Постанова № 46039988, 02.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 750/3406/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Литвиненко І.В

Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Ганечко О.М.,

суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М..,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.05.2015 року по справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові до Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про накладення штрафу.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.05.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного Управління юстиції в Чернігівській області знаходиться виконавчий лист № 750/11736/13-а, виданий Деснянським районним судом м. Чернігова від 23.03.2015 року про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в місті Чернігові поновити ОСОБА_1. виплату раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах з 01.02.2013 року.

В зв'язку із невиконанням судового рішення без поважних причин, постановою старшого державного виконавця Курильця В. І. від 23.03.2015 на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн.

Не погоджуючись із вищевказаною постановою старшого державного виконавця Курильця В. І. від 23.03.2015 року, позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що державний виконавець діяв у спосіб та в межах, передбачених нормами Закону України «Про виконавче провадження», з чим не погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ч. 1 ст. 19 вищевказаного Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ст. 75 вказаного Закону, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог ,без поважних причин, державний виконавець накладає на боржника штраф, відповідно до статті 89 цього Закону, і, не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення, повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Державний виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі й фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Колегія суддів вважає, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлюють виконання у добровільному порядку рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що позивачем виконано вимогу державного виконавця в межах своїх повноважень, а саме: на виконання судового рішення позивачем виконано судове рішення частково в частині: виплата пенсії ОСОБА_1.. поновлена з 01.02.2012 року, проте, суми пенсії, які нараховуються, не можуть бути виплачені, у зв'язку із відсутністю фінансування.

Отже, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки позивач не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 24 березня 2015 року у справі № 21-66а15, прийнятою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, в якій зазначено, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідач під час прийняття оскаржуваної постанови діяв з порушенням норм матеріального права, а тому постанова про накладення штрафу є незаконною та необґрунтованою, з урахуванням того, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Згідно зі ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.05.2015 року підлягає скасуванню, з постановленням нової про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові -задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.05.2015 року - скасувати.

Постановити нову, якою позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові до Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Курильця В.І. Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області від 23.03.15 року ВП № 44040492 про накладення штрафу.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А.Ю.

Літвіна Н.М.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Літвіна Н. М.