Ухвала суду № 46046932, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/36469/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Тубольцевої О.В.,

представника відповідача Павліченко К.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року

у справі № 804/5036/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» (далі - ТОВ «АТБ-Маркет») звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську (далі - СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 листопада 2012 року № 0000518825 та № 0000508825.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у задоволенні позову ТОВ «АТБ-Маркет» відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «АТБ-Маркет» задоволено.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року скасовано.

Позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року № 0000518825 та № 0000508825.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, СДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки СДПІ складено акт від 6 листопада 2012 року №487/25-0/30487219 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АТБ-Маркет» з питання дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету по взаємовідносинах з приватним підприємством «Універсал Н» за період з 1 липня 2009 року по 31 липня 2012 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 4.1.6 пункту 4.1 з урахуванням статті 1.3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 з урахуванням пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 964 815,63 грн., в тому числі по періодах: ІІІ квартал 2009 року - 133 031,12 грн.; ІV квартал 2009 року - 831784,51 грн.;

- підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6, пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 368 381,03 грн., в тому числі по періодах: липень 2009 року - 57 744,88 грн.; листопад 2009 року - 48 161,11 грн.; грудень 2009 року - 262 475,04 грн.

В акті перевірки СДПІ, з посиланням на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зазначила, що угоди, укладені між ТОВ «АТБ-Маркет» та ПП «Універсал Н», є нікчемними, а документи по таким операціям не мають юридичної сили. Також в акті перевірки йдеться про використання постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 5 серпня 2011 року у кримінальній справі № 1-301/11.

На підставі акта перевірки СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року:

- №0000508825, згідно з яким ТОВ «АТБ-Маркет» донараховано податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1 206 019,54 грн. (основний платіж - 964 815,63 грн., штрафні санкції - 241 203,91 грн.)

- №0000518825, згідно з яким ТОВ «АТБ-Маркет» донараховано податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 460 476,29 грн. (основний платіж - 368 381,03 грн., штрафні санкції - 92 095,26 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи відповідача при проведенні перевірки діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог.

Апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки встановив реальне виконання господарських операцій ТОВ «АТБ-Маркет» з ПП «Універсал Н» та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат. Також вважав, що відповідачем в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «АТБ-маркет» та ПП «Універсал Н», є безпідставними, оскільки СДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Посилання податкового органу на постанову Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 5 серпня 2011 року та вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 3 квітня 2012 року є безпідставними, оскільки вказаними судовими актами не встановлено обставин протиправності та відсутності реального вчинення господарських операцій між ТОВ «АТБ-маркет» та ПП «Універсал Н», тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано, з урахуванням положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відхилено доводи відповідача в цій частині.

Слід зазначити, що акт перевірки не містить посилань на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 3 квітня 2012 року. Наведення судом першої інстанції на підтвердження висновку про необґрунтованість позовних вимог обставин, які не були зафіксовані в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не ґрунтується на положеннях частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев