЗС», позивач) до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області, ДПС відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000572302 від 06.03.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 325974,00грн., з яких 325949,00грн. - основний платіж та 25,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС 09.01.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.02.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 203, статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Петроль-РЗС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.01.2011.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Петроль-РЗС» вимог податкового законодавства, зокрема, приписів пунктів 198.3,198.4 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 325949,00грн., в тому числі: за березень 2011 року на 135757,00грн.; за квітень 2011 року на 139640,00грн., за травень 2011 року на 50456,00грн., за вересень 2011 року на 96,00грн.

Фактично висновок податкового органу про порушення позивачем вказаних законодавчих положень ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту за спірними господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд-монтажінвест» (далі - ТОВ «Промбуд-монтажінвест»), Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАО Супутник» (далі - ТОВ «ЗАО Супутник»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтехліс» (далі - ТОВ «Інтехліс»), Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ГАЛОН» (далі - ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛОН») з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладення угод без настання реальних правових наслідків.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС складено акт №323/23/21193658 від 13.02.2012 та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000572302 від 06.03.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 325974,00грн., з яких 325949,00грн. - основний платіж та 25,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність та товарність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Промбуд-монтажінвест», ТОВ «ЗАО Супутник», ТОВ «Інтехліс» та ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛОН» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором підряду на виконання робіт, локальним кошторисом, довідками про вартість виконаних робіт та витрат типової форми №КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми №КБ-2в; податковими накладними, банківськими виписками по рахункам позивача; договорами поставки товарно-матеріальних цінностей (нафтопродуктів), рахунками на оплату товару, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, копіями договорів оренди автомобілів, що свідчить про наявність у позивача у користуванні спеціально обладнаних транспортних засобів для перевезення паливно-мастильних матеріалів та ліцензією на право здійснення таких перевезень, видатковими накладними, податковими накладними, витратними накладними, банківськими виписки по рахункам позивача; договором на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, податковою накладною, видатковою накладною, актом здачі-прийняття виконаних робіт, банківською випискою по рахунку позивача, наявність яких в акті перевірки не спростовано, та які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.

Досліджені в процесі розгляду справи документи підтверджують не лише реальність укладених правочинів, а й фактичне виконання умов договорів.

Судами також встановлено, що товари та послуги, придбані у вказаних контрагентів, було використано позивачем у власній господарській діяльності саме з метою тримання прибутку.

До того ж, на час вчинення спірних правовідносин ТОВ «Промбуд-монтажінвест», ТОВ «ЗАО Супутник», ТОВ «Інтехліс» та ТОВ «КОМПАНІЯ «ГАЛОН» були зареєстровані у встановленому законом порядку.

Також, слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність податкового повідомлення-рішення №0000572302 від 06.03.2012 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 по справі №2а-8408/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ І.В. Борисенко

___ А.М. Лосєв