Ухвала суду № 46039949, 30.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/493/15 Головуючий у 1-й інстанції:Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання незаконними дій та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання противоправними дій Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо надання відпустки начальнику Управління комунікацій із засобами масової інформації, зв'язків з громадськістю та інформатизації ОСОБА_2, скасування наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 933-к від 17.12.2014 року, зобов'язання Міністерство аграрної політики та продовольства України виплатити заробітну платню ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу з 18 по 29 грудня 2014 року.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши осіб, що з»явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04 вересня 2014 року за № 420-к ОСОБА_2 призначено на посаду начальника Управління комунікацій із засобами масової інформації, зв'язків з громадськістю та інформатизації, як таку, що успішно пройшла стажування на зазначену посаду за переведенням з Державної інспекції сільського господарства України з посадовим окладом 2 948, 00 грн. на місяць.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 933-в від 17 грудня 2014 року ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 12 календарних днів з 18 по 29 грудня 2014 року.

Вказаний наказ було прийнято відповідно до абзацу другого пункту 6-6 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» та ст. 26 Закону України «Про відпустки».

Не погоджуючись з даним наказом позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Главою V Кодексу законів про працю України «Час відпочинку» та Законом України «Про відпустки» передбачено надання відпусток громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до ст. 84 Кодексу законів про працю України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було видано наказ, яким відповідно до абзацу другого пункту 6-6 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» та ст. 26 Закону України «Про відпустки» позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 12 календарних днів з 18 по 29 грудня 2014 року.

Відповідно до абзацу другого пункту 6-6 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 року № 719-VII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) керівникам центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд у відповідних галузях і сферах, та центральних органів виконавчої влади, виконання функцій яких можуть здійснювати відповідні міністерства, з метою забезпечення скорочення видатків, передбаченого цим Законом, здійснити заходи щодо оптимізації штатної чисельності працівників, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, підвищень посадових окладів, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг.

Надати право керівникам зазначених центральних органів виконавчої влади у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

Установити, що під час здійснення центральними органами виконавчої влади цих заходів:

- положення статті 26 Закону України "Про відпустки" та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (в частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу) не застосовуються;

- до працівників, які перебувають у відпустках без збереження заробітної плати відповідно до цього Закону, обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, встановлені статтею 7 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", не застосовуються.

Таким чином, відповідно до вказаних вище норм, законодавець наділив керівників центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд у відповідних галузях і сферах, та центральних органів виконавчої влади, виконання функцій яких можуть здійснювати відповідні міністерства, з метою забезпечення скорочення видатків, правом, зокрема, щодо надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, без застосування статті 26 Закону України "Про відпустки" та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (в частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу).

Водночас, надання відпустки без збереження заробітної плати має здійснюватися лише з єдиною метою - забезпечення скорочення видатків.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Статтею 38 Конституції України передбачено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від безробіття.

Кожна людина, без якої-небудь дискримінації, має право на рівну плату за рівну працю.

Кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, гідну, що забезпечує, людини існування для нього самого і його сім'ї і доповнюване, при необхідності, іншими засобами соціального забезпечення.

Крім того, колегія суддів враховує, що Закон України «Про відпустки» та Кодекс Законів про працю містять спеціальні норми, які регулюють право особи на відпустку без збереження зарплати. Дію зазначених норм на момент внесення змін до прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» не було зупинено, не визнано не Конституційними, а отже вони діяли і повинні були бути враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції, що дії відповідача, пов'язані з наданням відпустки без збереження заробітної сплати ОСОБА_2 не відповідають меті визначеній у абзаці другому пункту 6-6 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» є протиправними, а тому наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України № 933-в від 17.12.2014 року «Про надання відпустки ОСОБА_2.» підлягає скасуванню.

Оскільки, наказ від 17.12.2014 року № 933-в «Про надання відпустки ОСОБА_2.» є неправомірним та підлягає скасуванню, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність зобов'язати відповідача виплатити позивачці зарплату за весь час, коли її незаконно відправили у відпустку без збереження зарплати.

Отже, постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року - без змін.

Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 913 грн. 50 коп.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 01 липня 2015 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.