Ухвала суду № 46046727, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/66215/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Олійникової Т.В., Стовбун Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року

у справі № 808/8382/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» (далі - позивач, ТОВ Агрофірма «Нива»)

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач, Бердянська ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ Агрофірма «Нива» звернулось у жовтні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Бердянської ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.10.2013 року № 0001162211, № 0001172211, № 0001182211, № 0001192211, № 0001202211, № 0001212211, № 0001222211, № 0000982211, № 0016771701.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Бердянської ОДПІ від 11.10.2013 року: № 0001162211 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 405 900,00 гривень; № 0001172211 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 762 661,50 гривня; № 0001182211 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 5868,00 гривень; № 0001192211 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях на суму 903,46 гривні; № 0001202211 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем спеціальне використання води на суму 2550,00 гривень; № 0001212211 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем оплата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення на суму 2550,00 гривень; № 0001222211 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 39 654,49 гривні; № 0000982211 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 49 300,00 гривень; № 0016771701 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників на суму 140 268,22 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Враховуючи те, що касатор-відповідач оскаржує судові рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дані рішення не оскаржені, касаційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати решту судових рішень, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 30.09.2012 року № 053/08-22-22-05-06/0375034, яким встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 135.2, п. 135.4, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 324 720,00 гривень; пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, ст. 199, п. 209.1, п. 209.7, пп. 209.15.2 п. 209.15, пп. 209.17.14 та пп. 209.17.15 п. 209.17 ст. 209 ПК України, ст. 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), п. 1.4 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 «Методичних рекомендацій щодо складання Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу», затверджених Наказом Міністерства аграрної політики від 22.10.2009 року № 752 (далі - Розрахунок № 752), Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 (далі - Порядок № 1492), що призвело до заниження податку на додану вартість за загальною декларацією за вересень, жовтень, грудень 2012 року на загальну суму 508 441,00 гривня та завищення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість, яка після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 24 Декларації) за загальною декларацією за грудень 2012 року у розмірі 5868,00 гривень з періодом виникнення вересень 2011 року; пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, п. 246.2 ст. 246 ПК України, що призвело до заниження екологічного податку за період 4 квартал 2011 року - 4 квартал 2012 року на загальну суму 3613,82 гривень; п. 49.1, пп. 49.18.2 п. 49.18, п. 9.2 ст. 49 ПК України, зокрема, звітування підприємством за зборами за спеціальне використання водних ресурсів, за користування надрами для видобування корисних копалин з порушенням строків подання звітності за 1-3 квартали 2012 року, за 1 півріччя 2012 року та за 9 місяців 2012 року, всі звіти фактично подано 11.12.2012 року; п. 287.1 ст. 287 ПК України, що призвело до заниження земельного податку за 2012 рік у сумі 31 723,59 гривні; ст. 18 Закону України «Про оренду землі», ст. 125 ЗК України щодо використання земельної ділянки до встановлення меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації; ст. 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998 року № 320-ХІV (чинний на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон України № 320-ХІV), ст. 14, ст. 302, ст. 308 ПК України щодо підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що надані у користування, в тому числі на умовах оренди, оскільки виручка від реалізації продукції, що вирощена на земельних ділянках, земельних частках (паях), угіддях без наявності підтверджуючих документів щодо права власності та/або права користування земельними ділянками, не включається до складу виручки від реалізації продукції власного виробництва; ст. 2 Закону України «Про колективні договори», ст. 24 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» № 2559 від 23.09.2010 року (далі - Закон № 2559), внаслідок чого заробітна плата в період з 01.08.2011 року по 01.11.2012 року виплачувалася працівникам з порушенням строків виплати; абз. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, Порядку заповнення й надання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку та сум утриманого з них податку № 1020 від 24.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 року (далі - Порядок № 1020) за період 3 квартал 2011 року - 4 квартал 2012 року, пп. 164.2.17«г» п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1-168.1.4 п. 168.1 ст. 168 ПК України, зокрема, при відшкодуванні витрат працівникам в сумі 12 409,06 гривень не утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1861,35 гривня; пп. 168.1.2, пп. 168.1.4, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.1.4 п. 170.1 ст. 170 ПК України, внаслідок чого при перерахуванні податку з доходів фізичних осіб несвоєчасно перерахований податок, утриманий при виплаті зарплати та інших доходів в сумі 377 217,01 гривень, нарахована пеня у розмірі 28 685,44 гривень, несвоєчасно перераховано податок, утриманий при виплаті доходів орендарям земельних паїв у сумі 177 373,39 гривні, нарахована пеня у розмірі 19 722,00 гривні; п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР) в частині відсутності 146 фіскальних звітних чеків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2013 року:

№ 0001162211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 324 720,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 81 180,00 гривень;

№ 0001172211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 508 441,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 254 220,50 гривень;

№ 0001182211, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5868,00 гривень;

№ 0001192211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях (екологічного податку) за основним платежем у розмірі 3613,82 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 903,46 гривні;

№ 0001202211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води, водних об'єктів) за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3060,00 гривень;

№ 0001212211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3060,00 гривень;

№ 0001222211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб за основним платежем у розмірі 31 723,59 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 7930,90 гривень;

№ 0000982211, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі Закону 265/95-ВР в сумі 49 640,00 гривень;

№ 0016771701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників за основним платежем у розмірі 1861,35 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 139 622,92 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14.05.1992 року (далі - Закон № 2343-XII) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Так, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що виходячи зі змісту положень Закону № 2343-XII, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.05.2011 року у справі № 26/5009/2808/11, в період з 26.05.2011 року по 13.12.2012 року відповідно до Закону № 2343-XII введено мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо неправомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за період, протягом якого діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, за наступними податковими повідомленнями-рішеннями, а саме: № 0001162211 в сумі 81 180,00 гривень, № 0001172211 в сумі 254 220,50 гривень, № 0001192211 в сумі 903,46 гривні, № 0001222211 в сумі 7930,90 гривень, № 0016771701 в сумі 139 622,92 гривні, та як наслідок скасування останніх в даних частинах.

Відповідачем за податковими повідомленнями-рішеннями № 0001202211 та № 0001212211 до позивача застосовані штрафні санкції в сумі по 3060,00 гривень відповідно за кожне податкове повідомлення-рішення за несвоєчасне подання податкової звітності щодо збору за спеціальне водокористування та плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року позивач не був платником збору на спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування надрами для видобування корисних копалин у зв'язку з перебуванням на спеціальному режимі оподаткування у вигляді фіксованого сільськогосподарського податку, однак за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року товариством задекларовано збір на спеціальне використання водних ресурсів у сумі 15 587,32 гривень та збір за користування надрами для видобування корисних копалин у сумі 3204,15 гривні.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено недодержання позивачем граничних строків подання податкових декларацій зі збору за спеціальне використання водних ресурсів, та збору за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема, відповідні декларації подано останнім з порушенням строків подання звітності, а саме: податкові декларації зі збору за спеціальне використання водних ресурсів за 1 квартал 2012 року, 1 півріччя 2012 року, за 9 місяців 2012 року та податкові декларації зі збору за користування надрами для видобування корисних копалин за 1, 2, 3 квартали 2012 року фактично подані 11.12.2012 року.

Так, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності застосування до позивача штрафних санкцій передбачених абз.2 п. 120.1 ст. 120 ПК України в розмірах 2550,00 гривень за податковими повідомленнями-рішеннями № 0001202211 та № 0001212211, оскільки матеріали справи не містять доказів застосування до позивача протягом року, що передував прийняттю вищезазначених податкових повідомлень-рішень, штрафів визначених у п. 120.1 ст. 120 ПК України, та як наслідок їх скасування у зазначених частинах.

Відповідно до п. 4 ст. 17 Закону № 265/95-ВР, у разі невиконання друку щоденного фіскального звітного чека або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, позивачем не здійснювались розрахункові операції у кожний з 146 робочих днів, зазначених в акті перевірки, але не виконував щоденний друк пустого фіскального звітного чеку, що є порушенням вимог п. 9 ст. 3, п. 4 ст. 17 Закону № 265/95-ВР, якими передбачено обов'язок щоденного друку та зберігання чека в книзі обліку розрахункових операцій.

Однак, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що застосування контролюючими органами на порушників фінансових санкцій у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян здійснюється незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності застосування до позивача фінансових санкцій на суму 49 300,00 гривень за вказані порушення, та як наслідок визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000982211 в даній частині.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Запорізької області від 14.07.2011 року по справі № 26/5009/2808/11 накладено арешт на все майно позивача, розпорядника майна боржника ОСОБА_9 зобов'язано прийняти врожай 2011 року на зберігання, а ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.03.2012 року по справі № 26/5009/2808/11 останнього зобов'язано передати новопризначеному розпоряднику майна Овдусенко В.В., у тому числі матеріальні та інші цінності боржника. Для забезпечення зберігання матеріальних цінностей, у тому числі врожаю 2011 року, між розпорядником майна боржника Овдусенко В.В. та охоронним агентством ПП «Шторм» 20.03.2012 року укладено договір про охорону сільськогосподарських складів та фермерських приміщень позивача.

Разом з тим, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Агроекспорт ВК» укладено договір купівлі-продажу від 17.06.2012 року № 01/2012, за умовами якого позивач передав контрагенту у власність соняшник врожаю 2011 року в кількості 735,660 тон. В подальшому у зв'язку із незадовільними показниками якості насіння позивачем, за погодженням із розпорядником майна боржника Овдусенко В.В., списано насіння соняшника врожаю 2011 року в кількості 1260,642 тон, яке вивезено зі складів автомобілем КАМАЗ 55102 державний номер НОМЕР_1 з причепом державний номер НОМЕР_2, та утилізовано шляхом спалення у період з 02.08.2012 року по 08.08.2012 року на худобомогильику, що знаходився на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача та розташований за 3,5 км від складу останнього.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при списанні соняшника врожаю 2011 року позивачем не порушено приписи чинного законодавства, оскільки насіння соняшнику повністю втратило первісну якість та підлягало списанню, а тому застосування норм Положення «Про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей» від 10.09.1996 року № 120/190 не є обов'язковим для позивача.

Разом з тим, судами встановлено, що позивачем видано наказ № 119-П від 15.03.2010 року «Про використання послуг мобільного зв'язку», яким визначено компенсацію робітникам підприємства вартості придбаних ваучерів послуг мобільного зв'язку, що використовується робітниками в виробничих цілях, оплата послуг зв'язку здійснювалось на підставі авансових звітів співробітників позивача.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями договору купівлі-продажу насіння соняшника, видаткової та податкової накладних, акту списання № 1 від 13.08.2012 року, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів транспортного засобу, договору про охорону сільськогосподарських складів та фермерських приміщень, актів виконаних робіт, авансових звітів щодо послуг зв'язку, банківських виписок про здійснення оплати, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено, що такі є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними та використання придбаних товарів/послуг за такими в межах власної господарської діяльності.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності включення позивачем до складу валових та адміністративних витрат відповідного періоду вищезазначені витрати, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 ПК України відступ права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.05.2012 року між позивачем та громадянином ОСОБА_8 укладено договір безвідсоткової позики № 01, за умовами якого останній передав у власність позивачу грошові кошти у сумі 1 700 000,00 гривень на умовах повернення до 31.12.2012 року. Згідно даних бухгалтерського обліку станом на 27.06.2012 року заборгованість позивача перед ОСОБА_8 склала 1 567 470,00 гривень.

Також судами встановлено, що між первісним кредитором ОСОБА_8 та ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» за згодою позивача, як боржника, укладено договір уступки права вимоги по оплаті грошових коштів в сумі 1 567 470,00 гривень, оформлений листом-узгодженням, та додаткову угоду № 1 до договору позики щодо заміни кредитора на «ГЛОРІЯ-2012». При цьому, позивач 03.07.2012 року отримав від ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» повідомлення щодо розірвання договору відступлення та повернення сторін у первісний стан, та уклав з ОСОБА_8 додаткову угоду № 2 до договору позики щодо внесення змін до цього договору.

Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, ТОВ Агрофірма «Нива» не є стороною у договорах відступлення кредитором права вимоги боргу третьої особи новому кредитору, фіктивність яких відповідачем також не доведена.

При цьому, судами встановлено, що позивач правомірно відобразив заміну кредитора у зобов'язанні у бухгалтерському обліку після отримання відповідних повідомлень про заміну кредитора у зобов'язанні, а саме: згідно бухгалтерської довідки № Н-4899 від 27.06.2012 року заборгованість за договором позики перед ОСОБА_8 погашена та перенесена на ТОВ «ГЛОРІЯ-2012», згідно бухгалтерської довідки № Н-452212 від 03.07.2012 року заборгованість за договором позики перед ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» погашена та перенесена на ОСОБА_8

У ході судового розгляду судами встановлено, що станом на 31.12.2012 року сума одержаної позивачем позики повернута ОСОБА_8 у повному обсязі, що підтверджується дослідженими судами та наявними у матеріалах справи копіями акту звірки з ОСОБА_8, видаткових касових ордерів та касової книги позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності дій позивача з не включення до складу інших доходів суми позики у розмірі 1 567 470,00 гривень, одержаної від ОСОБА_8 та не повернутої на кінець звітного податкового періоду за 1 півріччя 2012 року.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та як наслідок скасування податкового повідомлення-рішення № 0001162211.

Положеннями ст. 209 ПК України визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За змістом пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, подані позивачем декларації (їх форма та порядок заповнення) не передбачають розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкові зобов'язання, які виникають за цією декларацією не можуть визначатись як податкові (або грошові) зобов'язання до бюджету.

Судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що ТОВ Агрофірма «Нива» є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, по скороченій декларації з податку на додану вартість за перевірений податковим органом період часу збільшив суму податку на додану вартість, яка залишилася у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальникам на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей, що свідчить про відсутність позивачем порушень, пов'язаних із розрахунком з бюджетом.

Так, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість має спеціальний режим, і оскільки податок за спеціальною декларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобов'язання позивача.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2012 році позивач використовував 4728 га. землі, у тому числі: рілля - 4378,2827 га., сіножаті - 110,9393 га., пасовища - 238,7780 га. Строк дії договорів оренди ріллі станом на 01.01.2012 року припинився лише на площі 2127,9511 га (рілля фізичних осіб земель колишнього КСП «НИВА»). Укладення договорів оренди земельних ділянок колишнього КСП «НИВА» з фізичними особами відбувалося протягом 2012 року, при цьому орендодавці землі підписали договори оренди, але їх реєстрація припинилася у зв'язку з реорганізацією органів Державного земельного кадастру та створенням Державної реєстраційної служби, а тому частина землі використовувалась позивачем без зареєстрованих договорів оренди.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що використання землі без зареєстрованих договорів оренди є порушенням земельного законодавства, а не податкового законодавства, та оскільки податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку, то продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV ПК України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарські товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда яких оформлена з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерії щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений ст. 301 ПК України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, залишок продукції рослинництва врожаю 2011 року, яка у повному обсязі вирощена на орендованих у 2011 році землях, позивачем реалізована у 2012 році, а тому є вірними висновки судів попередніх інстанцій, що податкові зобов'язання та кредит, пов'язані з затратами та реалізацією продукції врожаю 2011 року, не можуть бути пов'язані з податковими зобов'язаннями та кредитом, суму яких податковий орган коригує у зв'язку з виявленою площею землі, право користування якою у 2012 році не оформлено належним чином.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності нарахування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та як наслідок обґрунтовано визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001172211 та № 0001182211.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок визначений як обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно ст. 269, п. 286.1 ст. 286 ПК України, платниками податку на землю визначені власники землі та землекористувачі; підставою для нарахування податку на землю є дані державного земель кадастру.

За приписами ч. 1 ст. 193, ст. 125 ЗК України Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів; право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр», до державного земельного кадастру вносяться інформація про власників та користувачів земельних ділянок, яку в обов'язковому порядку отримує орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру від органу державної реєстрації прав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок суми земельного податку відповідачем здійснено з загальної площі земельних ділянок, що використовує позивач за межами населеного пункту під будівлями та спорудами, визначеної за інформацією Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області від 19.07.2013 року № 2198/02/09-13, яка становить приблизно 28,1000 га.

Однак, судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з моменту державної реєстрації позивача до 31.12.2011 року останній був платником фіксованого сільськогосподарського податку, площа земельних ділянок під будівлям та спорудами позивача, з урахуванням прибудинкових територій, не визначалася, технічна документація з землеустрою, акти встановлення меж земельних ділянок відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність точних даних щодо використаної позивачем площі земельних ділянок, позбавляє податковий орган можливості здійснити правильний розрахунок земельного податку, який належить до сплати позивачем, тобто визначена відповідачем до сплати сума земельного податку за податковим повідомленням-рішенням № 0001222211 не ґрунтується на даних державного земельного кадастру, а тому обґрунтовано визнано протиправним та скасовано зазначене податкове повідомлення-рішення.

У ході судового розгляду судами було встановлено, що за перевіряємий період позивачем працівникам підприємства безпідставно відшкодовано наступні витрати, а саме: витрати, пов'язані з придбанням мобільних телефонів на суму 6943,00 гривні, згідно звітів про використання коштів №М-29032-001 від 29.03.2012 року, №М-18101-004 від 18.10.2011 року, витрати за придбання бензину для поїдки у м. Євпаторія на суму 1164,06 гривні, згідно звітів про використання коштів №М-16091-003 від 16.09.2011 року, №М-22111-004 від 22.11.2011 року, оскільки доказів перебування телефонів на обліку підприємства, та використання їх платником податку в межах виконання трудових функцій, а також первинні документи, пов'язані з перебуванням працівників в відрядженні, матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0016771701 в частині основного платежу у розмірі 645,30 гривень (придбання електронних ваучерів на оплату послуг мобільного зв'язку).

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено часткову безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно частково задоволено позовні вимоги ТОВ Агрофірма «Нива».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року у справі № 808/8382/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько