Ухвала суду № 46046579, 13.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2015 року м. Київ К/800/63571/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі № 817/1914/14 за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" (далі - ПВКФ "Фіалка") звернулась в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 червня 2014 року № 0000222251 та №0000232251

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі направлення від 23 квітня 2014 року № 42/22-138, податковим органом проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПВКФ "Фіалка" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Група Екліпт" та ФО-П ОСОБА_1 за період грудень 2013 року, за результатами якої складено акт від 08 травня 2014 року № 27/22-141/30207687 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік в сумі 135 939,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 267 243,00 грн. за грудень 2013 року.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2014 року № 0000222251, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 203 909,00 грн., з яких за основним платежем 135 939,00 грн., за штрафними санкціями 67 970,00 грн.; № 0000232251 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 400 865,00 грн., з яких за основним платежем 267 243,00 грн., за штрафними санкціями 133 62,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених норм права вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Управлінням освіти і науки Новоград-Волинської міської ради, Департаментом з питань будівництва та архітектури Рівненської обласної державної адміністрації, ТОВ "Комфорт Еко", Державним вищим навчальним закладом "Рівненський коледж економіки та бізнесу" укладено ряд договорів підряду, за якими позивач зобов'язався виконати, будівельно-монтажні роботи, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів, а Замовники зобов'язались прийняти виконані роботи та оплатити їх.

З метою своєчасного виконання вищенаведених договорів позивачем укладено договори субпідряду з ТОВ "Група Екліпт", за умовами яких, Підрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується своїми силами та на свій ризик відповідно до умов договору та вимог Підрядника виконати роботи на відповідному об'єкті в обсягах, передбачених кошторисною документацією.

Факт реальності господарських операцій з ТОВ "Група Екліпт" підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, доказами проведення оплати за отримані роботи та послуги, а отримання зазначених робіт та послуг відображено в бухгалтерському обліку позивача по рахунку 631 за грудень 2013 року.

Разом з тим, отримані від ТОВ "Група Екліпт" послуги по об'єктам в подальшому передані замовникам, що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт та актами приймання виконаних робіт.

Крім того, позивачем укладено договір купівлі - продажу від 01 жовтня 2013 року № 011013 з ФО-П ОСОБА_1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, пісок, щебінь тощо, в асортименті та кількості згідно видаткових накладних.

Реальність зазначених спірних господарських операцій підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, при цьому отримання товарно - матеріальних цінностей від зазначеного контрагента відображено в бухгалтерському обліку позивача по 631 рахунку за грудень 2013 року та регістрах бухгалтерії "Журнал проводок (бухгалтерський облік)".

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з зазначеними контрагентами містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Стосовно посилань відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних перевірок ТОВ "Група Екліпт" та акт перевірки контрагента позивача - ФО-П ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Так, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність спірних господарських операцій.

Крім того, у сфері податкових правовідносин вживається поняття "добросовісний платник", яке не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Разом з тим, самі по собі акти, а також посилання на неможливість проведення зустрічної звірки постачальника з питань його взаємовідносин з контрагентами, не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що спірні господарські операції позивача з вищезазначеними контрагентами мали реальний характер, були пов'язані із господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені належними документами первинного бухгалтерського обліку, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року у справі № 817/1914/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: