Ухвала суду № 46046524, 17.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2015 року м. Київ К/800/32742/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Пігана В.М.,

представника відповідача Ступка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року

у справі № 810/4513/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укркомплексбуд» (далі - позивач, ТОВ «Будівельна компанія «Укркомплексбуд»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі)

про визнання незаконними дії та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Будівельна компанія «Укркомплексбуд» звернулось у серпні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2013 року № 0002842301 та № 0002852301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0002842301 та № 0002852301. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме рішення є необґрунтованим, прийнятим без всебічного з'ясування обставин справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Альта-Ком», ТОВ «КВ «Горизонталь», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Константа Інкорпорейтед», ТОВ «Фірма «Асіа» та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс» за весь період фінансово-господарських взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 03.07.2013 року № 416/22-2/33703778, яким встановлено порушення позивачем вимог: ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Будівельна компанія «Укркомплексбуд» при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 16 671,00 гривня та до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 894 574,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 року: № 0002842301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 118 218,00 гривень, з них 894 574,00 гривні за основним платежем та 223 644,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002852301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 16 671,00 гривня.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що під час судового розгляду позивачем не було доведено фактів здійснення господарських відносин з ТОВ «Альта-Ком», ТОВ «КВ «Горизонталь», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Константа Інкорпорейтед», ТОВ «Фірма «Асіа» і ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс», у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно. Судом також не було встановлено порушення в діях відповідача щодо ініціювання та проведення перевірки.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції частково помилковим та повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

При цьому згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські відносини позивача з його контрагентами підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку.

Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем було надано до суду належним чином завірені копії: Договору підряду № 11/10 від 11.10.2011 року, укладеного між TOB «БК «Укркомплексбуд» та TOB «Метангазавто», з додатковими угодами до нього та кошторисною документацією про реконструкцію цеху бувшого ВАТ «Гядяцький хлібзавод» під цех по виробництву СМП та вершкового масла в м. Гадячі; Договору підряду № 21-222 від 19.03.2012 року, укладеного між TOB «БК «Укркомплексбуд» та УДППЗ «Укрпошта» Чернігівська дирекція з кошторисною документацією до нього про ремонтні роботи по ВПЗ с. Сираї Козелецького району Чернігівської області; Договору підряду на виконання робіт № 22/11-10-У18 від 22.11.2010 року, укладеного між TOB «БК «Укркомплексбуд» та TOB «Граніт» з кошторисною документацією до нього про виконання електромонтажних робіт на об'єкті будівництва «Житловий будинок на розі вулиць Урицького та Стадіонної у Солом'янському районі м. Києва»; Договору підряду № 06-06/11/12 від 06.11.2012 року, укладеного між TOB «БК «Укркомплексбуд» та TOB «АРХБУД-ЛТД» з кошторисною документацією до нього про виконання робіт по улаштуванню силових та слабкострумних мереж на п'ятому поверсі адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6; Договору підряду № 21-288 від 23.07.2012 року, укладеного між TOB «БК «Укркомплексбуд» та УДППЗ «Укрпошта» Чернігівська дирекція з кошторисною документацією до нього на роботи по капітальному ремонту цеху оброблення пошти в м. Чернігів по пр. Перемоги, 1а.

При досліджені зазначених договорів судом апеляційної інстанції встановлено, що вони підтверджують економічний зміст операцій, а саме мету залучення контрагентів TOB «Альта-Ком», TOB «КФ «Горизонталь», TOB «Компанія «Мармур ЛТД», TOB «Константа-Інкорпорейтед», TOB «Фірма «Асіа» та TOB «Агросервіс Інвест Плюс», як субпідрядників для виконання підрядних робіт на вищевказаних об'єктах.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем було додатково надано до суду належним чином завірені копії первинних документів для підтвердження факту поставки товару, транспортування товару та використання його у господарській діяльності позивача, а саме: накладної на внутрішнє переміщення; акту списання; оборотно-сальдових відомостей по рахунку № 631; товарно-транспортних накладних.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що придбання товару TOB «БК «Укркомплексбуд» у TOB «КФ «Горизонталь» здійснювалось відповідно до Договору поставки № 4 від 01.06.2012 року, Договору поставки № 7 від 05.06.2012 року, Договору поставки № 19/06 від 19.06.2012 року, Договору поставки № 20/06 від 20.06.2012 року, Договору поставки № 22/06 від 22.06.2012 року, Договору поставки № 25/06 від 25.06.2012 року та підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції відповідними копіями зазначених договорів, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку № 631, накладної на внутрішнє переміщення, акту списання, про що вказувалось вище.

Факт подальшої реалізації послуг, придбаних у TOB «Альта-Ком», TOB «КФ «Горизонталь», TOB «Компанія «Мармур ЛТД», TOB «Константа-Інкорпорейтед», TOB «Фірма «Асіа» та TOB «Агросервіс Інвест Плюс», а саме укладені з замовниками позивача, а саме з TOB «Метангазавто», УДППЗ «Укрпошта» Чернігівська дирекція, TOB «Граніт», TOB «АРХБУД-ЛТД» підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції договорами поставки, кошторисною документацію, виконавчою документацію, що в свою чергу підтверджує здачу-приймання робіт (Акти КБ-2В, КБ-3) від позивача до його замовників.

Судом апеляційної інстанції при дослідженні вищезазначених первинних бухгалтерських документів встановлено, що вони повністю відповідають вимогам, встановленим до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, вимоги правочинів (договорів) виконані в повному обсязі, сторони претензій не мають, що відповідачем в судовому засіданні не заперечувалось.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент здійснення правовідносин з ТОВ «Альта-Ком», ТОВ «КВ «Горизонталь», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Константа Інкорпорейтед», ТОВ «Фірма «Асіа» і ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс», позивач та контрагенти були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи останніх не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб контрагентів позивача.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на матеріали перевірок контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем правочинів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Щодо посилання податкового органу на відсутність реального характеру зазначеного правочину через неспроможність контрагенту його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, то суд апеляційної інстанції вірно вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки відповідачем не доведено кількість працівників контрагентів та конкретно визначених ресурсів в тому числі і складських приміщень, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаним договором операцій.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 19/15-199 від 12.12.2013 року заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 894 574,00 гривні при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альта-Ком», ТОВ «КВ «Горизонталь», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Константа Інкорпорейтед», ТОВ «Фірма «Асіа» та ТОВ «Агросервіс Інвест Плюс», встановлене актом перевірки документально не підтверджується.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 року у справі № 810/4513/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько