Рішення № 46045605, 30.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4337/15 Справа № 200/11826/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Циганков В. О. Доповідач - Тамакулова В.О.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Дніпропетровськ

30 червня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Тамакулової В.О.

суддів: Болтунової Л.М., Козлова С.П.

при секретарі: Порубай М.Л.,

яка розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2014 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Ухвалою суду від 25 липня 2014р. до сумісного розгляду з первинним позовом було прийнято зустрічну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності (а.с. № 5 ).

В обґрунтування вимог позивач посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_2.

З метою поліпшення житлових умов у зазначеній квартирі позивач самовільно добудувала приміщення №6 площею 5,2 кв. м., №7 - площею 10,3 кв. м., №8 площею 3,8 кв. м.

27 лютого 2014 року СП ОСОБА_5, що діє на підставі кваліфікаційного сертифікату серія НОМЕР_1, виданого 16 листопада 2012 року, був виготовлений технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2, згідно якого, квартира має загальну площу з врахуванням самовільно добудованих приміщень 69,0 кв. м., житлову площу 36,5 кв. м. та складається з коридору №1, санвузла №2, вітальні №3, комори №4, коридору №5, кухні №6, житлової кімнати №7, комори №8.

27 лютого 2014 року ОСОБА_5, який діє на підставі кваліфікаційного сертифікату, був виготовлений технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, згідно якого, квартира має загальну площу із врахуванням самовільно збудованих приміщень 130,9 кв.м., житлову площу 68,2 кв.м. та складається з коридору №1, кухні №2, житлової кімнати №4, житлової кімнати №5, житлової кімнати №6, кухні №7, санвузла №8, житлової кімнати №9, веранди №10, веранди №11.

Згідно до висновків про відповідність виконаної реконструкції квартири АДРЕСА_1 нормативним вимогам, зазначено, що реконструкція квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 з прибудовою виконана без порушень вимог будівельних, архітектурних, протипожежних та санітарних норм та підлягає введенню в експлуатацію відповідно до свого призначення.

Над квартирою позивача було самовільно збудовано приміщення №10 площею 21,7 кв. м. та № 1 площею 6,8 кв. м., які вона вважає невід'ємною частиною своєї квартири. З огляду на те, що відповідач не визнає право власності на дані приміщення за позивачем, остання просила, визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2, з врахуванням самовільно добудованих приміщень №6 - площею 5,2кв.м., № 7 площею l0.3 кв.м., № 8 - площею 3,8кв.м. та приміщень №10 площею 21,7кв.м., №11 - площею 6,8кв.м. квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач підтримала вимоги , просила їх задовольнити, щодо зустрічних вимог, то просила в їх задоволені відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не має достатніх правових підстав на визнання за нею права власності на приміщення №10 площею 21,7 кв. м. та №11 площею 6,8 кв. м. в квартирі АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 визнала частково, не заперечувала проти визнання права власності за позивачем на квартиру АДРЕСА_2, з врахуванням самовільно збудованих приміщень №6 площею 5,2. кв. м., №7 площею 10,3 кв. м., №8 площею 3,8 кв. м., оскільки вони дійсно були побудовані нею, а в частині вимог про визнання права власності на приміщення №10 площею 21,7кв.м. та №11 площею 6,8 кв. м., позовні вимоги не визнала, просила відмовити, посилаючись те, що саме нею, ОСОБА_4, була проведена реконструкція належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, з метою покращення житлових умов, внаслідок чого було добудовано приміщення № 10 площею 21,7 кв. м. та № 11 площею 6,8 кв. м. Просила первісний позов задовольнити частково, а свій зустрічний - задовольнити в повному обсязі та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 130,9 кв. м. з урахуванням самовільно добудованих приміщень №10 площею 21,7 кв. м. та №11 площею 6,8 кв. м.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 69,0 кв.м., житловою площею 36,5 кв. м., яка складається з коридору №1, санвузла №2, вітальні №3, комори №4, коридору №5, кухні №6, житлової кімнати №7, комори №8.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 130,9 кв. м., житловою площею 68,2 кв. м., яка складається з: коридору №1, кухні №2, житлової кімнати №3, житлової кімнати №4, житлової кімнати №5, житлової кімнати №6, кухні №7, санвузла №8, житлової кімнати №9, коридору №10, веранди №11.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 243 грн.60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 243 грн.60 коп.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави не сплачений судовий збір в сумі 3654 грн.00 коп.(а.с.125).

В скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Колегія суддів перевірила законність, обґрунтованість рішення суду в межах заяв-лених вимог та апеляційної скарги і дійшла до висновку, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

При заявленні вимог позивачі посилалися на норми матеріального права - ст.ст.319, 383, 392 ЦК України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 1 квітня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Коваленко С. за реєстровим №786, зареєстрованим КП "Дніпропетровське МБТІ" ДОР 19 травня 2008 року за реєстраційним №2900232,( витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18866278 від 19 травня 2008 року а.с. №5 ).

Відповідачу ОСОБА_4на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П. за реєстровим №5068, зареєстрованим Дніпропетровським БТІ 23 грудня 2002 року в реєстрову книгу №362п ( реєстровий №30-59 а.с. №44 ).

З метою покращення житлових умов, ОСОБА_3, у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_2 самовільно добудувала приміщення № 6 площею 5,2 кв., № 7 площею 10,3 кв. м., № 8 площею 3,8 кв. м., а ОСОБА_4, в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1, провела реконструкцію, внаслідок чого добудовано приміщення № 10, площею 21,7 кв. м. та №11, площею 6,8 кв. м.

27 лютого 2014р. ФОП ОСОБА_5, що діє на підставі кваліфікаційного сертифікату (серія НОМЕР_1, виданого 16 листопада 2012року), виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2, згідно якого, квартира має загальну площу з урахуванням самовільно добудованих приміщень 69,0 кв. м., житлову площу 36,5 кв. м., та складається з коридору №1, с/вузла №2, вітальні №3, комори №4, коридору №5, кухні №6, житлової кімнати №7, №8.

27 лютого 2014р., ФОП ОСОБА_5 виготовив технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, згідно якого, квартира має загальну площу з врахуванням самовільно добудованих приміщень 130,9 кв. м., житлову площу 68,2 кв., яка складається з коридору №1, кухні №2, житлової кімнати №3, житлової кімнати №4, житлової и №5, житлової кімнати №6, кухні №7, с/вузла №8, житлової кімнати №9, веранди №10, веранди.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до висновків про відповідність виконаної реконструкції АДРЕСА_1 нормативним вимогам, зазначено, що реконструкція кв. № 12, 13 з прибудовою виконана без порушень вимог будівельних, архітектурних, протипожежних та санітарних норм та підлягає введенню в експлуатацію відповідно до свого призначення, (а.с. №19-38, 54-64).

Суд дійшов до висновку, що кожною стороною в належній їй на праві власності квартирі було проведено самовільну добудову приміщень, а тому вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 69,0 кв. м., житловою площею 36,5 кв. м., яка складається з коридору №1, с/вузла №2, вітальні №3, комори №4, коридору №5, кухні №6, житлової №7, комори №8.

З огляду на те, що позивачем за основним позовом не надано суду доказів , що саме нею було проведено реконструкцію квартири АДРЕСА_1 ( яка до того ж не належить їй на праві власності), в результаті чого було добудовано приміщення №10 площею 21.7 кв. м. та №11 площею 6,8 кв. м., то в цій частині в задоволені вимог відмовлено.

Натомість, зустрічні вимоги ОСОБА_4 задоволено, оскільки позивачем за зустрічним позовом доведено , що саме нею, самостійно, за власні кошти, в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 проведено реконструкцію, в результаті чого, добудовано приміщення №10, площею 21,7 кв.м. та №11 площею 6,8 кв.м.

Погодитися з таким висновком суду неможливо, враховуючи наступне.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності,тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 214 ч. 1 п. 2 ЦПК України при розгляді справи суд має встановити всі обставини справи, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, що мають значення, чи є інші фактичні дані (у тому числі пропущення строку позовної давності), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження з огляду на норми матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін, що виникли.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (частина третя статті 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Для визнання будівництва самочинним воно має бути пов'язане з об'єктом нерухомості й порушувати одне з положень статті 376 ЦК України.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Зазначена норма поширюється на випадки, коли самочинне будівництво здійснено на ділянці, що не була відведена для цієї мети (для будівництва відповідного об'єкта) незалежно від того, хто є власником цієї земельної ділянки (особа, яка здійснила самочинне будівництво, чи інша особа).

Суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (стаття 121 Земельного кодексу України); набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, що надана для даної цілі іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки тощо.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Із контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є, та не являється забудовником. Зазначена умова є єдиною для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою.

Частина третя статті 376 ЦК України, на відміну від частини п'ятої цієї статті, не ставить набуття права власності особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, у залежність від відповідності виконаних робіт державним будівельним нормам і правилам та порушення прав третіх осіб або суспільних інтересів.

Правовідносини, що виникають з приводу самочинного будівництва, тобто у випадках, коли вимоги закону при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені, врегульовано спеціальною нормою, а саме статтею 376 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Відповідно до вимог ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1/ направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіальному органу;

2/ реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належить до 1-111 категорій складності;

3/ видачі замовнику відповідною інспекцєю державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до 1У і У категорій складності.

Згідно ч.9 ст.37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконання будівельних робіт без відповідного документа, який дає право виконувати такі роботи, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 1 ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекцї державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню.

В скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуваним рішенням суду порушуються його права та обов'язки, як власника квартири АДРЕСА_6.

При цьому апелянт зазначає, що 9 лютого 2015 року під час розгляду справи в Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська по цивільній справі за його позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Треті особи: Інспекця державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, Дніпропетровська міська Рада, Держсільгоспінспекція України у Дніпропетровській області про усунення перешкод у користуванні жилим нерухомим майном шляхом знесення самочинного будівництва від головуючого по справі судді йому стало відомо про те, що ОСОБА_3 заявлено клопотання про закриття провадження по цій справі у зв'язку з набранням чинності рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року, яке оскаржує апелянт, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинне будівництво- двоповерхову прибудову до квартири АДРЕСА_2.

При ухваленні рішення суд першої інстанції посилався на норми матеріального права - на ст.ст.319, ч.2 ст.383, 392 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності, коли відсутня можливість його відновлення.

Однак частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та повністю позов ОСОБА_4, про визнання права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що як і вказувала в своєму позові ОСОБА_3, вона самовільно здійснила добудову до квартири АДРЕСА_2 приміщеннями №6, площею 5,2 кв.м., №7-площею 10,3 кв.м., №8-площею 3,8 кв.м. Спірні добудови виконані за межами належної їй квартири. Тому нею здійснено самочинне будівництво.

Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (частина третя ст. 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Для визнання будівництва самочинним воно має бути пов'язане з об'єктом нерухомості й порушувати одне з положень статті 376 ЦК України.

Визнаючи право власності на самочинне будівництво, суд не звернув уваги на те, що основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004 року "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

У зв'язку з наведеними вище нормами матеріального права, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об'єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав та законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надали суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст.57-59 ЦПК України, які б підтверджували видачу дозволу на реконструкцію, прибудову до їх квартир та введення спірних об'єктів в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності нерухомого майна.

При ухваленні рішення суд першої інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, порушивши норми матеріального права.

Відповідно до вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи порушення судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2015 року, як складову частину основного, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року та додаткове рішення цього суду від 16 квітня 2015 року- скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: Тамакулова В.О.

С у д д і: Болтунова Л.М.

Козлов С.П