Ухвала суду № 46039684, 30.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2015 рокусправа № 804/14707/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Кругового О.О. Головко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Дніпро-Авто" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року адміністративний позов Приватного підприємства "Дніпро-Авто" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003702210 від 23 серпня 2013 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо встановлення суми грошового зобов'язання за основним платежем 521253,00 грн. та 71460,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 10 червня 2013 року по 16 липня 2013 року ДПІ в Амур-Нижньодніпровському району м. Дніпропетровська була здійснена документальна планова виїзна перевірка Приватного підприємства «Дніпро-Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт №126/22-1/30172406 від 23 липня 2013 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущене позивачем порушення: п. 4 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.2 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1, п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», п. 135.1 ст. 135, п. 137.4 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України підприємством занижено податок на прибуток у період, що перевірявся, на загальну суму 521 253,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року у сумі 285 840 грн., за ІІ квартал 2011 року у сумі 235 413,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення - рішення №0003702210 від 23 серпня 2013 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 592713 грн., в т.ч. за основним платежем 521253,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 71460,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення - рішення, прийнятого на підставі вказаного акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи повністю позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено обґрунтованість та законність висновків викладених ним в акті перевірки позивача, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Валові витрати виробництва та обігу на час виникнення спірних правовідносин визначались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР (далі - Закон України №334/94-ВР).

Відповідно до визначення ст. 3 Закону України №334/94-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно до ст. 4 Закону України №334/94-ВР валовий дохід - загальна сума доходу платника податку всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або не матеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, включеній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України №334/94-ВР, скоригований валовий дохід - валовий дохід, визначений згідно з пунктом 4.1 цієї статті без врахування доходів, зазначених у пункті 4.2 цієї статті.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України №334/94-ВР витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України №334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 статті 5 такого Закону.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Надаючи аналіз вказаним нормам законодавства, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок, що розмір та співвідношення валових доходів та валових витрат не визначені, з огляду на це, твердження податкового органу, що валові витрати не можуть перевищувати скоригований валовий дохід не обґрунтовані та не знайшли свого підтвердження нормами чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України №334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем до суду були надані первинні документи, які на думку суду відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують факт витрат позивачем, а саме: копія договору поставки №27-02-10/ПА від 01 січня 2010 року; копії кредитних договорів; копії актів виконаних робіт; копії видаткових накладних; копії журналів-ордерів по рахунках 63, 68; копії виписок з банківських рахунків, що підтверджують рух коштів, а саме списання. Перелік вказаних первинних документів знайшов своє відображення в акті перевірки позивача.

Разом з тим, слід відзначити, що в акті перевірки податковим органом не було зроблено жодних посилань на те, що первинні документи ПП «Дніпро-Авто» не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути враховані під час формування витрат платника податків.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем підтверджені витрати по придбанню товарів у розмірі 17264335,67 грн. (з ПДВ 20717202,80 грн.) за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року, з яких суму 16372885,00 грн., було включено до витрат за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року, різниця в сумі 891450,00 грн. має бути врахована до витрат перевіряємого періоду.

Щодо віднесення до валових витрат ПП «Дніпро-Авто» грошових коштів, відсотків за користування кредитами отриманими від банківських установ ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ПАТ «ТЕРРА БАНК» за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року в розмірі 1786500,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України №334/94-ВР та пп. 139.1.5 п. 139.1 Податкового кодексу України не включаються до витрат платника податку витрати пов'язані з придбанням, виготовленням, будівництвом, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшення основних засобів.

Відповідно до змісту кредитних договорів цільове використання на поповнення оборотних коштів, згідно первинних документів, що наявні в матеріалах справи, частину кредитів у період 2006-2007 pоку, ПП «Дніпро-Авто» використало на будівництво автосалону. І саме ці витрати не можуть бути включені до витрат відповідних періодів і не були включені позивачем.

Проте, відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку; відповідно до п. 141.1 ст. 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку. Тобто сплата процентів за кредитами у будь якому разі відноситься до витрат платника податку, за умови що таке нарахування здійснюється у зв'язку з веденням/провадженням господарської діяльності такого платника.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ПП «Дніпро-Авто» кредитні кошти були витрачені на будівництво, виплачені та в подальшому використовувались для розрахунків з постачальниками та ведення поточної господарської діяльності, з огляду на це, колегія вважає, що віднесення позивачем відсотків за кредитами до витрат є цілком обґрунтованим та правомірним.

З урахуванням наведеного, колегія суддів робить висновок про те, що ПП «Дніпро-Авто» правомірно було враховувало до складу витрат витрати у виді сплати відсотків у сумі 1786500,00 грн. за період з 01 липня 2010 pоку по 31 грудня 2012 pоку за користування кредитами.

Також, варто зазначити, що відповідно до абз. 5 п. 1 підрозділу 4 розділу XX Перехідні положення ПК України у разі відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) після набрання чинності розділом III цього Кодексу в рахунок авансів, отриманих до такої дати, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та здійснені після дати набрання чинності цим Кодексом, за умови, що вони не були включені до складу валових витрат, визнаються витратами на дату відвантаження таких товарів (виконання робіт, надання послуг).

Пунктом 138.11 ст. 138 ПК України передбачено, що суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді. Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання. Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Враховуючи вищезазначені положення норм податкового права, колегія суддів зазначає, що оскільки платником податків не було враховано до складу витрат суму 866718,00 грн. за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, то відповідно до вказаних вище норм податкового права, вказана сума має бути віднесена до складу валових витрат за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року за фактом відвантаження товарів за договором поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003702210 від 23 серпня 2013 року, прийняте ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: О.О. Круговий

Суддя: О.В. Головко