Постанова № 4600216, 15.05.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2009 р.                                                                                 № 2-а- 36476/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В., суддів Курило Л.В., Спірідонова М.О.

При секретарі: Нікітіної О.В.

За участю представників сторін:

Позивача: Спасибо В.В.

Відповідача: Черніченко І.Ю., Сліденко А.В., Одинцова Н.К.

Прокурора: Мігащук Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000150843/0 від 30.10.2008р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при виданні вказаного рішення відповідач порушив (невірно застосував) норми ст.3 п.3.2 підп.3.2.7, ст.7 п.7.4 підп.7.4.2 Закону України «Про податок на додану вартість», а також припустив порушення процедури проведення камеральної перевірки, встановлені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами». В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, проти задоволення позову заперечує, посилається на незаконність та необґрунтованість позовних вимог. Відповідно, як вважає відповідач, при виданні оскаржуваного рішення жодних порушень вимог чинного законодавства України припущено не було. В судовому засіданні представники відповідача підтримали заперечення проти позовних вимог в повному обсязі та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Прокурор, який приймав участь у справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених відповідачем, просив в позові відмовити.

При розгляді матеріалів справи судом було встановлено, що вдповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2008р., № 440 позивач у серпні 2008р. отримав субвенцію з державного бюджету України у загальній сумі 41501231,53грн. Розрахунки були проведені на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків:

- № 18/440 від 04.07.2008р. на суму 16410406,11грн.;

- № 20/440 від 04.07.2008р. на суму 16000000,0 грн.;

- № 184/440 від 25.07.2008р. на суму 2 066 685,4 грн.;

- № 275/440 від 12.08.2008р. на суму 7024 140,02 грн.

Всі отримані кошти згідно платіжних доручень №№ 1, 2, 4, 6 від 22.08.2008р. були перераховані ДК «Газ України» за отриманий природний газ в 2005 та 2006 роках.

Ці факти встановлені були відповідачем при проведенні камеральної перевірки позивача, відображені на сторінках 5, 6 акту № 2142/43-101/31557119 від 17.10.2008р. «Про результати невиїзної документальної (камеральної) перевірки Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», код 31557119 з питання достовірності визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість за серпень 2008 року» (копія залучена до матеріалів справи), визнаються і не оспорені сторонами.

Відповідач направив позивачу повідомлення про запрошення № 14480/10/43-015/31557119 від 15.10.2008р., в якому просив директора і головного бухгалтера позивача прибути 17.10.2008р. до СДПІ ВПП у м. Харкові на 15.00 годину за вказаною адресою для підписання акту невиїзної документальної перевірки.

Спеціалісти відповідача 17.10.2008р. склали і направили позивачу акт № 2142/43-101/31557119 від 17.10.2008р. «Про результати невиїзної документальної (камеральної) перевірки Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», код 31557119 з питання достовірності визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість за серпень 2008 року». В акті зроблені висновки про те, що позивач в декларації з ПДВ за серпень 2008р. у рядку 3 (операції, що не є об’єктом оподаткування) не визначив обсяг поставки без ПДВ у розмірі 41501231, 53 грн. (суму отриманої субвенції), в порушення п.п.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону, у зв’язку із чим не здійснив розподіл податкового кредиту в порушення п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону. У зв’язку із цим відповідач дійшов висновку про те, що позивач завищив податковий кредит на суму 3559801 грн., у зв’язку з чим зменшив суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за серпень 2008 року у розмірі 3559801 грн.

На підставі матеріалів акту від 17.10.2008р. відповідач склав і направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000150843/0 від 30.10.2008р., яким донарахував позивачу податкове зобов’язання за ПДВ на загальну суму 4 271 761,2 грн., в тому числі за основним платежем 3 559 801,0грн. і штрафну (фінансову) санкцію в сумі 711 960,2грн.

Позивач оскаржував вказане вище податкове повідомлення-рішення до керівника відповідача, ДПА у Харківській області та до ДПА України. Але за наслідками розгляду скарг позивача, податкове повідомлення-рішення № 0000150843/0 від 30.10.2008р. було залишено без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог через таке.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами і доповненнями.

Згідно із змістом ст.7 п.7.4 підп.7.4.1. вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

На відміну від цього загального правила в нормах пп.7.4.2-7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону перелічені випадки, коли фактично сплачені платником податку у складі вартості товарів (послуг) суми ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту, а саме:

- якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника (підпункт 7.4.2);

- у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду (підпункт 7.4.3);

- якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4).

Отже, для визначення наявності чи відсутності у платника податку на додану вартість права віднести до податкового кредиту певну суму ПДВ сплачену (нараховану) у зв’язку із придбанням товарів (послуг), необхідно встановити, чи мав платник податку на меті їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до визначення, що міститься в ст.3 п.3.1 вказаного Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю), а також операції із ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).

В свою чергу, під поставкою товарів за правилами ст.1 п. 1.4 Закону розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Судом встановлено і це визнається сторонами, що основною статутною діяльністю позивача є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплової енергії усім групам споживачів. Ці операції провадяться на підставі договорів на енергопостачання, згідно яких за правилами ст. 275 ч.1 Господарського кодексу України, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до прямої вказівки ст.11 п.11.1 Закону операції, які провадяться на підставі договорів на енергопостачання (операції з продажу теплової енергії) є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Суд також враховує, що відповідно до норми ст.3 п.3.2 пп.3.2.7 Закону, на яку посилається відповідач, визначено, що не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат у грошовій формі зарплати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або ПФУ чи фондів загальнообов’язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі). Матеріалами справи підтверджується, що позивач не здійснював перелічених виплат, а навпаки отримував кошти. При цьому ці кошти були отримані не як субсидія, дотація та інші перелічені вище виплати, а як субвенція, що має окремий правовий статус.

За таких умов позивач не мав можливості і не повинен був заповнювати рядок 3 податкової декларації з податку на додану вартість (Операції, що не є об'єктом оподаткування (п. 3.2 ст. 3 Закону)». В цьому рядку підлягає наданню інформація тільки щодо тих операцій, які передбачені у відповідних підпунктах ст. 3 п.3.2 Закону України «Про податок на додану вартість». Матеріали справи не підтверджують наявність таких операцій у позивача.

Застосовуючи наведені норми в їх сукупності до встановлених фактичних обставин справи суд приходить до висновку про те, що позивач законно і обґрунтовано відносив до складу свого податкового кредиту суми ПДВ без здійснення їх перерахунку, а визначена відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення сума податкових зобов’язань є безпідставною, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 94, 160, 161-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000150843/0 від 30.10.2008 р., видане СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 15.05.2009 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.

Суддя Курило Л.В.

Суддя Спірідонов М.О.