Постанова № 46039976, 01.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 756/1969/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Богдан О.О.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Вівдиченко Т.Р.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та поновлення нарахування та виплати пенсії,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015 року представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва, в якому просила визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо відмови ОСОБА_3 у відновленні виплати пенсії з 07.10.2009 року неправомірними; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва поновити виплату пенсії ОСОБА_3 з 07.10.2009 року.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернулася до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2014 року ОСОБА_3 надала відповідачу через представника заяву з проханням поновити виплату пенсії за віком. Зазначила, що з 1991 року по 1994 рік вона отримувала пенсію, проживаючи в м. Києві. 01.09.1994 року переїхала до США та залишається громадянкою України. Довірила ОСОБА_5 провести всі дії, пов'язані з відновленням пенсії.

Зазначена вище заява була подана до відповідача адвокатом Степановим О.Л., на що відповідачем була надана відповідь, яка містила відмову в розгляді зазначеної заяви із роз'ясненням порядку звернення.

Вважаючи такі дії протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права, позивач звернулася до суду з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 була зобов'язана з'явитися особисто до УПФУ з паспортом, або через законного представника, чого вона не зробила.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п.п. 1.2 та 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок) заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

У п. 2.1. Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно із п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За приписами п. 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Крім того, як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2014р. ОСОБА_3, яка 24.10.2014 р. видала нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_4, через свого представника - адвоката Степанова О.Л., звернулась до відповідача із заявою про відновлення пенсії (власноручно підписаний оригінал) та переліком відповідних документів про призначення пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

24.12.2014 р. управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва надало відповідь на зазначену заяву, в змісті якої зазначило, забороняється надання інформації, крім випадків передбачених законом.

Зазначену відповідь представником позивача було оскаржено в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України, однак, останнім було зазначено, що оскільки ОСОБА_3 особисто не зверталась до УПФУ у визначеному вище Порядку, відсутні підстави для поновлення їй виплати пенсії УПФУ в Оболонському районі м. Києва.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що позивач подавала через свого законного представника заяву про відновлення виплати пенсії за віком, яка була підписана особисто ОСОБА_7 (а.с.5) та нотаріально засвідчена, що не було спростовано відповідачем в ході судового розгляду справи.

Окремо слід зазначити, що Управлінням Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва також не було надано на письмову вимогу суду апеляційної інстанції будь-яких відомостей щодо розгляду заяви позивача та прийняття відповідних рішень.

Разом з тим, в силу ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною четвертою названої статті закріплено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

В свою чергу, частина шоста передбачає, що якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем не було виконано свої обов'язки відповідно до вказаних приписів та не розглянуто належним чином вказану заяву ОСОБА_7 і не прийнято відповідного рішення щодо поновлення виплати пенсії.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, дійшла висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Керуючись статтями 195, 196, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва щодо відмови ОСОБА_3 у відновленні виплати пенсії з 07.10.2009 року - неправомірними.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва поновити виплату пенсії ОСОБА_3 з 07.10.2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Постанова складена у повному обсязі 02.07.2015р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Міщук М.С.