Рішення № 46011147, 18.09.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/4289/14-ц

Провадження №2/521/4200/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді - Плавича І.В.,

при секретарі - Мазинській І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Палар ЛТД» про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Палар ЛТД» про стягнення боргу.

В обґрунтування позову сторона позивача вказує, що в 04 лютого 2008 року між ОСОБА_1 - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов яких позикодавець ОСОБА_1 передав позичальникові ОСОБА_2 грошову суму в загальному розмірі 3200000,00 гривень, яку останній у повному обсязі зобов'язався повернути до 01 січня 2014 року.

Виконання грошового зобов'язання було порукою, про що укладено окремий договір.

Однак як зазначає позивач, не зважаючи на взяті на себе зобов'язання, до теперішнього часу ОСОБА_2 суму позичених грошей не повернув, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду, в якому просив суд стягнути з боржника ОСОБА_2 та поручителя ТОВ «Палар ЛТД» на користь суми заборгованості в розмірі 3200000,00 гривень.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, але від представника особи надійшла заяву про підтримання заявлених вимог з клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст.158 ч.2 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_2, представник ТОВ «Палар ЛТД» у судове засідання не з'явились, повідомлялись судом про розгляд даної цивільної справи, причини нявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ч.1 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв'язку з неявкою повідомлених відповідачів по даній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову - виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 04 лютого 2008 року між ОСОБА_1 - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов яких позикодавець ОСОБА_1 передав позичальникові ОСОБА_2 грошову суму в загальному розмірі 3200000,00 гривень, яку останній у повному обсязі зобов'язався повернути до 01 січня 2014 року.

На забезпечення виконання основного зобов'язання 19 листопада 2010 року між ОСОБА_1, ТОВ «Палар ЛТД» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель ТОВ «Палар ЛТД» бере на себе прямі зобов'язання відповідати перед кредитором ОСОБА_1 по зобов'язанням боржника ОСОБА_2

Отримання грошових коштів за договором позики було засвідчено позичальником шляхом складання розписок відповідно від 04 лютого 2008 року, 15 березня 2008 року, 31 березня 2008 року, 18 квітня 2008 року та їх видачі позикодавцеві.

Проте, як свідчила сторона позивача, відповідач до теперішнього часу суму позики не повернула.

Відповідно до ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 ч.ч.1,2 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Разом з тим, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З урахуванням даних норм закону, а також на підставі встановлених фактів по справі, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини, що підтверджується змістом договору позики, розписок.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.ч.1,2 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановив суд, відповідач до теперішнього часу основного зобов'язання не виконав.

Згідно ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення суми позики.

Відповідно до ст. 1050 ч.1 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до положень ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Матеріали справи свідчать, що належне виконання позичальником ОСОБА_2 грошового зобов'язання за договором позики було забезпечено порукою.

Зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин, суд погоджується з позицією позивача, що основна сума боргу становить 3200000,00 гривень, які підлягають солідарному стягненню з відповідачів.

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку із задоволенням позову, суд вважає обґрунтованим стягнути в рівних частках з ОСОБА_2С, ТОВ «Палар ЛТД»на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати: суму оплаченого судового збору у розмірі 3650,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Палар ЛТД» про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ТОВ «Палар ЛТД» на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 04 лютого 2008 року - у розмірі 3200000,00 гривень, що є основною сумою боргу.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ТОВ «Палар ЛТД» на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору - у розмірі 3654,00 гривень.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Головуючий: