Рішення № 46036452, 22.06.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015 р. Справа № 914/972/15

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет», м. Трускавець;до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів;про:стягнення 238735,95 грн. боргу з орендної плати, розірвання договору оренди нежитлових приміщень готельного комплексу з розвинутою інфраструктурою №252 від 31.08.2013р. Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Айзенбарт А.І.Представники сторін: від позивача:Нечаєва Н.М. - представник (довіреність б/н від 30.01.2015);від відповідача: не з'явився.

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

25.03.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет» (надалі- Позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) про стягнення 238735,95 грн. боргу з орендної плати, розірвання договору оренди нежитлових приміщень готельного комплексу з розвинутою інфраструктурою №252 від 31.08.2013р.

Ухвалою суду від 27.03.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 16.04.2015р. В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, про що судом виносилися відповідні ухвали.

Ухвалою суду від 25.05.2015р. строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

Ухвалою суду від 08.06.2015р. розгляд справи відкладено на 22.06.2015р.

Представник позивача в судове засідання 22.06.2015р. з'явилася, позовні вимоги підтримала, просила суд позов задоволити повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

В засіданні зазначила, що між позивачем та відповідачем тривалий час існують орендні відносини, що підтверджується Договорами оренди нежитлових приміщень готельного комплексу з розвинутою інфраструктурою №252 від 16.11.2010р. та №252 від 31.08.2013р. Відповідно до вказаних договорів позивач надав відповідачу в оренду нежитлове приміщення загальною площею 52,1 кв.м. у готельному комплексі з розвинутою інфраструктурою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для використання під чайну галерею. Як зазначає представник позивача, згідно умов укладених договорів, відповідач зобов'язався сплачувати позивачу орендну плату та відшкодовувати витрати за комунальні послуги. Разом з тим свої обов'язки він виконав неналежним чином. Так за відповідачем рахується заборгованість із сплати орендної плати за Договором №252 від 16.11.2010р. у розмірі 4621,52 грн. та за Договором №252 від 31.08.2013р. у розмірі 172900,02 грн. Відтак позивач просить суд стягнути вказану заборгованість разом з штрафними санкціями та інфляційними нарахуваннями з відповідача, а також розірвати Договір №252 від 31.08.2013р.

Представник відповідача в судове засідання 22.06.2015р. та у всі попередні судові засідання не з'являвся, хоча належним чином був повідомлений про час та дату їх проведення.

Враховуючи зазначене суд здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.11.2010р. між позивачем та відповідачем укладено Договір оренди нежитлових приміщень готельного комплексу з розвинутою інфраструктурою №252 (надалі - Договір від 16.11.2010р.) відповідно до п.1.1 якого позивач передає, а відповідач приймає в оренду нежитлове приміщення загальною площею 52,1 кв.м. у готельному комплексі з розвинутою інфраструктурою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для використання під чайну галерею (а.с.12-14).

Відповідно до Акту приймання-передачі приміщення в оренду від 01.12.2010р. позивач на підставі вказаного Договору передав відповідачу об'єкт оренди (а.с.15).

В подальшому між позивачем та відповідачем укладено Договір оренди нежитлових приміщень готельного комплексу з розвинутою інфраструктурою №252 від 31.08.2013р. (надалі - Договір від 31.08.2013р.) предметом котрого виступило те ж саме приміщення, що і Договору від 16.11.2010р., а саме: нежитлове приміщення загальною площею 52,1 кв.м. у готельному комплексі з розвинутою інфраструктурою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для використання під чайну галерею (а.с.18-20).

Як зазначила в судовому засіданні представник позивача, з моменту укладення Договору від 31.08.2013р. відносини між сторонами за Договором від 16.11.2010р. припинилися і почали регулюватися за новим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2013р. за актом приймання-передачі позивач передав відповідачу об'єкт оренди згідно Договору від 31.08.2013р. (а.с.21)

Згідно п.7.1 Договору від 31.08.2013р. цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 28.02.2014р.

Як встановлено судом, Додатковою угодою №1 від 28.02.2014р. та Додатковою угодою №2 від 30.05.2014р. вносилися зміни в п.7.1 Договору від 31.08.2013р. в частині строку дії цього Договору. Востаннє зазначено, що Договір діє до 30.06.2014р. (а.с.22-23).

Відповідно до пункту 3.2 Договорів сторони узгодили ставку орендної плати в розмірі 253,76 грн. (за Договором від 16.11.2010р.) та 255,68 грн. (за Договором від 31.08.2013р.) в т.ч. ПДВ за кожен місяць оренди за 1 кв.м. загальної площі приміщення. Сторони дійшли згоди про встановлення для ставки орендної плати грошового еквіваленту в іноземній валюті. Як еквівалент 253,76 грн. (за Договором від 16.11.2010р.) та 255,68 грн. (за Договором від 31.08.2013р.) сторони приймають 32 доларів США за курсом гривні до долару США, встановленого Національним Банком України на дату виставлення рахунку. Розмір орендної плати за місяць визначається шляхом множення площі приміщення, яка вказана у п.1.1 цього Договору на 253,76 грн. (за Договором від 16.11.2010р.) та 255,68 грн. (за Договором від 31.08.2013р.) за один квадратний метр площі приміщення, що еквівалентно 32 доларів США згідно курсу встановленого Національним Банком України на дату виставлення рахунку.

Згідно пунктів 3.5-3.7 Договору від 16.11.2010р. та Договору від 31.08.2013р. в орендну плату не входить оплата за комунальні послуги (теплопостачання, електроенергія, водопостачання та водовідведення). Плата за теплопостачання розраховується пропорційно зайнятій орендарем площі приміщення, переданого в оренду. Електроенергія та вода при наявності споживання оплачується орендарем згідно показників індивідуальних лічильників. Відповідач проводить оплату орендних та комунальних платежів на рахунок позивача шляхом щомісячних перерахувань, або іншим незабороненим законодавством України способом, за поточний місяць на підставі виставлених позивачем рахунків. Рахунок виписується позивачем щомісячно до 10 числа поточного місяця та вручається відповідачу під розписку або надсилається рекомендованим листом. Період для оплати становить 5 (п'ять) банківських днів з моменту вручення рахунку. Квитанція про відправку рекомендованого листа вважається підтвердженням вручення рахунку. Датою вручення рахунку вважається дата, вказана в квитанції пошти про відправку, або дата підписання відомості про отримання рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що за період існування між сторонами договірних відносин позивач щомісячно виставляв відповідачу рахунки, в які включав розмір орендної плати за місяць, а також відшкодування витрат за електроенергію, водопостачання та теплопостачання (а.с. 105-130). Факт отримання вказаних рахунків, а також дати їх отримання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з журналів отримання рахунків (а.с. 137-176). Крім цього, рахунки за жовтень 2014 року та листопад 2014 року були направлені відповідачу 03.12.2014р. поштою, що підтверджується квитанцією про направлення та описом вкладання в цінний лист (а.с. 25-26).

Як встановлено судом на підставі виписок з банківського рахунку позивача (а.с. 55-104), а також підписаних позивачем актів звірки взаєморозрахунків (а.с. 132-133) відповідач своїх обов'язків щодо оплати виставлених йому рахунків в повному обсязі не здійснив. Так, станом на момент подання позовної заяви, за відповідачем рахується заборгованість за Договором від 16.11.2010р. у розмірі 4621,52 грн. та за Договором від 31.08.2013р. (за період по листопад 2014р.) рахується заборгованість у розмірі 172900,02 грн. З довідки позивача від 30.04.2015р. (а.с. 131) вбачається, що загальний розмір заборгованості за Договорами від 16.11.2010р. та 31.08.2013р. становить 177521,54 грн.

Як зазначила представник позивача, станом на момент винесення рішення, відповідач заборгованості не погасив. Суд також зазначає, що докази сплати заборгованості за оренду приміщень позивачу в матеріалах справи відсутні.

Як встановлено судом, в порядку досудового врегулювання спору позивач двічі (30.09.2014р. та 03.12.2014р.) направляв відповідачу претензії про погашення заборгованості. У відповідь на вказані претензії, відповідач направив позивачу лист від 30.12.2014р., разом із підписаним актом приймання-передачі приміщення (повернення приміщення) від 30.12.2014р. (а.с. 136) в якому повідомив, що Договір від 31.08.2013р. припинив свою дію 30.06.2014р., відповідач звільнив приміщення 01.10.2014р., а тому просить підписати акт та повернути один його примірник.

Як зазначила в судовому засіданні представник позивача, останній у зв'язку із наявною у відповідача заборгованістю, відмовився підписувати Акт повернення приміщення.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача наявну заборгованість, штрафні санкції, інфляційні нарахування та три відсотки річних, а також розірвати Договір від 31.08.2013р., оскільки такий на думку позивача є чинним на підставі положень ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Так, нормами статті 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 283 ГК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 291 ЦК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні за змістом положення містяться в п.7.9 Договору від 31.08.2013р.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до п.4.10 Договору від 31.08.2013р. відповідач зобов'язаний повернути приміщення, передане в оренду, в належному стані за актом приймання-передачі з урахуванням його фізичного зносу в триденний термін після закінчення строку дії Договору або в разі його дострокового розірвання.

Як вже зазначалося Додатковою угодою №2 від 30.05.2014р. сторони внесли зміни в п.7.1 Договору від 31.08.2013р. в частині строку дії цього Договору та зазначили, що він діє до 30.06.2014р. (а.с.23).

Згідно ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Разом з тим, в пункті 7.8 Договору від 31.08.2013р. сторони погодили, що в разі відсутності заяви відповідача про намір продовжити Договір його дія припиняється у визначений Договором строк.

Таким чином, з урахуванням положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, які передбачають свободу договору, сторони в Договорі від 31.08.2013р. на свій лад врегулювали питання поновлення дії договору на новий строк, і обумовили, що необхідною умовою для такого поновлення є відповідна заява відповідача.

Враховуючи те, що протягом розгляду справи позивачем не надану суду доказів того, що відповідач заявляв про свій намір продовжити дію Договору від 31.08.2013р., суд приходить до висновку, що дія вказаного Договору припинилася 30.06.2014р. А тому суд відмовляє у вимозі про розірвання Договору №252 від 31.08.2013р., оскільки за змістом ст. 651 ЦК України розірвано може бути лише чинний договір.

З приводу позовних вимог про стягнення коштів, то суд зазначає слідуюче.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п.4.5 Договору від 16.11.2010р. та Договору від 31.08.2013р. відповідач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі у відповідності з розділом 3 Договору.

Як вже зазначалося, відповідно до розділу 3 Договору період для оплати становить 5 (п'ять) банківських днів з моменту вручення рахунку.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт та дата виставлення позивачем і отримання відповідачем рахунків, а також факт неповної їх оплати, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 177521,54 грн. (за Договором від 16.11.2010р. у розмірі 4621,52 грн. та за Договором від 31.08.2013р. (за період по листопад 2014р.) у розмірі 177521,54 грн.) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

При цьому, суд зазначає, що не зважаючи на факт припинення 30.06.2014р. дії Договору від 31.08.2013р. вимога позивача про стягнення коштів за користування приміщення за період з липня по листопад 2014р. є обґрунтованою, з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 20.11.2012р. у справі N 3-54гс12 за змістом ст. 629, ч. 3 ст. 653, ч. 2 ст. 795 ЦК вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди є правомірною.

З матеріалів справи вбачається, що не зважаючи на свій обов'язок своєчасно повернути приміщення передбачений в п.4.10 Договору від 31.08.2013р., відповідач здійснив дії щодо фактичного звільнення приміщення та направив позивачу підписаний акт повернення приміщення лише 30.12.2014р. А тому лише з цієї дати можливе припинення нарахування орендної плати за користування приміщенням. При цьому, твердження відповідача в листі від 30.12.2014р. про те, що ним було звільнено приміщення 01.10.2014р. не береться судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази такого звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи за період з липня по листопад 2014р. позивачем виставлялися відповідачу рахунки на оплату, які згідно п.1.7 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. водночас і являються вимогами про сплату коштів в розумінні ст. 530 ЦК України, а тому факт їх неоплати слугує підставою для стягнення цих сум в судовому порядку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, а також відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п.3.10 Договору від 16.11.2010р. та п.3.11 Договору від 31.08.2013р. орендна плата, а також інші платежі, внесені несвоєчасно або не в повному обсязі, стягуються з урахуванням штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення включаючи день оплати.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що, окрім основної суми заборгованості, позивач просить суд стягнути штраф у розмірі 17752,15 грн. згідно п.3.10 Договору від 16.11.2010р. та п.3.11 Договору від 31.08.2013р.; пеню у розмірі 17566,07 грн. обраховану на суму заборгованості за Договором від 31.08.2013р., а також 22827,74 грн. інфляційних нарахувань та 3068,45 грн. трьох відсотків річних, обрахованих від суми заборгованості за Договором від 31.08.2013р.

З приводу стягнення штрафу та пені, то суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Постанова Верховного суду України від 27.04.2012 №3-24гс12).

Здійснивши перерахунок штрафу та пені, суд зазначає, що такі підлягають до задоволення частково, оскільки враховуючи, що штраф та пеня являються договірними штрафними санкціями, а також беручи до уваги факт припинення 30.06.2014р. Договору від 31.08.2013р. нарахування вказаних штрафних санкцій на суми, які підлягають до сплати за період з липня по листопад 2014 року є безпідставним. А тому до задоволення підлягає штраф у розмірі 15942,92 грн. (за Договором від 31.08.2013р.) та в розмірі 462,15 за Договором від 16.11.2010р.), а також пеня у розмірі 7530,02 грн.

З приводу стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, то суд зазначає, що відповідно до п.8.2 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, за Договором від 16.11.2010р. та Договором від 31.08.2013р. розмір орендної плати визначався в іноземній валюті (долар США) з перерахунком на гривню згідно курсу встановленого Національним Банком України на дату виставлення рахунку. Станом на момент винесення рішення в даній справі, вказана сума в гривневому еквіваленті не змінилася. А тому, враховуючи роз'яснення Пленуму ВГСУ, нарахування інфляційних втрат на вказану суму є обгрунтованим.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних суд зазначає, що 3% підлягають стягненню з відповідача частково, в розмірі 2938,51 грн., натомість інфляційні підлягають стягненню з відповідача повністю в заявленому розмірі.

З огляду на викладене, позивачем належними доказами доведено підставність своїх позовних вимог, відповідачем вказані вимоги не спростовано, а тому вони підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову сплачено судовий збір лише за вимоги майнового характеру у розмірі 4774,72 грн. згідно платіжного доручення №1237 від 16.03.2015р. Відтак, враховуючи часткове задоволення цих вимог, з відповідача підлягає стягненню збір у розмірі 4603,79 грн. Разом з тим, позивачем не сплачено судовий збір у розмірі 1218,00 грн. за позовну вимогу про розірвання договору. А тому, враховуючи факт вказаної несплати, а також те, що в задоволенні даної вимоги суд відмовляє, судовий збір у розмірі 1218,00 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет» (82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Суховоля, 54А; код ЄДРПОУ 30613360) 177521,54 грн. боргу, 16405,07 грн. штрафу, 7530,02 грн. пені, 22827,74 грн. інфляційних втрат, 2938,51 грн. три відсотки річних та 4603,79 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКС Молл Маркет» (82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Суховоля, 54А; код ЄДРПОУ 30613360) в дохід державного бюджету 1218,00 грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2015 р.

Суддя Крупник Р.В.