Рішення № 46029912, 30.06.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1262/15-ц

провадження № 2/753/2274/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді ЦИМБАЛ І.К.

при секретарі - ЧЕРЛЕНЮК В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива», про зобов'язання вчинити дії, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку, моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про зобов'язання видати наказ про звільнення, належним чином оформити трудову книжку, посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконує вимоги трудового законодавства, на законну вимогу позивача не надав додаткову відпустку у зв'язку з навчанням. В свою чергу, позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення останнього у зв'язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, проте останній до цього часу, позивача не звільнив та не оформив документи. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача вихідну допомогу та середній заробіток. Крім того, позивач зазначає, що у зв'язку з таким негативним ставленням відповідача до позивача, останньому спричинена моральна шкода, яка полягає у загостренні нервового стану, тривале відновлення своїх законних прав, в тому числі через судові тяжби.

В судовому засіданні позивач та представник останнього позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі та пояснила, що фактично відповідач не відмовляв позивачу у наданні додаткової відпустки, а через непорозуміння щодо періоду її надання, відповідний наказ не був виданий. Крім того, позивачем була подана заява та наданий виклик з навчального закладу, в якому не вірно були визначені норми трудового законодавства. Станом на час розгляду справи, відповідач на роботу не виходив, на підприємстві рахується як такий, що не відвідує роботу з невизначених причин. Відповідач вважає, що не порушував трудового законодавства, у зв'язку з чим підстава для звільнення повинна бути іншою, проте позивач заяву не переробляє, надсилав лікарняні листи, що є додатковою підставою неможливості звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії наказу № 107-к від 21.10.2013 року та копії трудової книжки, позивача було прийнято на роботу до приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива» на посаду головного фахівця з якості відділу ліцензування та якості з окладом згідно штатного розпису 9000 грн. /а.с. 42, 50 - 55/.

Згідно копії наказу № 1-к від 17.01.2014 року позивачу була встановлена надбавка в розмірі 50% від посадового окладу за високі досягнення в праці та інтенсивність /а.с. 46/.

20.08.2015 року позивач звернувся із заявою до відповідача про надання додаткової оплачуваної відпустки для дипломного проектування з 02.09.2014 рік по 31.12.2014 рік та надав довідку - виклик із навчального закладу IV рівня акредитації № 42/27 від 25.07.2014 року в якій зазначено, що позивач студент заочної форми навчання V курсу, дипломне проектування триватиме з 01.09.2015 року по 31.01.2015 рік, у зв'язку з чим позивачу необхідно надати додаткову оплачу вальну відпустку /а.с. 5, 6/.

Згідно ст. 215 КЗпП України, працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 216 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про відпустки», працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання четвертого рівня акредитації чотири місяці.

Згідно ст. 217 КЗпП України, на час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням (статті 211, 213, 216 цього Кодексу, за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

Згідно листа від 01.09.2015 року № 662 направленого відповідачем позивачу вбачається, що додаткова оплачувана відпустка позивачу надана не була /а.с. 7/. У листі зазначено, що підставами не надання відпустки є невірно визначені норми трудового законодавства у виклику наданого навчальним закладом ст. ст. 215 - 220 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про відпустки» вказані норми не дають позивачу право на додаткову відпустку. Крім того, відповідачу не зрозуміло чому позивач просив надати додаткову відпустку у меншому розмірі, ніж передбачено законом, правомірність застосування якого у даному випадку, відповідачем та представником останнього заперечується.

З наведеного вбачається, що дії відповідача не узгоджуються з вимогами вказаного трудового законодавства, є порушенням трудового законодавства, прав та законних інтересів позивача, як працівника, що в свою чергу є підставою для розірвання трудового договору згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

01.10.2014 року позивач подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 17.10.2014 року.

08.10.2014 року відповідач направив позивачу лист, про неможливість звільнення останнього із вказаної підстави, оскільки на думку відповідача останній трудове законодавство не порушував /а.с. 9/.

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконав вимоги трудового законодавства щодо надання позивачу додаткової оплачуваної відпустки, на яку останній мав право. Проте, відповідач не оформив звільнення позивача із зазначеної ним підстави, не видає наказ про звільнення, трудову книжку, не здійснює розрахунок, що продовжує тривати близько восьми місяців.

Як пояснила представник відповідача, позивач рахується на товаристві як особа, що не виходить на роботу з невстановлених причин і не може бути звільнений з вказаної позивачем підстави, оскільки відповідач не вважає, що з його боку мали місце будь які порушення трудового законодавства, зокрема і трудові права позивача.

Враховуючи наведене, вбачається, що з боку відповідача продовжують мати місце порушення трудового законодавства, зокрема трудових прав позивача, а доводи представника відповідача є неспроможними і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

У разі звільнення внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові згідно зі статтею 44 КЗпП України виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, що становить 40500 грн., і не оспорювалось представником відповідача.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи наведене розмір середнього заробітку в період з 18.10.2014 року, тобто перший день після звільнення 17.10.2014 року, який був визначений позивачем у заяві про звільнення, по 30.06.2015 рік, тобто день ухвалення судового рішення у справі, який підлягає стягненню становить 129857 грн. 72 коп., що не оспорювалось представником відповідача.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, а має самостійне юридичне значення.

Зважаючи на тривалість порушення прав позивача з боку відповідача, заходів, які вживалися позивачем для відновлення порушеного права, зокрема і звернення до суду з позовом про скасування наказу про догану, який задоволений судом /а.с. 14 - 16/, позицію відповідача та ставлення до трудових прав позивача, зокрема не оформлення трудової книжки, що тривалий час перешкоджає позивачу у працевлаштуванні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем спричинена позивачу моральна шкода в розмірі 10000 грн., яка підлягає стягненню і на думку суду буде об'єктивною і достатньою для відновлення права позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 209, 212-218, 367 ЦПК України, ч. 3 ст. 38, ст.ст. 115 - 117, 215 - 220 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про відпустки», суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива», про зобов'язання вчинити дії, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку, моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов'язати приватне акціонерне товариство «Завод з виробництва ядерного палива» видати наказ про звільнення ОСОБА_2 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 17.10.2014 року та видати належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива», юридична адреса: Кіровоградська область, Маловисківський район, смт. Смоліне, вул. Козакова, 7-А на користь ОСОБА_2, місце проживання: АДРЕСА_1 вихідну допомогу у розмірі 40500 грн., середній заробіток в розмірі 129857 грн. 72 коп., моральну шкоду в розмірі 10000 грн., а всього стягнути 180357 /сто вісімдесят тисяч триста п'ятдесят сім/ грн. 72 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за один місяць.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Завод з виробництва ядерного палива», юридична адреса: Кіровоградська область, Маловисківський район, смт. Смоліне, вул. Козакова, 7-А на користь держави судові витрати в розмірі 1803 /одну тисячу вісімсот три/ грн. 57 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: