Постанова № 46039292, 30.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. Справа№ 910/5407/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Корсакової Г.В.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Новак Є.Л. - довіреність № 225-КР-1632 від 15.05.2015;

від відповідача: Качараба В.П. - довіреність б/н від 19.03.2015;

від прокуратури: Одуденко А.В. - посвідчення № 006616 від 27.09.2012

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015

у справі № 910/5407/15-г (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради;

до Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1";

про внесення змін до договору,

У судовому засіданні 30.06.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, КМР) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (далі - відповідач) про внесення змін до договору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що розмір орендної плати, передбачений чинними умовами договору оренди, є нижчим за мінімальний розмір орендної плати, який встановлено Податковим кодексом України. При цьому відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати, тому договір оренди не приведено у відповідність до вимог законодавства, через що прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 позов задоволено повністю. Внесено зміни до п. 4.2 договору оренди земельної ділянки від 13.05.2005 р., укладеного між Київською міською радою та ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.05.2005 р. за № 79-6-00302, викладено його у такій редакції: "п. 4.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки"; стягнуто з ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не встановив, що саме відповідач ініціював внесення змін до договору в частині збільшення розміру орендної плати, тоді як позивач не надав відповідь на таку пропозицію до моменту звернення прокуратури з позовом у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015, апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.06.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Корсакова Г.В., Сулім В.В.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.06.2015 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Наполягав на тому, що самим позивачем було порушено порядок укладання та внесення змін до договору, що виявилося у зволіканні з відповіддю на пропозицію відповідача.

Представники позивача та прокуратури у судовому засіданні 30.06.2015 заперечували проти доводів апеляційної скарги, зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зауважили, що після направлення Департаментом земельних ресурсів на адресу відповідача листа від 16.07.2013, в якому зазначалося про необхідність внесення змін до договору оренди (з переліком документації, обов'язкової для укладення додаткової угоди в частині зміни розміру орендної плати), жодних дій, направлених на укладення додаткової угоди у добровільному порядку з боку відповідача здійснено не було.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Київською міською радою, як орендодавцем, та ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій № 1" (правонаступником якого є позивач), як орендарем, 13.05.2005 року було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 19.05.2005 р. за № 79-6-00302 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі пункту 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 за № 419/1829, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вулиця Будіндустрії, 5 в Голосіївському районі м. Києва; розмір - 143 851 кв.м.; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд.

Пунктом 3.1 договору визначено, що його укладено на 10 років.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору визначена договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачу за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 4.3. договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

Пунктом 4.7. договору встановлено, що розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлено, що орендна плата за земельну ділянку - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Разом з цим, з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України), положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288 Податкового кодексу України).

При цьому, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (ст. 288.5.1 ПК України).

За ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 ПК України, 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України". Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки. При цьому, п. 2 резолютивної частини вказаного рішення обов'язок забезпечення оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди покладено саме на орендарів земельних ділянок.

Крім того, у випуску офіційної газети Київської міської ради «Хрещатик» № 33 від 02.04.2013 було опубліковано повідомлення, а також витяг з вищезазначеного рішення № 89/9146, в якому було безпосередньо зазначено, зокрема, про необхідність орендарям приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

В цій частині, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту цієї ж статті).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, а відтак висновок місцевого господарського суду є правомірним в цій частині.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (зміст наведених норм також було проаналізовано у Постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 по справі № 6-112цс13, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що зміна умов договору в судовому порядку в даному випадку є неправомірною, оскільки самим позивачем була проігнорована пропозиція відповідача про внесення змін до договору в частині розміру орендної плати, через що апелянт вважає, що з його боку не відбулося порушення приписів законодавства, зокрема, ухилення від укладення додаткової угоди до договору.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Пункт 2.18 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України надав роз'яснення у формі постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (далі - Постанова Пленуму № 6) зазначає, що у вирішення спорів про внесення змін до договору, пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Згідно з п. 2.19 Постанови Пленуму № 6 у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною та законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому, надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002, де визначено, що надсилання відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у листі № 128 від 30.05.2013, який було адресовано КМР, відповідач просив надати роз'яснення щодо процедури оформлення внесення змін до договору, а також в частині можливості продовження строку дії договору. Отже, відповідач формально заперечував проти зміни умов договору.

Доказів направлення вказаного листа відповідача на адресу КМР матеріали справи не містять, разом з цим, сторонами не заперечується, що повідомленням від 03.07.2013 № 057021-13875 (а.с. 50) Департамент земельних ресурсів, який є виконавчим органом КМР, надав відповідачу пояснення (саме з посиланням на лист відповідача № 128 від 30.05.2013) стосовно порядку поновлення договору оренди, з переліком необхідних документів для здійснення такої дії.

В свою чергу, порядок внесення змін до договору саме в частині розміру орендної плати (з метою приведення умов договору у відповідність до положень ПК України та рішення КМР від 28.02.2013 № 89/9146), а також перелік необхідної документації, необхідної для укладення додаткової угоди про внесення змін до умов договору, було визначено Департаментом земельних ресурсів у листі № 05704-15084 від 16.07.2013, направлення якого на адресу відповідача підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи (а.с. 24) та отримання якого не заперечується апелянтом.

Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем жодних дій, направлених на виконання приписів статті 288 ПК України та вимог рішення КМР від 28.02.2013 № 89/9146, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про фактичне ухилення відповідача від внесення змін до договору в частині збільшення розміру річної орендної плати за користування земельною ділянкою до 3% від її нормативної грошової оцінки.

Суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта в частині того, що ініціювання внесення змін до договору відбувалося поданням до КМР клопотання про поновлення договору оренди земельної ділянки від 23.01.2013 (а.с. 51), оскільки у зазначеному клопотанні відповідач просить виключно укласти інший договір оренди земельної ділянки на новий термін (в якому дійсно збільшено розмір орендної плати), разом з цим жодним чином не ініціює внесення змін до існуючого договору в частині збільшення розміру орендної плати. При цьому, ані лист відповідача № 128 від 03.07.2013, ані клопотання про поновлення договору оренди від 23.01.2015 не містять інформації про надання проекту додаткової угоди саме до договору оренди від 13.05.2005, а також іншої документації, необхідної для приведення умов договору у відповідність до вимог чинного законодавства, що спростовує доводи апелянта в частині неодноразового ініціювання ним внесення змін до умов первинного договору в частині розміру орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 не скасовано, є чинним, а відтак підлягає обов'язковому виконанню, відповідно до ст. 144 Конституції України, суд зобов'язаний при розгляді даного спору брати до уваги саме розмір орендної плати за оренду земельної ділянки, затверджений зазначеним рішенням. З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно та законно задовольнив позовні вимоги, зазначивши при цьому про фактичне ухилення відповідача від внесення змін до договору в добровільному порядку.

Доводи апелянта про досягнення між сторонами згоди щодо укладення договору оренди землі на новий термін з новим розміром орендної плати, яка відповідає вимогам чинного законодавства, не приймається в якості підстави для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки належних та допустимих доказів досягнення такої згоди на момент прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі стороною надано не було, тоді як з моменту прийняття Київською міською радою рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України" до моменту подання прокурором вищезазначеного позову пройшло більше двох років, що свідчить про необхідність внесення змін до умов договору в судовому порядку, зокрема, для виконання норм чинного законодавства та забезпечення отримання державними органами встановленого законом розміру орендної плати.

Отже, в силу статей 33, 34, 43, 101 ГПК України, колегією суддів не приймаються, як підстава для відмови в позові, усні пояснення відповідача про те, що станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції між сторонами вже укладено новий договір (поновлено договір на новий термін з орендною платою у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки).

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно задовольнив позовні вимоги, а відтак підстав для скасування зазначеного рішення не вбачається.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/5407/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/5407/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5407/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 01.07.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Г.В. Корсакова

В.В. Сулім