Постанова № 46039334, 30.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. справа№ 910/3946/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Терещук М.М.

відповідача - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія»

на рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2015 р.

у справі № 910/3946/15-г (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія»

про стягнення 391 152,37 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Традєкс» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 390 267,03 грн заборгованості.

В процесі розгляду справи, у березні 2015 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та зміну предмета позову, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 180 129,50 грн основного боргу за договором про переведення боргу № 1 від 28.11.2013 р., 18 448,19 грн пені, 3 573,71 грн 3% річних, 32 549,11 інфляційних втрат; 120 076,55 основного богу за договором про переведення боргу № 2 від 28.11.2013 р., 12 298,22 грн пені, 2 382,34 грн 3% річних, 21 694,75 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.04.2015 р. у справі № 910/3946/15-г позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Традєкс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія» задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач заперечує факт укладення договору № 1 та договору № 2 про переведення боргу від 28.11.2013 р., посилаючись на те, що підписи на цих договорах вчинені не директором Фисько А.В. власноруч, а зроблені іншою особою. Крім того, відтиски печатки важко ідентифікувати і відрізнити від оригіналу. Також, відповідач вказує на те, що ТОВ «Традєкс» не надало суду та відповідачу детальних розрахунків заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/3946/15-г та призначено її до розгляду на 11.06.2015 р.

08.06.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 р. розгляд справи відкладено на 30.06.2015 р. у зв`язку з неявкою представників відповідача.

11.06.2015 р. через відділ документального забезпечення від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 30.06.2015 р. в режимі відеоконференції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. вказане клопотання було задоволено.

В судове засідання 30.06.2015 р. представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський ліс» (далі - первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія» (далі - новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Традєкс» (далі - кредитор) та було укладено договір про переведення боргу № 1 (далі - договір № 1) та договір про переведення боргу № 2 (далі - договір № 2).

Відповідно до п. 1 договору № 1 сторони домовились, що первісний боржник переводить свій борг в сумі 180 129,50 грн на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника, як зобов'язану сторону за договором № 12/11/2011 від 12.11.2011 р., укладеного між первісним боржником та кредитором.

Згідно з п. 1 договору № 2 сторони домовились, що первісний боржник переводить свій борг в сумі 120 076,55 грн на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника, як зобов'язану сторону за договором № 1 від 31.10.2011 р., укладеного між первісним боржником та кредитором.

Як передбачено п. 4 договору № 1, новий боржник сплачує борг у розмірі 180 129,50 грн на поточний рахунок кредитора до 01.12.2014 р. згідно графіку.

Новий боржник сплачує борг у розмірі 120 076,55 грн на поточний рахунок кредитора до 01.12.2014 р. згідно графіку (п. 4 договору № 2).

Відповідно до п. 5 договору № 1 та договору № 2 кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником і підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за договором № 1 та договором № 2 про переведення боргу не виконав, заборгованість позивачу не сплатив.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Первісний боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК України).

05.11.2014 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 109 з вимогою погасити суму заборгованості по договорах про переведення боргу № 1 та № 2 від 28.11.2013 р.

Однак, суму заборгованості за договорами про переведення боргу відповідач на користь позивача не сплатив, відповіді на вказану претензію не надав.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договорами про переведення богу № 1 та № 2 від 28.11.2013 р. у сумі 300 206,05 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30 746,41 грн пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 8 укладених договорів № 1 та № 2, у разі порушення новим боржником строків грошового зобов'язання за цими договорами, кредитор має право пред'явити до нового боржника вимоги щодо сплати штрафних санкцій в розмірі 1 % від суми протермінованого платежу за кожен день прострочення оплати, які підлягають стягненню з первісного боржника за порушення останнім умов оплати згідно з п. 4 даних договорів.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Пеня нарахована позивачем відповідними періодами, при цьому, тривалість цих періодів не перевищує шестимісячного строку, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 746,41 грн пені, розмір її перевірений судом, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору.

Крім того, за невиконання умов укладених договорів № 1 та № 2 позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 5 956,05 грн 3% річних та 54 243,86 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 956,05 грн 3% річних та 54 243,86 грн інфляційних втрат, оскільки розмір їх є арифметично правильним, перевірений судом та відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи скаржника про те, що підписи на договорі № 1 та договорі № 2 про переведення боргу від 28.11.2013 р. вчинені не директором Фисько А.В. власноруч, а відтиски печатки важко ідентифікувати і відрізнити від оригіналу, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Встановлено, що договір № 1 та договір № 2 про переведення боргу підписані директором ТОВ «Агропромислова логістична компанія» Фисько А.В.

Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що відповідачем не вчинялося жодних дій щодо визнання недійсними спірних договорів, зокрема, не було подано зустрічного позову чи відкриття кримінального провадження щодо підробки підпису, вказані договори є дійсними та обов'язкові до виконання сторонами.

До того ж, крім підписів, дані договори містять відтиск печатки підприємства.

Підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Наявність печатки на спірних накладних є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу.

Відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. У разі втрати печаток і штампів керівники підприємств зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС України та вжити заходів для їх розшуку.

Відповідачем, в свою чергу, не надано суду доказів втрати, підробки печатки чи передачі штампу іншій особі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 01.11.2011 р. у справі № 21/235-09, від 21.08.2013 р. у справі № 5015/3143/12 та від 13.03.2013 р. у справі № 5028/7/17/2012.

Стовно доводів скаржника про те, що ТОВ «Традєкс» не надало суду та відповідачу детальних розрахунків заборгованості, судова колегія зазначає, що в матеріалах справи (т. 1 а.с. 47) міститься заява про збільшення розміру позовних вимог, додатком якої є детальний розрахунок заборгованості по кожному договору про переведення боргу окремо.

Вказана заява була надіслана на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.02.2015 р.

Що стосується клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, дослідивши питання, які були поставлені судовому експерту для роз'яснення, колегія суддів дійшла висновку про його необґрунтованість, оскільки для вирішення даного спору відсутня потреба у спеціальних знаннях експерта.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова логістична компанія» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 03.04.2015 р. у справі № 910/3946/15-г - без змін.

2. Матеріали справи № 910/3946/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко