Постанова № 46039224, 24.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р. Справа№ 910/29482/14-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Самсіна Р.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Іщенко В.В. - дов. № 10-236/д від 30.03.2015р.

Бунечко В.І. - дов. №10-609/д від 19.11.2014р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015р.

у справі № 910/29482/14-г (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер»

про зобов'язання вчинити дії

В судовому засіданні 24.06.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014р. Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер», в якому просило:

- зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Телеканал «ІНТЕР» протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, безкоштовно надати Публічному акціонерному товариству «Укрнафта» право на відповідь під час вечірньої програми «Подробиці Інтер» у формі аудіовізуального поширення коментаря Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 24 жовтня 2014 року щодо змісту сюжету про діяльність Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 20 жовтня 2014 року наступними словами: «20.10.2014р. на телеканалі «Інтер» транслювалася інформаційна передача «Подробности», один із сюжетів якої був присвячений діяльності Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». ПАТ «Укрнафта» заявляє, що телеканал «Інтер» поширив стосовно Товариства відомості, які не відповідають дійсності.

Інформація про Товариство була подана у спотвореному вигляді, з перекручуванням фактів та обставин, що негативно відображається на його діловій репутації. У зв'язку з цим ПАТ «Укрнафта», діючи в інтересах трудового колективу та акціонерів, керуючись ст. 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», вважає за необхідне скористатися правом на коментар та повідомити наступне.

Товариство здійснює свою господарську діяльність у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Господарська діяльність ПАТ «Укрнафта» перебуває під наглядом державних контролюючих органів, які в межах наданих повноважень, з встановленою законодавством періодичністю, проводять планові та позапланові перевірки Товариства.

Поширена у сюжеті інформація про порушення Товариством правил здійснення господарської діяльності, неефективного управління менеджментом господарськими процесами, внаслідок чого держава начебто недоотримала прибуток, є лише припущеннями його автора, що ґрунтуються на інформаційних матеріалах та коментарях з сумнівних або заангажованих джерел інформації.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що у процесі підготовки сюжету представники телеканалу «Інтер» не зверталися до Товариства із запитами чи пропозиціями надати відповідні коментарі з приводу зазначених у сюжеті обставин, що, на наш погляд, у результаті й призвело до спотворення відомостей про Товариство.

ПАТ «Укрнафта» закликає телеканал «Інтер» та його журналістів у подальшому дотримуватися основних засад журналістської етики і принципів роботи з інформацією, поважати право глядачів на об'єктивну та правдиву інформацію та не порушувати права та законні інтереси Товариства» (з урахуванням поданого позивачем клопотання від 18.02.2015);

- зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Телеканал «ІНТЕР» протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, розмістити запис оприлюднення коментаря Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 24 жовтня 2014 року для необмеженого доступу глядачів на офіційному веб-сайті ресурсу «Подробиці «ІНТЕР».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем порушено право позивача на відповідь, передбачене ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію».

Відповідач проти позову заперечував, а у відзиві на позовну заяву вказував, що зміст тексту реалізації права на відповідь, на його думку, свідчить про те, що позивач бажає визнати інформацію, поширену відповідачем, недостовірною та її спростувати. Також відповідач зазначає, що останній не є власником Інтернет-видання podrobnosti.ua та не може впливати на зміст та зовнішній вигляд інформації, що розміщується на вказаному сайті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2015р. у справі №910/29482/14-г позов задоволено частково.

Зобов'язано Приватне акціонерне товариство «Телеканал «Інтер» протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили, безкоштовно надати Публічному акціонерному товариству «Укрнафта» право на відповідь під час вечірньої програми «Подробиці Інтер» у формі аудіовізуального поширення коментаря Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 24.10.2014 щодо змісту сюжету про діяльність Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 20.10.2014, який додано до заяви Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» від 24.10.2014 №10/2151.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що ПАТ «Укрнафта» в строк, встановлений ч.3 ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» звернулося з заявою від 24.10.2014 №10/2151 та коментарем, в якій не просило на підставі ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» спростувати поширену ПрАТ «Телеканал «Інтер» інформацію, а навпаки наполягало на забезпеченні реалізації права на відповідь, передбаченого ст.65 вказаного закону.

Частково відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами факт належності ПрАТ «Телеканал «Інтер» веб-сайту ресурсу «Подробности» не доведено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове про відмову в позові в цій частині.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, позивачем не доведено, що поширена щодо нього інформація є недостовірною, а тому він не має права на відповідь згідно із ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та зміст реалізації права на відповідь позивача щодо аудіовізуального поширення коментарю щодо змісту сюжету про діяльність ПАТ «Укранафта» суперечить ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та п.5 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» 09.04.2015р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 20.05.2015р.

20.05.2015р. до початку судового засідання від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В додаткових обґрунтуваннях до апеляційної скарги від 17.06.2015р. відповідач посилався також на те, що чинним законодавством не передбачено безоплатної реалізації права на відповідь.

В судових засіданнях апеляційної інстанції 20.05.2015р. та 17.06.2015р. у відповідності до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва, останній раз на 24.06.2015р., а ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

23.06.2015р. від голови правління ПрАТ «Телеканал «ІНТЕР» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник відповідача в період часу з 18.06.2015р. по 02.07.2015р. буде перебувати у відпустці і не зможе взяти участь у справі.

При цьому доказів, на підтвердження викладеного, до клопотання долучено не було.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.06.2015р. заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях до нього.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 24.06.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а. с. 195), не з'явився.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась, відповідачем на загальних підставах не доведено перебування представника Зайоми О.А. у відпустці, неможливість заміни представника Зайоми О.А. на іншого представника, та неможливість направлення іншого представника в судове засідання 24.06.2015р., зважаючи на відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2014р. о 20:00 в ефірі телеканалу «ІНТЕР» відбулась трансляція передачі «Подробиці ІНТЕР», в якій було поширено аудіовізуальну інформацію, що стосується діяльності Публічного акціонерного товариства «Укрнафта».

В позовній заяві позивач стверджує, що оціночні судження, поширені Приватним акціонерним товариством «Телеканал «ІНТЕР» щодо Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у вказаній передачі є однобокими, неконкретними, такими, що формують у громадськості негативну думку про товариство.

Як свідчать матеріали справи, 27.10.2014р. з метою реалізації права на відповідь, без вимоги про спростування інформації щодо якої надається відповідь, ПАТ «Укрнафта» звернулось до ПрАТ «Телеканал «Інтер», повідомивши Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, з письмовою заявою від 24.10.2014 №10/2151. До заяви було додано коментар, який позивач просив оприлюднити з метою обґрунтування безпідставності поширених відомостей, надавши їм власну оцінку.

Також, 27.10.2014р. позивач звернувся до ПрАТ «Телеканал «Інтер» із запитом від 27.10.2014 №10/2156 про надання копії запису вказаної передачі.

Відповідач на вищезгадані звернення позивача надіслав лист від 30.10.2014 №905/I, в якому вказав про відхилення заяви ПАТ «Укрнафта», оскільки коментар ПАТ «Укрнафта», доданий до заяви від 24.10.2014 №10/2151 не відповідає загальноприйнятому порядку та судовій практиці реалізації права на відповідь, визначеного ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Відповідач зазначив, що за змістом коментар, доданий до заяви від 24.10.2014 №10/2151 свідчить про бажання спростувати інформацію, поширену 20.10.2014р. ПрАТ «Телеканал «Інтер», зокрема, реалізувати право, визначене ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що не відповідає вимогам самої заяви від 24.10.2014р.

Відповідачем не збережено та не надано суду копії запису передачі, в якій поширено інформацію про ПАТ «Укрнафта».

Частиною 2 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що порядок подачі заяви на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) визначається статтею 64 цього Закону.

Згідно з частиною 3 ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» заява подається до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради.

Інших вимог до порядку подачі заяви на відповідь та до змісту такої заяви законодавством не встановлено.

Оскільки ПАТ «Укрнафта» в строк, встановлений ч.3 ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», звернулося з заявою від 24.10.2014 №10/2151 та коментарем, в якій не просило на підставі ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» спростувати поширену ПрАТ «Телеканал «Інтер» інформацію, а навпаки наполягало на забезпеченні реалізації права на відповідь, передбаченого ст. 65 вказаного закону, відповідач необґрунтовано вважав, що позивач бажає реалізувати право на спростування інформації та безпідставно відхилив заяву позивача на відповідь.

Доводи відповідача про невідповідність заяви позивача та коментаря від 24.10.2014 №10/2151 загальноприйнятому порядку та судовій практиці реалізації права на відповідь належними та допустимими доказами не доведено. Також відповідачем не подано доказів, що свідчать про порушення позивачем загальноприйнятого порядку реалізації права на відповідь, визначеного ч.1 ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Так, Законом України «Про телебачення і радіомовлення» не передбачено право телерадіоорганізації оцінювати зміст заяви на відповідь. Законодавство не містить критеріїв для оцінки телерадіоорганізацією того чи іншого тексту відповіді з точки зору допустимості її публікації.

Також, вказаний закон не встановлює такої підстави для відмови телерадіоорганізацією в реалізації особи права на відповідь, як невідповідність відповіді загальноприйнятому порядку та судовій практиці реалізації права на відповідь.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» юридична особа, стосовно якої у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні.

Згідно з частиною 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», особа, яка вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Мінімальні правила стосовно права на відповідь у пресі, по радіо, телебаченню та в інших періодичних ЗМІ (додаток до РЕЗОЛЮЦІЯ (74)26 «Про право на відповідь - стан особи відносно преси», ухваленої Комітетом Міністрів на 233-му засіданні заступників міністрів від 2 липня 1974р.), беручи до уваги, що право на свободу вираження поглядів включає також право одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, як це зазначено в статті 10 Європейської конвенції з прав людини) передбачають:

1.Будь-яка фізична або юридична особа, а також інші органи, незалежно від їхнього громадянства та місцезнаходження, якщо про них ішлося в газеті, журналі, передачі по радіо чи телебаченню або в будь-якому іншому засобі інформації періодичного характеру, можуть використати право на відповідь з метою спростування фактів, що стосуються цієї особи або органу, якщо, за їхнім твердженням, факти, що стали надбанням громадськості, є неправдивими.

2.На прохання відповідної особи засіб інформації зобов'язаний зробити публічну заяву, яку ця особа йому надсилає.

3.Національне законодавство може, в порядку виключення, передбачити, що засіб інформації має право відмовити в опублікуванні відповіді за таких випадків:

і) якщо прохання про опублікування відповіді не надано засобу інформації в достатньо короткий строк;

іі) якщо обсяг відповіді перевищує обсяг того, що необхідно спростувати в інформації, яка містить факти, оголошені неправдивими;

іі) якщо відповідь не обмежується спростуванням інкримінованих фактів;

іv) якщо це становить порушення, яке підлягає покаранню;

v) якщо це суперечить інтересам третьої сторони, які охороняються законом;

vi) якщо відповідна особа не в змозі довести існування законного інтересу.

4. Публікація відповіді має здійснюватись без надмірної затримки та, якщо можливо, їй необхідно надати такої самої ваги, як інформації, що містила факти, оголошені неправдивими.

Тобто право особи на відповідь забезпечується, якщо ця особа вважає, що про неї поширена неправдива інформація.

При цьому, суд не встановлює неправдивість інформації, оскільки це не позов про захист честі, гідності та ділової репутації.

В данному випадку це позов про захист порушенного права - права на відповідь, гарантованого, зокрема, ст.30 Закону України «Про інформацію», ст.65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», ст.10 Європейської конвенції з прав людини, РЕЗОЛЮЦІЄЮ (74) 26 Про право на відповідь.

Так, вимога позивача про надання можливості на відповідь з відповідним коментарем була надана відповідачеві в короткі строки (протягом 7 днів з моменту поширення відповідачем інформації), обсяг коментарю Товариства не перевищував обсяг поширених відомостей, що підлягають іншій оцінці (тривалість оприлюднення коментаря Товариства творчим співробітником телерадіоорганізації становить приблизно одну хвилину, тоді як сукупна тривалість фрагментів, де поширено оціночні судження телерадіоорганізації перевищують одну хвилину), відповідь позивача стосується лише оцінки фактів, що були невірно висвітлені телерадіоорганізацією, не містить образливих висловів (містить оціночні судження позивача, такі як критику, оцінку дій телерадіоорганізації, не зачіпає інтереси третіх сторін і стосується безпосередньо його законних інтересів.

З огляду на викладене, враховуючи також те, що позивач звернувся з заявою на відповідь та коментарем 24.10.2014 №10/2151 у відповідності до порядку подачі заяви на відповідь, а саме надіслав її на адресу телерадіоорганізації в строк протягом 14 днів з дня поширення відомостей, з повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача безкоштовно надати право на відповідь.

Те, що порядок спростування та/або забезпечення права на відповідь, встановлений статтями 64 та 65 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не передбачає право чи повноваження телерадіоорганізації отримувати оплату за реалізацію права на відповідь особою, щодо якої було поширено інформацію, слідує безпосередньо з положень самого закону, де норма такого змісту відсутня.

Також вказане підтверджується судовою практикою ВГСУ, відповідно до якої господарські суди, приймаючи рішення у справах про захист честі, гідності чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації та/або надання права на відповідь не встановлюють обов'язок особи, немайнове право якої порушене, здійснити оплату за відновлення такого права, таким чином вказують на те, що відповідні дії повинні здійснюватись за рахунок винної особи, яка поширила інформацію.

Згідно ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» передбачено, що поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.

Як зазначено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно п. 18 вказаної постанови Пленуму ВСУ обов'язок доведення факту поширення інформації відповідачем покладається на позивача.

Відповідно до ст. 48 названого Закону кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов'язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій).

У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому.

Згідно з витягом з журналу обліку передач ПрАТ «Телеканал «Інтер» (загальнонаціональний телевізійний канал «ІНТЕР»), 20.10.2014, починаючи з 19 год. 59 хв. 50 сек. до 20 год.45 хв.34 сек. відповідач здійснював трансляцію передачі «Подробности».

Як свідчать матеріали справи, відповідач в листі від 30.10.2014 №905/I, надісланому на адресу ПАТ «Укрнафта» на заяву на відповідь від 24.10.2014 №10/2151, а також у відзиві на позовну заяву від 21.01.2015 визнав та не заперечував факту поширення інформації про позивача в передачі «Подробности», трансляція якої відбувалась 20.10.2014р. о 20 год 00 хв., щодо якої позивач мав скаргу та заяву на відповідь.

За таких обставин, доводи відповідача про недоведеність факту розповсюдження інформації відповідачем, щодо якої позивач бажає реалізувати право на відповідь, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи оригіналу запису передачі «Подробиці» від 20.10.2014р. вірно відхилені місцевим господарським судом.

Відповідно до частини 5 ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» на вимогу заявника телерадіоорганізація зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.

Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту.

У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Як свідчать матеріали справи, позивач скористався своїм правом відповідно до ч.5 ст. 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та звернувся до відповідача з заявою про надання копії запису у передачі. Відповідач, в свою чергу, відмовив в задоволенні запиту про надання копії запису.

Разом з тим, судом встановлено, що письмовий доказ, що міститься в матеріалах справи - висновок фахівця державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, складений за результатами експертного дослідження від 10.03.2015 №18-01дК, об'єктом якого був відеосюжет від 20.10.2014р. «Влада закрила очі на відмивання грошей «Укрнафтою», що розміщений на сторінці в мережі Internet за url адресою http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2014/10/20/998916.html2, містить інформацію, стосовно якої ПАТ «Укрнафта» звернулось з заявою на відповідь від 24.10.2014 №10/2151, та який транслювався в ефірі ПрАТ «Телеканал «Інтер» 20.10.2014, починаючи з 20:00 в передачі «Подробиці Інтер».

До матеріалів справи долучений диск з файлами до висновку експертного дослідження від 10.03.2015 №18-01дК.

Як зазначено в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», особа, яка вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію вправі скористатися наданим їй, зокрема ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Отже, обов'язок телерадіоорганізації надати право на відповідь виникає, якщо особа, яка звернулась з заявою на відповідь вважає, що інформація поширена телерадіоорганізацією є такою, що принижує її гідність, честь чи ділову репутацію. Позивач стверджує, що інформація поширена відповідачем є такою, що принижує ділову репутацію позивача.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

За змістом положень ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» та ст. 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», якими передбачено право особи на відповідь у тому ж засобі масової інформації для обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку та без їх спростування, направлені на захист прав осіб від поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб, посягає на честь і гідність особи, забезпечують неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізації, а також забезпечують баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, недоторканість ділової репутації, судовим захистом права на відповідь, з іншого боку.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Позивачем належними та допустимими доказами факту належності ПрАТ «Телеканал «Інтер» веб-сайту ресурсу «Подробности» не доведено, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача розмістити запис оприлюднення коментаря Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 24.10.2014 для необмеженого доступу глядачів на офіційному веб-сайті ресурсу «Подробиці «ІНТЕР».

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 17.03.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015р. у справі №910/29482/14-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015р. у справі №910/29482/14-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/29482/14-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Р.І. Самсін

С.А. Гончаров