Постанова № 4599943, 30.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30.04.2009 р.                                                                                           № 2а-4537/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Подосокорської А.О.

За участю представників сторін:

Позивача: Тимошевський О.В.

Відповідача: Чернова О.А.

Прокурора: Суходубова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків” до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Авіаційне комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Харків”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000191600/0 від 20.03.2008 р. Стягнути судовий збір з відповідача.

06.06.2008 р. прокуратурою Комінтернівського району м. Харкова було надано клопотання про вступ прокурора у справу.

Відповідач, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача, та просить суд відмовити в задоволенні позову Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків” в повному обсязі.

Прокурор повністю підтримав позицію органу податкової служби та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що Авіаційне комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Харків” є платником на додану вартість, про що свідчить свідоцтво № 29012989 про реєстрацію платника податку на додану вартість, котре було видане ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова.

20.03.2008р. Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі м. Харкова була проведена документальна невиїзна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків” з питання достовірності нарахування відшкодування ПДВ з бюджету на розрахунковий рахунок за червень 2007 року.

Підприємством були надана декларація за червень 2007 року, де бюджетне відшкодування –30701, 00 грн.

Перевіркою встановлено, що в порушення п.1.8 ст.1, п.7.7. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” –відсутня надмірна сплата податку на додану вартість до бюджету.

За результатами перевірки був складений акт №851/16-010/25469821 від 20.03.2008р., на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000191600/0 від 20.03.2008р. про відмову у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі на 30701,00 гривень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову через таке.

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з законом про податок на додану вартість.

Вказаним Законом передбачений порядок формування податкового кредиту платника податку. Так, згідно з п. п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 даного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.7.5. ст. 7 цього закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також п.п. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ “Елон” та ПП "Помічник - 54" є постачальниками позивача.

Позивач здійснив оплату поставлених ТОВ “Елон” та ПП "Помічник - 54" нафтопродуктів, що підтверджується податковими накладними та платіжними дорученнями, копії яких було залучено до матеріалів справи.

На момент здійснення господарських операцій та на момент перевірки постачальники позивача ТОВ “Елон та ПП "Помічник - 54" були платниками податку на додану вартість, зареєстрованими відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Статус постачальників позивача не заперечувався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході судового засідання.

В ході господарських операцій постачальником позивача ТОВ “Елон” (код 325672120350) та ПП "Помічник - 54" (код 336084020385) були виписані податкові накладні, які оформлені згідно з п.п. 7.2.1. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, позивач мав господарські взаємовідносини з платником податку на додану вартість - ТОВ “Елон” (код 325672120350) та ПП "Помічник - 54" (код 336084020385). Позивач надав до суду належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують його право на податковий кредит та докази здійснення фактичної оплати товару, в тому числі і податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідач не заперечував в судовому засіданні факт оплати позивачем товару, в тому числі і податку на додану вартість за господарською операцією з ТОВ “Елон” (код 325672120350) та ПП "Помічник - 54" (код 336084020385).

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що відповідач посилається на матеріали зустрічних перевірок за травень-червень 2007 року підприємств-постачальників палива для Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків” (АКП «МАХ») - ТОВ «Елон»- ПП «Агрофірма-Сіпайло»та АКП «МАХ»- ПП «Помічник-54», на підставі яких встановлено, що здійснити перевірки до виробника пального з метою визначення факту надмірної сплати до бюджету підприємствами ПДВ неможливо, так як відповідачем не було встановлено, які саме податкові накладні не були включені до складу податкових зобов’язань до декларацій з ПДВ, підприємства-постачальники пального (ПП «Агрофірма-Сіпайло», ПП «Помічник-54») не сплачували до державного бюджету України податок на додану вартість з продажу даного товару.

Суд зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" не передбачає залежності права на бюджетне відшкодування та розміру сум бюджетного відшкодування платника податку від змісту декларації з податку на додану вартість постачальника такого платника податку.

Саме Закон України "Про податок на додану вартість" регулює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 вказаного закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7. 7. 2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом встановлено, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування за червень 2007 р. відповідно до п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд, надаючи аналіз запереченням відповідача, зазначає таке.

Згідно з п.1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ, повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 закону про податок на додану вартість щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Як свідчить аналіз приписів закону про податок на додану вартість, законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі. Судом встановлено, що позивач оплатив отримані товари, додаткових вимог щодо права на отримання бюджетне відшкодування ПДВ, чинним законодавством не передбачено.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що посилання органу податкової служби на те, що здійснити перевірки до виробника з метою визначення факту надмірної сплати до бюджету підприємствами ПДВ неможливо, так як ПП «Помічник-54»відсутнє за юридичною адресою, не звітує з 16.10.2006 року, а ПП «Агрофірма-Сіпайло»задекларувало суми податкових зобов’язань за травень, червень 2007 року, які значно менші, ніж суми виданих податкових накладних, судом до уваги не приймаються, оскільки у разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по нарахуванню та сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України наголошує, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України, тому застосування на практиці, та посилання при судовому розгляді податкового органу на Наказ ДПА України від 18.08.2005 р. за №350 "Про затвердження методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість", є таким, що порушує принцип верховенства права, закріплений частиною 1 статті 8 Конституції України.

Згідно з пунктом 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади ті їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обов’язок доведення наявності фактів порушення податкового законодавства покладений на органи державної податкової служби, суд вважає, що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, а, отже, його висновки про те, що Авіаційне комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Харків” не має право на отримання бюджетного відшкодування на суму по декларації за червень 2007 року на суму 30 701, 00 гривень - необґрунтовані.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі вищевикладене та керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків” до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова №0000191600/0 від 20 березня 2008 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Авіаційного комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Харків” (61031, м.Харків, вул. Ромашкіна, 1, код ЄДРПОУ 25469821) 3, 40 гривень судового збору.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У повному обсязі постанова виготовлена 05.05.09 р.

Суддя                                                                                           П'янова Я.В.