Рішення № 46036295, 22.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015№910/11352/15

За позовомПриватного підприємства "Бонвояж"до про Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації стягнення 200 049,75 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Шилова К.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Севостьянова В.В. - представник за довіреністю.

У судовому засіданні 22.06.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Бонвояж" до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 310 795,11 грн., 3 % річних - 2 543,66 грн., пеню - 42 252,10 грн., інфляційні - 58 694,97 грн., штраф - 28 856,76 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2015 порушено провадження у справі №910/11352/15, розгляд справи призначено на 08.06.2015.

05.06.2015 позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, яка подана в порядку ст. 22 ГПК України та прийнята до розгляду. Відповідно до цієї заяви, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних - 3 220,49 грн., пеню - 55 326,24 грн., інфляційні - 110 423,51 грн., штрафу - 31 079,51 грн.

В судовому засіданні 08.06.2015, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 22.06.2015.

Позивач звернувся до суду із клопотання про повернення описів вкладення у цінний лист про відправлення позову та заяви про зменшення позовних вимог.

Згідно Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.

Згідно з п.п. 59, 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Таким чином, позивач в якості належних доказів надіслання відповідачеві копії позовної заяви та доданих до неї документів має подати розрахунковий документ (касовий чек, поштову квитанцію), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштового відділенням зв'язку разом з описом вкладення кореспонденції у цінний лист, який підтверджує зміст поштового відправлення.

Відповідно до положень ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

В той час, як позивач додав до клопотання від 22.06.2015, копії описів вкладення у цінні листи та фіскальні чеки, що не засвідчені за умовами пункту 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", затвердженого Наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 р., відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту "підпис". Така відмітка проставляється на кожному аркуші засвідченої копії документа.

Таким чином, з урахуванням наведеного клопотання в частині повернення оригіналів описів вкладення та фіскальних чеків.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач зазначив про погашення кредиторської заборгованості у повному обсязі.

В судовому засіданні 22.06.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

31.03.2015 між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (абонент за договором) укладений договір про постачання теплової енергії №ТЕ/2015/1 (далі - договір), за умовами якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати абонентові теплову енергію в гарячій воді для потреб населення, а абонент - оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 6.1 договору, щомісяця до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, енергопостачальна організація надає абоненту акти виконаних робіт та податкові накладні на повний обсяг обумовлених договором та фактично виконаних робіт за минулий місяць.

Згідно п. 6.2 договору, оплата за теплову енергію проводиться у безготівковій формі на умовах 100 % оплати заявлених місячних обсягів теплової енергії вказаних в додатку №1 до договору не пізніше 10 числа місця, який передує місяцю поставки. У випадку отримання обсягу теплової енергії вище заявленого доплата різниці проводиться у термін, що не перевищує 7 днів з моменту проведення звірки показників лічильників спожитої теплової енергії. У випадку, якщо фактичне споживання теплової енергії менше запланованих, то сума різниці в оплаті підлягає заліку в рахунок наступних платежів.

Договір діє з 01.01.2015 до 31.12.2015.

Відповідно до статей 11, 526 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором та надав послуги, а відповідач прийняв їх, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 30.04.2015 на суму 22 227,47 грн., від 31.03.2015 на суму 113 956, 54 грн., від 28.02.2015 на суму 122 851,48 грн., від 31.01.2015 - 51 759,62 грн., всього за вказаний період на суму 310 795,11 грн.

Акти підписані і позивачем і відповідачем, що свідчить про прийняття відповідачем робіт.

Таким чином, відповідач враховуючи прийняття послуг за договором, повинен був в порядку п. 6.2 цього Договору, їх оплатити.

Судом встановлено, що відповідач виконав свої зобов'язання з оплати послуг на суму 310 795, 11 грн. згідно з платіжними дорученнями № 1 від 30.04.2015 та № 15 від 28.05.2015, тобто з порушення строків визначених в п. 6.2 договору, тобто після звернення з даним позовом.

З урахуванням зазначеного, позивач скористався положеннями ст. 22 ГПК України та зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути 3 % річних, пеню, інфляційні та штраф.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 220,49 грн. 3 % річних, 55 326, 24 грн. пені, 110 423,51 грн. інфляційних та 31 079, 51 грн. штрафу.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п.7.6 договору, у разі порушення строків оплати теплової енергії, встановлених п.6.2 договору, абонент - сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 % річних, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу без обмеження строку її нарахування, а за прострочення понад 30 днів - штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В розрахунку пені, 3 % річних, інфляційних та штрафу, позивач визначає початкову дату їх нарахування 10 число місяця, що передує за наданими послугами, що є не вірним, оскільки це число є останнє для сплати коштів, тобто прострочення наступне з 11 числа.

Суд здійснив перерахунок пені, за яким його розмір є більшим за заявлений, тому в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, пеня у розмірі заявленому - 55 326,24 грн. є обґрунтованою.

Нарахування штрафу проведене позивачем у відповідності з п.7.6 договору тому є обгрунтованим у заявленому розмірі - 31 079,51 грн.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для покупця та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків продавцем.

Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Взявши до уваги все вищенаведене, майновий стан сторін та оцінивши співвідношення розміру заявленої пені та штрафу, суд дійшов висновку про їх зменшення на 20 % від заявленої суми, тобто до 44 260,99 грн. та 24 863, 61 грн. відповідно.

При цьому, у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011).

Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань встановлений судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 220,49 грн. та інфляційних в сумі 110 423,51 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірений судом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо), цих документів не можуть бути належним доказом сплати судового збору (постанова пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, клопотання про повернення оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору є безпідставним.

Суд звертає увагу, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане зчастковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача (п. 4.6 постанови пленуну ВГСУ №18 від 26.12.2011).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, клопотання позивача в частині винесення ухвали про повернення судового збору з Державного бюджету України, судом не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 6а, код 37470086) на користь Приватного підприємства "Бонвояж" (02140, м. Київ, вул. Б.Гмирі, 3, кв. 7, код 32660669) 3 % річних - 3 220,49 грн. (три тисячі двісті двадцять гривень 49 коп.), пеню - 44 260,99 грн. (сорок чотири тисячі двісті шістдесят гривень 99 коп.), інфляційні - 110 423,51 грн. (сто десять тисяч чотириста двадцять три гривні 51 коп.), штраф - 24 863,61 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот шістдесят три гривні 61 коп.) та 8 862,85 грн. (вісім тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 85 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 30.06.2015.

Суддя М.Є. Літвінова