Ухвала суду № 46046629, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/63145/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Коваля О.В.,

представника відповідача - Української Т.О.,

представника прокуратури - Симененка В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Мегаполіс" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року у справі № 2а-0870/4236/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Мегаполіс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів за участю Прокуратури Запорізької області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельний будинок "Мегаполіс" (далі - позивач, "ТБ "Мегаполіс") звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2010 року №0001220804/0, №0001230804/0.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що СДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Мегаполіс" щодо правових відносин з ТОВ "Дослідний інститут підтримки бізнесу" за період з 01 березня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено Акт № 410/08-04/25484884 від 22 жовтня 2010 (далі - Акт).

За висновками Акту перевірки, виявлені порушення: пункту 1.3.2 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 71 944 375,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в наслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 57 555 500,00 грн.

На підстав Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2010 року № 0001220804/0, якими визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 138 244 312, 50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 71 944 375,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 66 299 937,50 коп., та податкове повідомлення-рішення від 06 грудня 2010 року № 0001230804/0, яким визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 86 333 250, 00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 57 555 500,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 28 777 750,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скарги позивача без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пункту 5.2. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються, зокрема: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За визначенням пункту 1.32 статті 1 цього Закону, господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною, та суттєвою. Під без посередньою її участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Необхідною умовою для включення витрат на оплату послуг до валових витрат підприємства є, зокрема, належне документальне підтвердження факту надання таких послуг (позаяк наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції відповідно до їх економічного змісту) та отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції як складової господарської діяльності.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платнику податку; придбанням (будівництвом, спорудженням основних фондів (основних засобів у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), утому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

При цьому, наявність лише належним чином оформлених податкових накладних за умови фіктивності операцій, відсутності доказів їх реального вчинення, виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями.

Витрати, які складаються з сум податків, сплачених платником податків у зв'язку із придбанням послуг протягом звітного періоду, що включаються до складу податкового кредиту, повинні бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, належним чином оформлені результати проведених маркетингових досліджень тощо.

Підлягають з'ясуванню також фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів; можливість здійснення операцій у відповідні строки з урахуванням встановленого терміну виконання; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судами встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Дослідний інститут підтримки бізнесу" (виконавець) укладено ряд договорів щодо надання маркетингових послуг з проведення на території України маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника.

В підтвердження реальності виконання вказаних договорі позивачем надано акти виконаних робіт щодо кожного з договорів, платіжні доручення, акти прийому-передачі векселів та податкові накладні. Усі названі документи підписувались директором ТОВ "Дослідний інститут підтримки бізнесу" ОСОБА_4

Однак, відповідно до пояснень ОСОБА_4, реєстрація підприємства (виконавця) здійснена ним за винагороду, з моменту реєстрації підприємства установчі документи підприємства та його печатка не знаходились, господарську діяльність від імені ТОВ "Дослідний інститут підтримки бізнесу" він не здійснював, маркетингові послуги нікому не надавались, податкова звітність до органів податкової служби ним не здавалась.

Таким чином, податкові накладні, як і акти приймання виконаних послуг, що підписані від імені ТОВ "Дослідний інститут підтримки бізнесу", яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України за показанням і від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента позивача, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт надання послуг.

Також слід зазначити, що відповідно до укладених договорів щодо надання маркетингових послуг, виконавець зобов'язаний надати результати досліджень у термін одного місяця з моменту підписання договору, результати досліджень з детальним та повним описом усіх питань у відповідності по узгоджених напрямків досліджень, у результатах досліджень адреси, приклади розрахунків, схеми та інше. У випадках залучення до проведення досліджень третіх осіб забезпечити повну конфіденційність отриманої від замовника інформації. Виконавець самостійно організовує роботу з проведення досліджень та надає результати досліджень у письмовому вигляді.

В супереч наведених вимог договору, результатів проведених досліджень, як доказів наданих послуг, надано не були.

Стосовно посилань представника позивача на рішення Господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2010 року у справі за позовом ТОВ "Дослідний інститут підтримки бізнесу" до ТОВ "Мегаполіс" про стягнення 4 9536, 99 грн. річних, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості даних доводів, оскільки предметом розгляду зазначеної справи було стягнення річних за несвоєчасне проведення розрахунків, а обставини щодо фактичного надання маркетингових послуг та реальність їх надання, судом не досліджувались.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів щодо відхилення посилань позивача на протиправність проведення перевірки та порушення порядку проведення перевірки, оскільки перевірка призначена та проведена відповідно до постанови слідчого від 28 вересня 2010 року про призначення позапланової документальної перевірки.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Мегаполіс" залишити без задоволення, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року у справі № 2а-0870/4236/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: